Преподобносповідник Леонтій (Стасевич)

День пам'яті (н. ст.)

Місяця січня на 22-й день — Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне) / січня на 28-й день / червня на 7-й день — Собор святих Івановської митрополії / вересня на 18-й день — Собор новомучеників і сповідників землі Володимирської / листопада на 27-й день — Собор новомучеників і сповідників Радонезьких

Преподобносповідник Леонтій (в миру Лев Хомич Стасевич) народився 1884 року в селянській родині в польському місті Тарноград Люблінської губернії Царства Польського, яке входило на той час до складу Російської імперії. Батьки його були людьми благочестивими, любили давати притулок і нічліг мандрівникам. Після закінчення церковнопарафіяльної школи Лев з 15-ти років служив писарем у Тарноградському суді. Після смерті батька мати благословила сина вчитися в Холмській духовній семінарії. Закінчивши її, він поступив послушником у Яблочинський Свято-Онуфріївський монастир.

У 1912 році Лев був пострижений у ченці з ім’ям Леонтій, через рік він став ієромонахом і скарбником обителі. У 1915 році у зв’язку з подіями Першої світової війни отець Леонтій був переведений до Московського Богоявленського монастиря і вступив до Московської духовної академії. У 1922 році вже в сані ігумена отець Леонтій був призначений Патріархом Тихоном на посаду настоятеля Суздальського Спасо-Євфиміївського чоловічого монастиря. За рік обитель була закрита радянською владою, і ігумена Леонтія перевели до парафіяльного храму святителя Іоанна Златоуста. Він щодня служив Літургію, після служби обов’язково виголошував проповідь, що привернуло до церкви багатьох людей, не лише містян, а й селян з навколишніх сіл. Багато хто спеціально приїжджав здалеку послухати ці проповіді. За це, а також за заборонений на той час церковний дзвін, 1930 року архімандрита Леонтія було заарештовано. Трирічне ув’язнення він відбував у Комі АРСР, де працював фельдшером. Повернувшись, він отримав призначення до села Бородіно Іванівської області.

На початку 1936 року отця Леонтія знову заарештували і засудили до 3 років ув’язнення в таборі в Казахстані. Одного разу у великодню ніч охоронці зажадали, щоб отець Леонтій зрікся Бога. Він відмовився, тоді його, прив’язавши мотузкою, кілька разів опускали з головою у вигрібну яму, але змусити зректися Бога так і не змогли. Усі тюремні скорботи батюшка переносив із великою смиренністю і лагідністю.

У 1938 році він був звільнений і повернувся до Суздаля, де жив у своїх духовних чад, звершуючи богослужіння в їхніх будинках. У 1947 році отця Леонтія призначили настоятелем храму Живоначальної Трійці села Воронцово і благочинним Пучезького району.

2 травня 1950 року отець Леонтій, на той час уже возведений у сан архімандрита, був заарештований утретє. Передбачаючи це, за три дні до арешту він роздав усе своє майно, включно з келійними іконами. За звинуваченням у поширенні антирадянських настроїв уже немолодий батюшка був засуджений до 10 років ув’язнення в особливому таборі МВС у місті Братську Іркутської області. В ув’язненні за його молитвою зцілилася біснувата дочка начальника табору, і на знак подяки батюшці послабили режим і навіть дали можливість на Великдень відслужити Літургію. У 1955 році отця Леонтія звільнили за амністією, йому вже виповнився 71 рік. Після повернення його призначили настоятелем храму Михаїла Архангела села Михайлівського Середського (нині Фурманівського) району. І там у нього були дуже непрості спокуси, але віруючі люди стояли за свого пастиря горою, вважали благодатним старцем.

Архімандрит Леонтій хотів померти на службі. До цього часу через тілесну неміч він уже не міг служити щодня, але в храмі на молитві бував щодня. Останню у своєму житті Літургію він відслужив 7 лютого 1972 року, 9 лютого вдома причастився Святих Таїн і мирно упокоївся у віці 88 років. Влітку того ж року, під час сильної спеки, неподалік від могили старця забило джерело, вода із якого виявилася цілющою.

Мощі його нині перебувають у храмі Михаїла Архангела в селі Михайлівському.

Отець Леонтій (Стасевич) був причислений до лику святих новомучеників і сповідників Руських у серпні 2000 року на Архієрейському Соборі Руської Православної Церкви.