Преподобномученики Григорій і Кассіан Авнезькі 63f397e71fc15872702285
Житія святих,  Червень

Преподобномученики Григорій і Кассіан Авнезькі

Місяця червня на 15-й день

Коли преподобний Стефан (пам’ять 14/27 липня), постриженик Києво-Печерської Лаври, облаштував свою обитель Махрищську, недалеко від того місця жив землевласник Григорій, людина грамотна і начитана. Він часто відвідував преподобного Стефана, слухав його бесіди, придивлявся до способу життя старця і врешті-решт, вбачаючи в ньому істинного раба Божого, пожертвував йому землі й увесь свій маєток на влаштування обителі й сам постригся в ній.

Прп. Стефан полюбив Григорія як рідного сина, наблизив його до себе і чимало радів успіхам його в духовному житті. На прохання святого ігумена Суздальський єпископ Олексій висвятив Григорія на пресвітера. Але не на Махрі, поблизу його батьківщини, а в іншій далекій стороні Промисел готував Григорію місце для подвигів.

Брати Юрковські, які жили недалеко від монастиря, побоюючись, що землі, якими вони володіли, віддано буде прп. Стефану, який користувався прихильністю великого князя і популярністю в Москві, підняли на преподобного найзлісніше гоніння і погрожували вбити, якщо він не піде з їхнього боку. Завжди лагідний і смиренний Стефан, даючи місце гніву, доручив свою обитель завідуванню старця Іллі та вночі, взявши із собою одного тільки учня свого Григорія, вийшов із монастиря. Мандрівники пішли в невідому для них країну шукати собі місця для оселення. Преподобному Стефану вже не вперше доводилося мандрувати і тікати від злоби людської. А блаженний Григорій, цілком відданий своєму наставнику, готовий був іти за ним хоч на край світу. Переходячи з пустелі в пустелю, з нетрі в нетрі та заглиблюючись усе далі й далі на північ, мандрівники дійшли до глухих лісів і багнистих боліт вологодських. Вони зупинилися недалеко від річки Сухони, на річці Авнезі. Тут 1370 року біля потоку, що називався Юр’євим, вони зрубали невелику церкву в ім’я Святої Трійці, а незабаром потім і іншу – в ім’я великомученика Георгія, собі ж побудували біля них келії. Мало-помалу стали приходити до них люди, які шукали чернечого життя, і таким чином з благословення Ростовського владики влаштувався монастир. Швидкому його влаштуванню багато сприяв своїми щедрими подаяннями місцевий багатий землевласник Костянтин Дмитрович. Він не шкодував свого багатства на прикрашання храмів, створених пустельниками, на придбання всього необхідного для братії та на заклад гуртожитку. Сам Костянтин любив відвідувати старців пустельників, слухати їхні повчальні духовні бесіди. І що ближче знайомився з ними, то більше приліплявся до них. Нарешті, він зважився залишити світ і просив у преподобного Стефана постригу. Блаженний старець, передбачаючи в ньому доброго ченця, виконав благочестиве бажання Костянтина і, назвавши його під час постригу Кассіаном, доручив керівництву учня свого Григорія. Новий чернець у всьому наслідував свого керівника. Обидва вони багато радували преподобного Стефана і служили прикладом для братії.

Внаслідок стрункого порядку, заведеного прп. Стефаном, батьківської його турботливості та мудрого управління Авнезька обитель скоро прийшла до квітучого стану, стала улюбленим місцем прощі для навколишніх мешканців, слава про неї поширилася далеко і дійшла до Москви. Великий князь Димитрій Іоаннович, почувши, що знайомий йому старець Стефан влаштував собі пустелю у Вологодських межах, послав йому книжки та інші пожертви для обителі, але самому преподобному велів з’явитися до Москви і потім повернутися до обителі Махрищської. Учні преподобного як громом вражені були цією звісткою, багато пролили сліз про майбутню розлуку з учителем, не хотіли розлучатися з ним і відпускати його від себе, але не сміли опиратися волі державного. Залишаючи Авнегу, прп. Стефан призначив замість себе настоятелем улюбленого учня свого ієромонаха Григорія, а виправлення келарської посади доручив ченцю Кассіану, заповідавши їм піклуватися про братію і ні в чому не змінювати заведеного ним в обителі порядку. Нові начальники монастиря свято виконували заповіт свого вчителя. На жаль, скоро вибухнув над нею страшний удар, який привів обитель на довгий час у запустіння.

Промислу Божому було завгодно, щоб преподобні Григорій і Кассіан увінчалися ще й мученицькими вінцями. Через шість років після того, як преподобний Стефан залишив Авнегу, 1392 року, натовпи в’ятчан і казанських татар, які грабували й спустошували Вологодські межі, раптово 15 червня напали на Авнезьку обитель і віддали її полум’ю. Хто міг, врятувався втечею, а прпп. Григорій і Кассіан були вбиті варварами. За кілька днів після страшного набігу навколишні жителі, повернувшись із лісів, де рятувалися від варварів, із честю поховали тіла преподобних на церковному згарищі. Оскільки місце це вважалося власністю Махрищського монастиря і небезпечним від нападу ворогів, то воно і не було зайнято ніким з навколишніх жителів і після смерті преподобних подвижників зовсім запустіло і заросло лісом.

