Преподобномученики Григорій і Кассіан Авнезькі

День пам'яті (н. ст.)

Місяця червня на 15-й день

Коли преподобний Стефан (пам’ять 14/27 липня), постриженик Києво-Печерської Лаври, облаштував свою обитель Махрищську, недалеко від того місця жив землевласник Григорій, людина грамотна і начитана. Він часто відвідував преподобного Стефана, слухав його бесіди, придивлявся до способу життя старця і врешті-решт, вбачаючи в ньому істинного раба Божого, пожертвував йому землі й увесь свій маєток на влаштування обителі та сам постригся в ній.

Преподобний Стефан полюбив Григорія, як рідного сина, наблизив його до себе і чимало радів успіхам його в духовному житті. На прохання святого ігумена Суздальський єпископ Олексій висвятив Григорія на пресвітера. Але не на Махрі, поблизу його батьківщини, а в іншій далекій стороні Промисел готував Григорію місце для подвигів.

Брати Юрковські, котрі жили недалеко від монастиря, побоюючись, що землі, якими вони володіли, віддано буде святому Стефану, який користувався прихильністю великого князя і популярністю в Москві, підняли на преподобного найзлісніше гоніння і погрожували вбити, якщо він не піде із їхніх країв. Завжди лагідний і смиренний Стефан доручив свою обитель керівництву старця Іллі та вночі, взявши з собою самого лише учня свого Григорія, пішов із монастиря. Мандрівники пішли до невідомих їм земель шукати собі місця для оселення.

Преподобному Стефану вже не вперше доводилося мандрувати і тікати від злоби людської. А блаженний Григорій, цілком відданий своєму наставникові, готовий був іти за ним хоч на край світу. Переходячи із пустелі до пустелі, із нетрі до нетрі та заглиблюючись все далі й далі на північ, мандрівники дійшли до глухих лісів і багнистих боліт вологодських. Вони зупинилися недалеко від річки Сухони, на річці Авнезі. Тут 1370 року біля потоку, що називався Юр’євим, вони вирубали невелику церкву в ім’я Святої Трійці, а невдовзі після того й іншу, в ім’я великомученика Георгія. Собі ж подвижники побудували біля них келії.

Мало-помалу стали приходити до них люди, які шукали чернечого життя, і з благословення Ростовського владики було влаштовано монастир. Швидкому його влаштуванню багато сприяв своїми щедрими подаяннями місцевий багатий землевласник Константин Дмитрович. Він не шкодував свого багатства на прикрашання храмів, створених пустельниками, на придбання всього необхідного для братії та на забезпечення спільножительства. Сам Константин любив відвідувати старців пустельників, слухати їхні повчальні духовні бесіди. І чим ближче знайомився з ними, тим більше приліплявся до них. Нарешті, він зважився залишити світ і просив у преподобного Стефана постригу. Блаженний старець, провидячи в ньому доброго ченця, виконав благочестиве бажання Константина і, назвавши його під час постригу Кассіаном, доручив керівництву учня свого Григорія.

Новий чернець у всьому наслідував свого керівника. Обидва вони багато радували преподобного Стефана і слугували прикладом для братії.

Внаслідок порядку, заведеного преподобним Стефаном, його батьківської турботливості та мудрого управління Авнезька обитель скоро прийшла до квітучого стану і стала улюбленим місцем прощі для навколишніх жителів, а слава про неї поширилася далеко.

Промислу Божому було угодно, щоб преподобні Григорій і Кассіан увінчалися ще й мученицькими вінцями. 1392 року, через шість років після того, як преподобний Стефан залишив Авнегу, вирушивши до Москви з веління великого князя Димитрія Іоанновича, натовпи в’ятчан і казанських татар, які грабували й спустошували Вологодські межі, раптово 15 червня напали на Авнезьку обитель і віддали її вогню. Хто міг, врятувався втечею, а преподобні Григорій і Кассіан були вбиті нападниками.

