Преподобномучениці Антоніна Новікова та Надія Круглова

Місяця березня на 7-й день

Преподобномучениця Антоніна народилася 1880 року в селі Горки Зарайського повіту Рязанської губернії в сім’ї Андрія Новікова, власника цегельного заводу, який мав у своїй власності землю і чотирнадцять дач, що здавалися в оренду. З восьми років Антоніна жила в тітки в монастирі в Рязані, де й навчилася грамоти; вона зростала дівчинкою релігійною і згодом вступила до Троїце-Маріїнського монастиря в місті Єгор’євську.
Цей монастир був утворений 1900 року стараннями й пожертвами Никифора Михайловича Бардигіна, який, будучи сином булочника, працею, наполегливим і вдумливим читанням набув знань у найрізноманітніших галузях і згодом став власником фабрик у Єгорьєвську. Вихований у правилах глибокого благочестя, він за першого удару дзвону був уже в храмі, відстоював літургію, за богослужіннями читав Апостол і співав на криласі. Навколо нього поступово стали групуватися любителі старовинного церковного співу, і утворився чудовий хор, який згодом співав в Успенському соборі Єгор’євська. З 1872-го до 1901 року Никифор Михайлович обирався міським головою, і йому місто було зобов’язане майже всім своїм порядком. Він влаштував у місті водопровід, мостові, вуличне освітлення, пожежну команду, військові казарми, гімназію, жіноче училище, міський сад і будинок працьовитості. Завдяки значною мірою його особистим коштам, було збудовано церкву великомученика Георгія Побідоносця, і повністю на його кошти побудовано Троїце-Маріїнський жіночий монастир, який від самого дня утворення привернув до себе багатьох дівчат, які прагнули порятунку.
Преподобномучениця Надія народилася 1891 року в селі Денисове Починковської волості Єгор’євського повіту Московської губернії в сім’ї селянина Георгія Круглова. З дев’яти років батьки віддали її до церковнопарафіяльної школи, де вона навчалася три роки, а потім працювала разом із батьками в селянському господарстві. Коли Надії виповнилося двадцять років, вона вступила послушницею в Троїце-Маріїнський монастир у Єгорьєвську.
Обидві послушниці, Антоніна і Надія, вступивши в монастир незабаром після його заснування, трудилися в ньому до його закриття безбожною владою 1918 року, після чого вони оселилися в Єгор’ївську й, заробляючи рукоділлям, допомагали в храмі, зберігаючи всі чернечі правила, про що згодом, під час їхнього арешту, показали свідки, і що ОДПУ і поставило послушницям в основну провину.
Послушниці були заарештовані 19 травня 1931 року і ув’язнені в йогор’ївську в’язницю. Загалом тоді у цій справі було заарештовано тридцять черниць і послушниць. Їх звинуватили в тому, що вони “після закриття 1918 року Троїцького монастиря залишилися в місті Єгор’євську на постійне проживання, чернецтвували і монастирські правила продовжували до останнього часу; частина черниць купили собі власні будинки, які й були місцем постійних збіговиськ і виконання монастирських правил…
У 1930 році загальними зборами громадян сіл Савино і Поминове було постановлено: старий цвинтар закрити, наявне приміщення використати під клуб, відкрити новий цвинтар; тоді черниці серед селян повели агітацію проти закриття цвинтаря, унаслідок цього загальними зборами постанову про закриття цвинтаря було скасовано. Останнім часом серед селян піднялася релігійність – збільшилася кількість віруючих.
Допитані черниці винними себе в антирадянській агітації не визнали. Зізналися лише в тому, що вони після виходу з монастиря до теперішнього часу продовжували чернецтвувати”.
29 травня 1931 року трійка ОДПУ засудила послушниць до п’яти років заслання в Казахстан. Повернувшись 1935 року із заслання в Єгор’євськ, вони оселилися в одній квартирі, і послушниця Надія, як молодша, взяла Антоніну на своє утримання. Працювати Надія влаштувалася прибиральницею в школі. Жили вони цілком присвячуючи себе служінню Богу, виконуючи всі чернечі правила, але після заслання трималися обережно і з людьми невіруючими намагалися стосунків не заводити. У виконанні ж своїх обов’язків на роботі Надія була по-християнськи сумлінна, і, коли згодом співробітники НКВС зажадали від директора школи, щоб він дав на неї характеристику, той написав, що Надія “добре ставиться до своїх обов’язків – працює сумлінно і зауважень по роботі не має. У школі поводиться тихо і насторожено”. Але у сприйнятті влади злочином було саме чернецтво, і секретар Єгор’євської міської ради написав у характеристиці послушниці Надії, що вона раніше висилалася за чернецтво.
1 березня 1938 року послушниці були знову заарештовані і на час допитів поміщені до в’язниці в Єгор’євську.
У ті самі дні допитали з тими самими обвинуваченнями і запитаннями послушницю Надію, яка також відкинула всі звинувачення, які на неї зводили.
Після цього було допитано чергових свідків – господарів і сусідів будинку, де жили послушниці, які й підписали лжесвідчення, складені співробітниками НКВС.

8 березня слідство було закінчено, і 11 березня трійка НКВС засудила послушниць Антоніну і Надію до розстрілу. Після рішення трійки їх було перевезено до Таганської в’язниці в Москві. Послушниці Єгор’ївського Троїце-Маріїнського монастиря Антоніна Новікова і Надія Круглова були розстріляні 20 березня 1938 року і поховані в загальній безвісній могилі на полігоні Бутово під Москвою.