1524 року за великого князя Василя Іоанновича, коли ярмо татар було вже повалено і околиці Росії заспокоїлися від їхніх набігів, авнезький селянин Гавриїл вирубав для себе в лісі підсіку для посіву хліба на тому самому місці, де 132 роки тому був монастир. Але коли він став палити підсіку, щоб очистити місце, то побачив, що невеликий простір землі на середині підсіки залишився недоторканим від вогню, незважаючи на те, що він густо був вкритий сухим лісом і хмизом. Незабаром після цього він передав свою підсіку іншому селянину Феодору, який і оселився тут у залишеній Гавриїлом хаті. На тому місці, якого не міг випалити Гавриїл, Феодору щоночі стали здаватися вогні, ніби свічки горіли. Вважаючи, що тут лежить скарб, Феодор уночі, таємно від своїх домашніх, вирушив добувати скарб. Розкопав землю на тому місці, де світився вогник, але, на подив і жах свій, знайшов дві труни, ще абсолютно цілі. Хрестячись і творячи молитву від страху, Феодор не наважився їх відкрити і поспішив знову закидати землею. “Тут був ліс, – думав розгублений селянин, поспішно йдучи від страшного місця, – і ніхто не пам’ятає, щоб на тому місці було коли-небудь житло або цвинтар, звідки ж узялися труни? І якщо ці небіжчики поховані давно, в незапам’ятні часи, і ліс виріс уже після, то чому ж труни їхні цілі? Видно, тут щось неспроста”, – розсудив селянин, входячи у свою хату. Коли він ліг спати, уві сні з’явився йому старець середнього зросту з русявим волоссям, широкою густою бородою, одягнений у священицькі ризи, і наказав у перші три недільні дні сходити до трьох ближніх церков, оголосити священикам і народу, щоб на тому місці, де він знайшов труни, було побудовано церкву св. великомученика Георгія. На запитання Феодора, що з’явився, хто він, старець назвався Григорієм. Яскравий вигляд старця і всі слова його так виразно закарбувалися в його пам’яті, що йому здавалося, ніби він бачив і говорив із ним наяву. Феодор виконав точно все йому наказане, але на його слова не звернули уваги. І не в точності виконали вони наказане, а тільки спорудили на тому місці каплицю замість церкви.

І потім послідували при гробах преподобних Григорія і Кассіана багато чудес і зцілення. Але селянин Гавриїл, на прізвисько Ушак, той самий, який вирубав ліс на місці колишньої обителі, вважав це місце своєю власністю і зламав каплицю. Але Бог зганьблений не буває. Незабаром після руйнування каплиці на Гавриїла напав такий страх і жах, що він збожеволів і, як дикий звір, блукав лісами, доки за 10 місяців, прийшовши до тями, не визнав свого гріха і не випросив собі прощення при гробі преподобних.

У 1560 році з благословення Макарія, митрополита Московського і всієї Русі († 1563), ігумен Махрищського монастиря Варлаам зібрав відомості про святість преподобномучеників. Він же царським утриманням побудував замість каплиці два храми: Пресвятої Трійці та великомученика Георгія. Митрополит Макарій із собором єпископів встановив звершувати пам’ять преподобних 15 червня і велів єпископу Пермському Іоасафу оглянути мощі. Під час відкриття гробниці святі мощі були знайдені абсолютно нетлінними. Ігумен Лопотова монастиря Іларіон, який супроводжував єпископа, одержимий невір’ям у святість подвижників Авнезьких, розіб’явся дорогою від падіння з коня, але зцілився від святих мощей.

Авнезький монастир перебував спершу за Махрищським і управлявся посланими звідти ігуменами і будівельниками, а в 1612 році був приписаний до Троїцької Лаври. 1764 року Троїцький Авнезький монастир було скасовано, церкву перетворено на парафіяльну, але боковий вівтар Троїцького храму залишився присвяченим імені преподобних.

Тропарі, кондаки, молитви та величання

Гражданський шрифтЦерковнослов'янськоюУкраїнською

Тропарь преподобным Григорию и Кассиану Авнежским, глас 4

Бо́же оте́ц на́ших,/ творя́й при́сно с на́ми по Твое́й кро́тости,/ не отста́ви ми́лость Твою́ от нас,/ но моли́твами их// в ми́ре упра́ви живо́т наш.

Ин тропарь преподобным Григорию и Кассиану Авнежским, глас 8

Правосла́вия наста́вницы,/ благоче́стия и чистоты́ учи́телие,/ Це́ркви Волого́дстей богодарова́нное украше́ние,/ преподо́бнии отцы́ на́ши Григо́рие и Кассиа́не,/ моли́те Ми́лостиваго Бо́га,/ да ва́шим предста́тельством пода́ст благода́ть и мир стране́ на́шей// и душа́м на́шим спасе́ние.

Кондак преподобным Григорию и Кассиану Авнежским, глас 4

И́же плотска́я мудрова́ния Ду́хови повину́вше/ и вся, я́же на земли́, презре́вше,/ Христу́, Еди́ному Бо́гу, прилепи́вшеся, святи́и,/ и Того́ ра́ди в пусты́ню всели́шася,/ источа́ете ны́не исцеле́ния/ с ве́рою притека́ющим к моще́м ва́шим,/ поле́зная нам проси́те от Бо́га/ моли́твами ва́шими богоприя́тными,// Григо́рие и Кассиа́не преподо́бнии.

 

Ще в розробці

Знайшли помилку