За кілька днів після страшного набігу навколишні жителі, повернувшись із лісів, де рятувалися від варварів, з честю поховали тіла преподобних на церковному згарищі. Оскільки місце це вважалося власністю Махрищського монастиря й не убезпеченим від нападу ворогів, воно не було зайняте ніким із навколишніх жителів і після смерті преподобних подвижників зовсім запустіло та заросло лісом.

1524 року авнезький селянин Гавриїл вирубав для себе в лісі підсіку для посіву хліба на тому самому місці, де сто тридцять два роки тому був монастир. Але коли він став палити підсіку, щоб очистити місце, то побачив, що невеликий простір землі на середині підсіки залишився недоторканим від вогню, незважаючи на те, що він був густо вкритий сухим лісом і хмизом. Незабаром після цього він передав свою підсіку іншому селянину Феодору, який і оселився тут у залишеній Гавриїлом хаті. На тому місці, якого не міг випалити Гавриїл, Феодор щоночі став бачити вогні, наче свічки горіли. Вважаючи, що тут лежить скарб, Феодор уночі, таємно від своїх домашніх, вирушив добувати його. Розкопав землю на тому місці, де світився вогник, але, на подив і жах свій, знайшов два гроби, ще зовсім цілі. Хрестячись і творячи молитву від страху, Феодор не наважився їх відкрити і поспішив знову закидати землею. «Тут був ліс, — думав розгублений селянин, поспішно йдучи від страшного місця, — і ніхто не пам’ятає, щоб на тому місці було коли-небудь житло або кладовище, звідки взялися гроби? І якщо ці небіжчики поховані давно, в незапам’ятні часи, і ліс виріс уже після, то чому ж гроби їхні цілі? Видно, тут щось неспроста», — розсудив селянин, входячи до своєї хати.

Коли він ліг спати, уві сні явився йому старець середнього зросту з русявим волоссям, широкою густою бородою, одягнений у священницькі ризи, та наказав у перші три недільні дні сходити до трьох ближніх церков й оголосити священникам і народу, щоб на тому місці, де він знайшов гроби, було побудовано церкву святого великомученика Георгія. На запитання Феодора, хто він, старець назвався Григорієм. Яскравий вигляд старця і всі слова його так виразно закарбувалися в його пам’яті, що йому здавалося, ніби він бачив його й говорив з ним наяву. Феодор виконав точно все йому наказане, але на його слова не звернули уваги. І не точно виконали вони наказане, а тільки спорудили на тому місці каплицю замість церкви.

Потім відбулися біля гробів преподобних Григорія і Кассіана багато чудес і зцілень. Проте селянин Гавриїл, на прізвисько Ушак, той самий, який вирубав ліс на місці колишньої обителі, вважав це місце своєю власністю і зламав каплицю. Але Бог зганьблений не буває. Незабаром після руйнування каплиці на Гавриїла напав такий страх і жах, що він збожеволів і, немовби дикий звір, блукав лісами, доки через десять місяців, прийшовши до тями, не визнав свого гріха і не випросив собі прощення біля гробу преподобних.

У 1560 році з благословення Макарія, митрополита Московського і всієї Русі († 1563), ігумен Махрищського монастиря Варлаам зібрав відомості про святість преподобномучеників. Він же побудував замість каплиці два храми: Пресвятої Трійці та великомученика Георгія. Митрополит Макарій з собором єпископів постановив звершувати пам’ять преподобних 15 червня і велів єпископу Пермському Іоасафу оглянути мощі. Під час відкриття гробниці святі мощі були знайдені цілковито нетлінними. Ігумен Лопотового монастиря Іларіон, який супроводжував єпископа, одержимий невір’ям у святість подвижників Авнезьких, дорогою впав з коня і забився, але зцілився від святих мощей.

Авнезький монастир спершу вважався приписаним до Махрищського і управлявся посланими звідти ігуменами і будівничими, а в 1612 році був приписаний до Троїцької лаври. 1764 року Троїцький Авнезький монастир було закрито, а церкву перетворено на парафіяльну, але боковий вівтар Троїцького храму залишився освяченим на честь преподобних.

Тропарі, кондаки, молитви та величання