Преподобномучениці Марія і Матрона Грошеві 63fca164879ce062295955
Березень,  Житія святих

Преподобномучениці Марія і Матрона Грошеві

Місяця березня на 7-й день

Преподобномучениця Марія народилася 1876 року, а преподобномучениця Матрона – 1882 року в селі Варюківка Єгор’ївського повіту Рязанської губернії в сім’ї селян Наума і Платоніди Грошевих; у них було чотири доньки й син. Якось у молодості три доньки – Марія, Матрона і Пелагія відвідали якогось старця, якого багато хто шанував за подвиги й прозорливість, і запитали його, як їм жити. Марії та Матроні старець сказав: “У монастир, у монастир…”, а Пелагії: “У нечестиву сім’ю, у нечестиву сім’ю, заміж”.

1909 року сестри Марія і Матрона вступили послушницями в Олександро-Маріїнський монастир, розташований за десять верст від Єгор’євська; Марія проходила послух кравчині, а Матрона – на монастирському хуторі. Пелагія вийшла заміж у сім’ю абсолютно невіруючих людей. І як завжди в таких випадках буває, в сім’ї цій панували розбіжності й чвари, і тільки терпіння і лагідність Пелагії схилили її чоловіка до віри, врешті-решт він став ходити в храм і навіть співав на криласі.
Після приходу до влади в Росії безбожників, Олександро-Маріїнський монастир було закрито, і сестри повернулися додому. Деякий час вони жили в будинку батька, а потім переселилися в церковну сторожку при храмах в ім’я Казанської ікони Божої Матері та великомучениці Параскеви в селі Туголес Шатурського району Московської області. Один храм був кам’яним, інший – дерев’яним, обидва вони були розташовані на високому пагорбі серед моря хвойного лісу. Тут послушниці подвизалися протягом двадцяти років. У сестер був город і корова. Вони пекли для храму просфори, були вівтарницями, прибирали в храмі, а в час, що залишився, підробляли рукоділлям – стьобали ковдри.
Сестер у селі всі любили за ласкаве і привітне ставлення. Своїх племінниць вони з дитинства привчили молитися і допомогли їм полюбити богослужіння і храм. Одну з племінниць вони навчили читати Псалтир, і згодом, коли всі храми в окрузі було закрито, вона читала Псалтир за покійними.
Голова місцевої сільради, безбожник Василь Язиков, який люто ненавидів храм, щоразу, коли починалося богослужіння, виходив на дорогу і намагався погрозами розігнати селян, які йшли до церкви.

У 1931 році був заарештований і засуджений до п’яти років заслання в Казахстан священник Казансько-П’ятницької парафії Назарій Грибков. Голова сільради, приїхавши в село з міліціонерами з наміром храм зруйнувати, став вимагати ключі від храму у старости Василя Заніна, але тих ключів не віддав, і міліція поїхала ні з чим. Наступного разу міліція заарештувала старосту, але він дорогою в Шатуру кинув ключі в сніг, і їх знайшла, за попередньою домовленістю з ним, сестра послушниць Пелагія. Послушниці таємно перенесли з храму до своєї келії деякі богослужбові предмети, рятуючи їх від безбожників.
Після закриття храму послушниці Марія і Матрона стали ходити до храму в ім’я Казанської ікони Божої Матері в селі Петровському, розташованому за п’ятнадцять кілометрів від села Туголіс. Тут близько сорока років служив протоієрей Олександр Сахаров, благочинний Шатурського району. Перед кожним богослужінням послушниці переконували жінок-селянок не полишати молитви і не малодушними вирушати разом із ними до храму Божого.
Хоча через відсутність священника служба в храмах у селі Туголіс не звершувалася, але голові сільради Язикову цього здавалося замало, і він зруйнував вщент дерев’яну дзвіницю П’ятницького храму, а в самому храмі розмістив цех із розливу лимонаду.
У 1933 році до Казанського храму в Туголісі був направлений служити священник Георгій Колоколов, який повернувся з ув’язнення, а 1936 року, на велику радість парафіян, до храму повернувся священник Назарій Грибков; 1937 року до храму був направлений служити псаломщик Петро Царапкін. У листопаді 1937 року обох священників і псаломщика заарештували, і в храмі припинилося богослужіння. Проти всіх заарештованих лжесвідком виступив голова сільради Василь Язиков.
Відтоді сестри залишилися єдиними в окрузі “церковницями”, хто міг почитати Псалтир за померлим родичем, наставити у вірі, у виконанні церковних правил і навчити молитися.
У лютому 1938 року влада відновила арешти. Священників на волі майже не залишилося, і заарештовувалися вже миряни. 15 лютого 1938 року голова сільради Василь Язиков, виступивши лжесвідком проти послушниць, написав, що вони вороже налаштовані до радянської влади і комуністичної партії. На релігійні свята сестри ходять по домівках колгоспників і в деяких будинках здійснюють богослужіння. З’явившись в одну з хат, вони говорили колгоспникам: “Завтра Господнє свято, краще йти до церкви молитися Богу, а не в колгоспі працювати”. Колгоспниці в кількості восьми осіб, замість того щоб працювати в колгоспі, ходять до церкви в село Петровське Шатурського району за 15 кілометрів молитися Богу. А на запитання, чому вони не працюють у колгоспі, колгоспниці відповідають: “Богу краще молитися, а то Він нас усіх покарає”. До церкви з колгоспницями ходять і самі черниці. У домівки колгоспників черниці приносять церковні книги і читають колгоспникам про народження Ісуса Христа, про створення Богом світу, про рай, про Страшний Суд.
26 лютого 1938 року влада заарештувала послушниць і ув’язнила їх у в’язниці в місті Єгор’євську.

11 березня 1938 року трійка НКВС засудила послушниць Марію і Матрону до розстрілу, і їх перевезли в Таганську в’язницю в Москві. Послушниці Марія і Матрона Грошеві були розстріляні 20 березня 1938 року і поховані в безвісній спільній могилі на полігоні Бутово під Москвою.