Преподобномучениця Євдокія Павлова, послушниця

Місяця квітня на 7-й день

Преподобномучениця Євдокія – Євдокія Павлівна Павлова – народилася 1 серпня 1876 року в місті Москві. Коли їй виповнилося одинадцять років, її разом із сестрою Пелагією, яка була на два роки молодшою, батьки віддали на виховання до Московського Страсного монастиря; згодом сестер прийняли до монастиря послушницями, і вони трудилися в ньому до його закриття. Після розорення обителі деякі черниці і послушниці зняли напівпідвальне приміщення на Тихвінській вулиці, привели його до ладу і оселилися в ньому, заробляючи собі на життя рукоділлям – шиттям ковдр. Разом із Євдокією мешкала її сестра Пелагія, послушниці Віра Морозова, Марія Носова і Софія Селіверстова; всі вони, як і в монастирі, виконували молитовні правила, іноді запрошували для служіння молебнів священників.
Послушницю Євдокію заарештували 25 жовтня 1937 року і, ув’язнивши в Бутирську в’язницю, того ж дня допитали. Слідчий запитав послушницю, чи був хто з її родичів заарештований радянською владою і кому вона надавала допомогу з тих, хто перебуває в ув’язненні. Послушниця відповіла, що надсилала посилку в табір племінникові, а також священникові, який перебуває в ув’язненні.
– Слідство має дані, – заявив їй слідчий, – що ви серед оточення вели антирадянські розмови, дайте з цього питання правдиві свідчення.
– Я ніколи антирадянських розмов не вела, – відповіла послушниця.
На цьому допити було закінчено, і почали викликати свідків. Викликали сусіда послушниць по будинку; він показав, що ніяких антирадянських розмов від черниць не чув, – лише одного разу, проходячи повз, почув, що вони поміж собою говорили, що їм, бабам, ніде тепер помолитися; бачив також, що приходив до них кілька разів священник.
Під час його розповіді слідчий щось писав у протоколі допиту – як припустив свідок, записував те, що він говорив, а потім попросив розписатися. Свідок поставив підпис, не читаючи протоколу допиту, в якому слідчий написав нібито послушниці вели антирадянську і контрреволюційну діяльність.
Потім як свідка викликали сусідку послушниць, яка працювала наглядачкою в Бутирській в’язниці; вона показала, що послушниці, які мешкають у їхньому будинку, ведуть контрреволюційну агітацію, часто їхню квартиру відвідують соціально чужі люди: попи, дячки та інші служителі культу, з відповідними розмовами на політичні теми.
16 листопада 1937 року один зі слідчих, начальник Свердловського районного відділу УДБ НКВС у Московській області Бєлишев, який вів справу черниць і послушниць, складаючи обвинувальний висновок, написав: “Після ліквідації Страсного монастиря… група черниць оселилася в одній квартирі, в якій організовували нелегальні моління. Будучи вороже налаштовані до радянської влади, серед оточуючих вели систематичну контрреволюційну агітацію, у процесі якої розповсюджували наклепницькі вигадки про життя трудящих, усіляко дискредитували окремі заходи партії та уряду”.
19 листопада 1937 року трійка НКВС засудила послушницю Євдокію до десяти років ув’язнення у виправно-трудовому таборі. 27 грудня 1937 року вона разом з етапом прибула в Маріїнський розподільник Сиблагу. Послушниця Євдокія Павлова померла 20 квітня 1939 року у виправно-трудовому таборі НКВС у Новосибірській області, її поховали в безвісній могилі.
У 1940 році одна із заарештованих послушниць зажадала перегляду справи, і тоді знову були допитані свідки. Замість наглядачки Бутирської в’язниці прийшла її сестра, яка жила в тому самому будинку і яка показала, що її сестра на допит “сама з’явитися не може, тому що її засуджено за наклеп… до двох років позбавлення волі…” “Я… знала мешканців нашого будинку, колишніх черниць… – сказала вона. – Поганого я про них нічого не знаю, антирадянських розмов ніколи від них не чула. Вони були дуже працьовиті…” Незважаючи на свідчення свідків, які виправдовували, вирок не було скасовано на тій підставі, що заарештовані тривалий час перебували в монастирі й тому належать до соціально небезпечних елементів.