Преподобний Агапіт Печерський, лікар безмездний, в Ближніх печерах

День пам'яті (н. ст.)

Місяця червня на 1-й день / у Неділю другу Великого посту — усіх преподобних Києво-Печерських (перехідне) / місяця вересня на 28-й день — Собор преподобних отців Києво-Печерських, які в Ближніх печерах (прп. Антонія) спочивають

Преподобний Агапіт, дізнавшись про те, які дива і зцілення звершує засновник святої Печерської обителі, преподобний Антоній, прийшов до нього, шукаючи душевного зцілення через постриг в святий чернечий чин, і отримав його. Крім того, Господь дарував йому дар своєю молитвою зцілювати інших. Але, приховуючи дар, даний його молитві, він подавав хворим братіям монастиря і всім, хто приходив до нього за зціленням, зілля, яке варив собі в поживу, неначе воно було лікарське.

У той час жив в Києві один лікар, родом і вірою вірменин, подібного до якого в місті ще не було. Оглянувши хворого, близького до смерті, він дізнавався й говорив йому день і час смерті, ніколи не помиляючись, але водночас і не намагаючись таку людину лікувати. Один із таких хворих був принесений до Печерського монастиря; вірменин привів його в розпач, передбачивши йому через вісім днів смерть. Але преподобний Агапіт дав йому зілля, і той зцілився.

Вірменин став заздрити преподобному і надіслав до нього засудженого на смерть, якому наказав дати отруту, щоб він випив її перед Агапітом і помер. Блаженний же, бачачи його таким, що вмирає, дав йому такого зілля, яке він сам їв, творячи за нього молитву, і так позбавив смерті засудженого на смерть. Відтоді іновірний вірменин ще більше розлютився на преподобного і навчив одновірців своїх подати йому самому випити смертного зілля. Блаженний же випив і залишився неушкодженим.

Після цього захворів у Чернігові князь Володимир Всеволодович Мономах, якого старанно, але безуспішно лікував вірменин. Князь, вже перебуваючи при смерті, послав до Печерського ігумена, просячи прислати до нього в Чернігів блаженного Агапіта. Покликавши його, ігумен передав йому прохання князя. Преподобний, який ніколи не залишав стіни обителі, передав для князя зілля, після чого той зовсім видужав.

Тоді князь Володимир Мономах прийшов сам до Печерського монастиря, щоб побачити того, через кого Господь дарував йому здоров’я: він ніколи не бачив блаженного і хотів вшанувати його подарунком. Але Агапіт, не бажаючи бути прославленим на землі, зник, і принесене йому золото князь віддав ігумену. Князь ще раз послав свого боярина до Агапіта з подарунками, але той не хотів брати, а коли через смирення взяв принесене золото, немовби для того, щоб заховати, виніс його із келії, кинув, а сам побіг і зник. Боярин же, який невдовзі вийшов, побачив усі дари кинутими перед воротами. Він підібрав їх і віддав ігумену Іоанну.

Повернувшись до князя, він розповів йому про блаженного все, що бачив та чув, і всі зрозуміли, що він істинний раб Божий, який очікує нагороди тільки від Нього одного, а не від людей. І князь, не наважуючись не послухатися святого, став щедро роздавати майно своє убогим.

Після багатьох трудів і богоугодних подвигів захворів сам безмездний лікар. Дізнавшись про це, лікар-вірменин прийшов відвідати його і завів з ним розмову про лікарське мистецтво, питаючи його, яким зіллям лікується така недуга. Відповідав блаженний: «Тим, котрим Сам Господь, як Лікар душі і тіла, подасть здоров’я». Вірменин зрозумів, що він не знається на лікуванні, і сказав: «Нічого не вміє ця людина в нашому мистецтві». Потім, взявши його за руку, сказав: «Правду кажу я: на третій день він помре. Якщо ж зміниться моє слово, тоді я зміню своє життя і стану сам таким же ченцем». Блаженний же з гнівом сказав: «Чи такий спосіб твого лікування, що більше говориш ти про смерть, ніж про допомогу. Якщо ти вправний – дай мені життя. Якщо ж це не в твоїй владі, чого докучаєш мені, передрікаючи мені смерть через три дні. Бог сповістив мене, що я відійду до Нього після закінчення трьох місяців». Вірменин знову сказав: «Ти вже весь змінився; такі, як ти, не живуть ніколи довше третього дня». Старець так знесилився, що вже сам по собі не міг рухатися.

В цей час до преподобного Агапіта принесли ще одного хворого для зцілення, і він дивом встав, наче й не хворів, і, взявши своє звичне зілля, яке вживав в поживу, показав вірменину зі словами: «Ось зілля, яке служить мені ліками. Дивись і розумій». І хворий зцілився. Преподобний і вірменину запропонував скуштувати зілля, адже більше в келії у нього не було нічого їстівного. Але вірменин відмовився, і з’ясувалося, що він іншої віри. Зберігаючи настанову засновників монастиря триматися Православної віри, преподобний Агапіт з праведним гнівом вигнав його зі своєї келії та, як сам і передбачав, прожив ще три місяці й, трохи похворівши, відійшов до Господа. Вірменин же після його смерті прийшов до ігумена і, відрікшись від вірменської єресі, прийняв постриг у святій обителі.

Тропарі, кондаки, молитви та величання