...
Житія святих

Преподобномучениця Євдокія Синіцина

Місяця березня на 7-й день

Преподобномучениця Євдокія народилася 1879 року в селі Тропарево Можайського повіту Московської губернії в сім’ї селянина Єфрема Синіцина. В юності вона поступила послушницею в Князь-Володимирський монастир, розташований неподалік від села Філімонки Подільського повіту Московської губернії.

Цей монастир було засновано в пам’ять збереження життя імператора Олександра III і його сім’ї під час залізничної катастрофи 17 жовтня 1888 року. Задумавши заснувати монастир, фрейліна її імператорської величності княгиня Віра Борисівна Святополк-Четвертинська 9 січня 1889 року надіслала прохання, що стосується цього питання, на ім’я московського генерал-губернатора великого князя Сергія Олександровича. Бажаючи випробувати, чи можливе практичне здійснення задуманого, вона запросила у свій маєток, що знаходився в Московській губернії поруч із селом Філімонки, для чернечого проживання двадцять п’ять сестер, і коли стало зрозумілим, що доходи маєтку достатні для утримання ченців, вона в лютому 1890 року відправила додаткове прохання до Московської Духовної консисторії.

Послушниця Євдокія Синіцина. Москва, Таганська в’язниця. 1938 рік
Послушниця Євдокія Синіцина.
Москва, Таганська в’язниця. 1938 рік
“У маєтку, який я влаштовую для Громади… – писала вона, – є цілком упорядкований храм… прекрасна, зручна для монастирського життя місцевість. Саме село, де розташовані церква і келії, розташоване у віковому парку, облямованому з одного боку річкою… Крім того, є ділянка гарного лісу… На закінчення скажу, що моє щире бажання увічнити пам’ять чудесного порятунку Государя Імператора з його найяснішою сім’єю влаштуванням жіночої монастирської Спільноти, де б могли оселитися й здобувати собі їжу власною працею бідні безпритульні жінки та підносити Господу Богові молитви за порятунок Государя, не дає мені спокою, і всяка перешкода до приведення у виконання такого благого, безкорисливого наміру важко відгукується на моєму здоров’ї, і тому маю честь уклінно просити Духовну консисторію увійти в якомога швидше в розгляд мого прохання, дозволити мені влаштувати жіночу Громаду. ..”

Дозвіл на влаштування громади було отримано 3 жовтня 1890 року. Після влаштування монастиря в ньому під керівництвом ігумені стали трудитися три черниці і сто послушниць.

Євдокія жила тут до закриття обителі 1929 року, а потім оселилася в селі Филимонки разом зі своєю хворою далекою родичкою.

На початку 1938 року чергові свідки дали проти послушниці необхідні для НКВС свідчення, начебто вона “поширює церковну літературу, навіює релігійні переконання, втягує в гуртки церковників; особливо активну роботу вона веде серед молоді та дітей, яких втягує різноманітними подарунками, завдяки чому багато хто виходить із комсомолу… До Синіциної приїжджають із Москви попи, невідомі за прізвищем, і ведуть секретні переговори на теми антирадянського характеру”.

Голова сільради дав для НКВС таку характеристику на послушницю: “Синіцина акуратно підпільно веде антирадянську роботу, і до цих черниць… часто ходить колишній піп монастиря Філімонки. Які в них ідуть розмови? Ясно, що не на користь радянської влади. Там є ще… інші, які їздять часто в Москву як агенти фашизму”.

25 лютого 1938 року послушницю Євдокію заарештували, помістили до в’язниці в місті Серпухові й допитали.

8 березня 1938 року трійка НКВС засудила послушницю Євдокію до розстрілу. Незадовго перед розстрілом її було перевезено до Таганської в’язниці в Москві. Послушниця Євдокія Синіцина була розстріляна 20 березня 1938 року і похована в загальній безвісній могилі на полігоні Бутово під Москвою.