...
Преподобномучениця Катерина Константинова p1bbqgci3dtqmj2f1vph1gd51hep3
Березень,  Житія святих

Преподобномучениця Катерина Константинова

Місяця березня на 7-й день

Преподобномучениця Катерина народилася 1887 року в селі Саврасово Солнєчногорської волості Клинського повіту Московської губернії в сім’ї заможного селянина Григорія Костянтинова, власника столярної майстерні та чайної, при якій була дріб’язкова крамниця. 1905 року Катерина вступила послушницею в Скорбященський монастир у Москві, що розташовувався на Долгоруковській вулиці недалеко від Бутирської застави. Тут вона трудилася до його закриття 1918 року, після чого повернулася на батьківщину в село Саврасово. У 1919 році померли її сестра з чоловіком, а їхні троє маленьких дітей залишилися сиротами; Катерина взяла їх до себе і виховала. Весь цей час вона хоча й жила поза стінами обителі, але продовжувала виконувати всі чернечі правила і намагалася якомога частіше бувати в храмі. Заробляла вона шиттям ковдр і лагодженням мішків для колгоспу.
Під час масових гонінь на Російську Православну Церкву в арештах брали участь не тільки співробітники держбезпеки, а й співробітники міліції. Усі співробітники Сонячногірського районного відділення міліції тоді на чолі з начальником зайнялися арештами необхідної кількості “ворогів народу”, не зупиняючись ні перед чим.

23 лютого 1938 року начальник відділення міліції склав довідку, начебто складену на підставі показань свідків, що Катерина Константинова говорила: “Ось знову бігають, якісь потрібні вибори, на що вони потрібні, є при владі – нехай керують до часу або бояться війни. Пересаджали, тепер нових обирати, так нема чого обирати, вони вже обрані, і так тиснуть добре; ось вам погано жилося при царській-то владі, геть ваших комуністів-то як розстрілюють, але і цим настане кінець”.
Константинова у своєму домі вела розмову, “що комуністи молоді не дають жодної освіти, що молодь загине вся, як черв’яки на капусті; відреклися від православної віри, коли ж прийде кінець комуністам…”.
Майже відразу після написання цієї довідки співробітники міліції заарештували послушницю і помістили в камеру попереднього ув’язнення Сонячногірського відділення міліції. Заручившись ним же складеними “показаннями свідків”, слідчий допитав Катерину.
– Слідство має дані, що ви систематично вели контрреволюційну агітацію проти комуністичної партії та радянської влади, – заявив він.
– Винною себе в контрреволюційній агітації не визнаю, а між собою ми з черницями своїми думками ділилися, що добре було при царській владі й погано при радянській. Що саме ми говорили, я зараз пригадати не можу, – відповіла послушниця.
На цьому допити було закінчено, і 11 березня 1938 року трійка НКВС засудила послушницю до розстрілу. Послушницю Катерину Константинову розстріляли 20 березня 1938 року, її поховали в загальній безвісній могилі на полігоні Бутово під Москвою.
У лютому 1940 року виникло розслідування щодо двох засуджених до десяти років ув’язнення людей. Стали викликатися свідки, які засвідчили, що написане в протоколах ними не говорилося, а якщо що й говорилося, то в протоколах записано спотворено. Були підняті інші справи, і з них з’ясувалося, що сонячногірські міліціонери майже у всіх справах сфальсифікували свідчення свідків, після чого їм не потрібно було вже домагатися, щоб самі обвинувачені визнали свою “провину”. Вигадані були свідчення свідків і у справі послушниці Катерини; коли це з’ясувалося, свідків було передопитано; один із них показав, що послушниця Катерина “в період радянської влади… займалася стьобанням ковдр… лагодила мішки для колгоспу. Вона була віруюча і кожне свято ходила… до церкви. Ніякої контрреволюційної діяльності, ніяких антирадянських розмов я ніколи від Константинової не чув”. Інший свідок показала, що Катерина Константінова “була віруюча, часто ходила до церкви, але ніколи я від неї не чула ніяких розмов проти колгоспів або невдоволення будь-якими заходами радянської влади… хоча доводилося в колгоспі працювати разом із нею”.
Розслідування повністю підтвердило факти, що внаслідок діяльності співробітників міліції Сонячногірського району одних заарештованих було неправомірно розстріляно, а інші отримали по десять років ув’язнення. Начальнику відділення міліції було оголошено догану, двох співробітників заарештували на двадцять діб і звільнили, ще одного співробітника звільнили, а четвертому оголосили догану.
Через два місяці управління НКВС скасувало це рішення і визнало вирок послушниці Катерини Константинової до розстрілу правильним.

Знайшли помилку