Преподобний Афанасій Висоцький, Серпуховський, Молодший, ігумен

Місяця вересня на 12-й день

Преподобний Афанасій Висоцький Молодший, другий ігумен Серпуховського Висоцького монастиря, народився в Ярославлі близько 1352 року в благочестивій і знатній родині. У хрещенні він отримав ім’я Амоса. Батько його Іларіон і мати Ганна виховували сина, який від природи мав “гострий розум”, у суворих правилах благочестя.

2 грудня 1374 року преподобний Сергій Радонезький, схиляючись на прохання благочестивого Серпуховського князя Володимира Андрійовича, відвідав Серпухов і, обравши гарне й вельми зручне місце “на Високому”, заснував тут обитель в ім’я Пресвятої Богородиці, чесного зачаття Її праведною Анною. Ігуменом нової обителі він поставив свого улюбленого учня, преподобного Афанасія Старшого. Слава про гуртожиткову обитель, подвиги і досвідченість її ігумена в духовному керівництві новоначальними швидко поширилася всюди.

Бажаючи “навчитися шляху Господньому”, юний Амос прийшов до преподобного Афанасія, і той, бачачи його старанність і любов до Бога, прийняв його в обитель. Через п’ять років, бачачи його послух, чистоту і терпіння в подвигу, преподобний Афанасій сподобив його чернечого постригу, назвавши власним своїм ім’ям – Афанасій. 1381 року, через 3 роки після постригу, під час освячення новозбудованого соборного храму, коли преподобного Афанасія Старшого звели на ігумена, святитель Московський Кипріан у присутності преподобного Сергія висвятив його на ієродиякона, а ще за 2 роки його висвятили на ієромонаха.

Під час подорожі до Києва преподобний Афанасій Старший, бачачи досвідченість преподобного Афанасія, доручив йому управління обителлю, а 1387 року, разом зі святителем Московським Кипріяном, назавжди від’їжджаючи до Константинополя, поставив його своїм наступником по ігуменству у Висоцькому монастирі. За преподобного Афанасія Молодшого Висоцький монастир продовжував процвітати, і кількість братії в ньому множилася. Ігумен Афанасій був для братії прикладом у подвигах доброчесного чернечого життя: “мав стриманість досконалу, у пості був міцний, у молитвах не ледачий, у злиднях терплячий”. Люблячи Господа Бога, він умів вселяти ту саму любов до Бога і до молитовних подвигів і братії. Умів утримувати їх від гріхів і наставляти, як перемагати потяг пристрастей, спрямовуючи їхнє серце і помисли до Господа.

Близько 1395 року преподобний Афанасій зустрічав у своїй обителі посольство від преподобного Афанасія Старшого, який надіслав із Константинополя сім прекрасних ікон деісусного чину, інші церковні речі та рукописи.

1395 року від великих подвигів і праць преподобний Афанасій відчув “старечу знемогу” і 12 вересня, у день віддання свята Різдва Пресвятої Богородиці, відійшов до Господа. Згідно зі своїм заповітом, він був похований проти західних дверей соборного храму під сходами. Його наступником в управлінні обителлю став преподобний Микита, родич і учень преподобного Сергія.

З самого моменту поховання преподобний Афанасій був прославлений чудесами. Один із братії, маючи гнів на преподобного, не пішов на його поховання, і за це раптово зазнав нападу нечистого духа. Зі сльозами поспішив він тоді до церкви і перед труною випросив собі прощення у преподобного, після чого звільнився від лукавого духа. Коли опускали в землю тіло преподобного Афанасія, цей чернець упав у могилу, а коли його витягли з неї, то повідомив братії, що преподобний Афанасій із труни простягнув йому свою руку і сказав: “Тобі, брате, судилося скоро залишити життя, близька смерть твоя”. На третій день після цього чернець помер. Ченці обителі та інші люди в різний час бачили над місцем поховання преподобного палаючі свічки. Вони йшли позаду Престолу, праворуч, і, досягнувши гробу преподобного, ставали невидимими. Не раз братія чула над труною його солодкоголосий спів: “Святий Боже…”, або бачила преподобного Афанасія, який ходив навкруги монастиря з кадильницею і запаленими свічками. Під час навали кримських татар на Серпухов, коли ченці тікали з монастиря, вороги і деякі жителі міста бачили, як з обителі на білому коні виїхав чернець із великим жезлом у руці. Він був смаглявий обличчям і з густою чорною бородою. Об’їхавши стан ворогів, він із загрозливим виглядом кинувся на них, і вони, негайно знявши облогу міста, втекли. Про це начальники міста донесли царю.

Незабаром після смерті сходи над труною преподобного було розібрано і споруджено каплицю. 1697 року мати Петра I цариця Наталія Кирилівна побудувала над труною преподобного одноглавий кам’яний храм в ім’я преподобного Афанасія Афонського. 1878 року цей застарілий храм розібрали, і в пам’ять 500-річчя обителі було споруджено красивий і великий храм в ім’я преподобних Сергія Радонезького і Афанасія Афонського. У 1967 році цю церкву було “знесено реставраторами як споруду, що не представляє архітектурної та історичної цінності”… Над місцем поховання преподобного було в первісному вигляді відновлено сходи, і могила преподобного знову опинилася під ними. З благословення Високопреосвященнішого Митрополита Крутицького і Коломенського Ювеналія були проведені роботи по визначенню місця поховання і відкриття святих останків преподобного Афанасія. 11-24 вересня 1994 р. відбулося набуття всечесних мощей Угодника Божого, і в самий день преставлення преподобного сонмом духовенства на чолі з Архієреєм їх з урочистістю перенесли до храму.

Від святих мощей преподобного Афанасія, що спочивають у Покровському храмі обителі, вже в наш час продовжують відбуватися знаменні випадки зцілень стражденних.

Справжні Житіє і служба преподобному Афанасію були написані 1697 року довідником Московського Патріаршого двору Чудовським ієромонахом Каріоном Істоміним.

Преподобний Афанасій здавна шанувався як чудотворець, наставник ченців і небесний покровитель Висоцької обителі, міста Серпухова і його меж.

Тропарі, кондаки, молитви та величання