Преподобний Афанасій затворник печерський

Місяця вересня на 28-й день / місяця грудня на 2-й день

Преподобний Афанасій був чорноризцем в святому Печерському монастирі і життя вів святе і богоугодне. Після довгої хвороби він помер; братія обтерли тіло його і обвили, як личить померлому ченцю. Він лежав мертвий два дні, непохованим з якоїсь недбалості.
І було в ночі видіння ігумену і слова: «Людина Божа Афанасій лежить два дні непохованим, а ти не дбаєш про це». На третій день, як тільки настав ранок, ігумен прийшов з братією до померлого, щоб поховати його, і знайшли його сидячим і плачучим.

Жахнулися всі, бачачи його ожилим, і сказали йому: як він ожив, і що бачив або чув. Він же не відповідав нічого, тільки: «Спасайтеся!» Але вони ще наполегливіше просили його, бажаючи почути від нього що-небудь, щоб — говорили вони — скористатися тим. Тоді сказав він їм: «Якщо я скажу вам, ви не повірите мені і не послухаєте мене». Братія з клятвою відповідала йому: «Збережемо все, що скажеш нам». І сказав їм воскреслий: «У всьому майте послух до ігумена, кайтеся повсякчас і моліться Господу Ісусу Христу і Його Пречистій Матері, і преподобним отцям Антонію і Феодосію про те, щоб закінчити життя своє тут і сподобитися поховання в печері зі святими отцями. Бо ці три речі найбільші всіх чеснот; і якщо хто досягне того, що виконає їх у порядку, буде блаженний, аби тільки не величався. Далі ж не питайте мене, але, благаю, вибачте мені». Сказавши це, він пішов до печери і, сам загородивши двері, пробув там дванадцять років, нікуди не виходячи, не бачачи ніколи сонця, безперестанку плакав день і ніч, ледь вкушав через день трохи води і хліба, і всі ті роки не говорив нікому нічого.

Коли ж він чекав смерті, покликав до себе братію і сказав те ж, що в перший раз: про послух і покаяння, і що блаженний той, хто сподобляється бути покладеним в печері. Сказавши це, він спочив у Господі з миром і був покладений з честю в печері, де подвизався.

Після успіння свого він чудотворенням сповістив про своє блаженство. Один з братій за ім’ям Вавила багато років був хворий ногами, його принесли до мощей цього блаженного і, обійнявши тіло його, негайно зцілився і з того часу до смерті своєї ніколи не хворів ні ногами, ні чимось іншим.

Пізніше Вавила повідав братії про чудесне явлення свого цілителя.