Преподобномученики Білогорські: Варлаам (Конопльов), Сергій (Вершинін), Ілія (Попов), В’ячеслав (Косожилін), Іоасаф (Сабанцев), Іоанн (Новоселов), Антоній (Арапов), Михей (Подкоритов), Віссаріон (Окулов), Матфей (Банніков), Євфимій (Короткова), Варнава (Надєждін), Димитрій Созінов, Савва Колмогоров, Гермоген (Бояришнєв), Аркадій (Носков), Євфимій (Шаршилов), Маркел (Шаврін), Іоанн (Ротнов), Яков Старцев, Петр Рочев, Яков Данилов, Олександр Арапов, Феодор Бєлкін, Петро, Сергій (Саматов) та Олексій Коротков

Місяця серпня на 12-й день

Преподобномученик Варлаам (у миру Василь Юхимович Конопльов) народився 1858 року в Південно-Кнауфському заводі Осинського повіту Пермської губернії в селянській сім’ї старообрядців-безпопівців.
В автобіографії, в якій преподобномученик описав свої пошуки істини і прихід у Православну Церкву, він так розповідав про себе: “На десятому році я вивчився грамоти; молився з беспопівцями, зі старими людьми та простолюдинами; коли почав ставати дорослішати, полюбив читати Божественне Писання. Весь вільний час я віддавав читанню книг, купуючи їх або просячи в інших для прочитання. І поступово став розпалюватися в мені дух до Бога – я розмірковував про віру, про розкол, про Православну Східну Церкву, міркував про священство, без якого, бачив, врятуватися не можна. У цих думках я забував усе. Вночі часто вставав на молитву перед іконами Господа Вседержителя і Пречистої Богородиці та молився старанно, гаряче, зі сльозами, просив Господа: “Господи, розплющ очі мої, дай зрозуміти шлях порятунку, скажи мені шлях, яким мені йти, навчи творити волю Твою”. І ще просив вказати, в якій Церкві і через яких пастирів благодать Святого Духа діє”.
До тридцяти п’яти років Василь був постійно в роздумах про Церкву, намагаючись зрозуміти Євангельські, апостольські та інші Писання, знаходячи їх часто несхожими з писаннями про Церкву і священство у старообрядців. У цей час він багато подорожував, відвідував старообрядців-беспопівців, був присутній на їхніх бесідах. Перелом у пошуках істини здійснив чудовий випадок у тиждень Всіх святих, коли Василь поїхав у Саратовську губернію в старообрядницьку обитель.
Там він старанно молився: “Милостивий Господи, як мені зрозуміти про Церкву Твою святу; не хочу бути розкольником, але не знаю, як зрозуміти розбрати розбрат церковний, не знаю, яка половина помиляється, чи то старообрядники щось не до кінця розуміють, чи то Церкви Східні або Греко-Російські грішать. Господи, покажи мені чудо, розв’яжи мої сумніви й здивування; якщо Церква Російська за зміну в обрядах не позбулася благодатних дарів, то під час урочистостей духовенства на Білій Горі, під час їхнього молебню, пошлі, Господи, у цей пекучий час дощ рясний на землю, аби мені зрозуміти, що через їхніх пастирів діє благодать Святого Духа”. І, дійсно, дорогою додому він почув розмову, що на Білій Горі серед урочистого молебню зійшов на землю рясний дощ.
У результаті своїх пошуків Василь Конопльов у 90-х роках XIX століття через таїнство миропомазання приєднався до Православної Церкви. З’єднався з Церквою і його батько Євфим Тихонович – йому було тоді сімдесят п’ять років – а також молодші його брати Антон і Павло з дружинами і дітьми та сімейство старшої сестри. Загалом приєдналося дев’ятнадцять осіб.
У листопаді 1893 року Василя постригли в рясофор, і він оселився на Білій Горі. Поступово до нього стали збиратися всі охочі до чернечого житія. До 1894 року зібралося дванадцять осіб. 1 лютого 1894 року Василь прийняв постриг у чернецтво з ім’ям Варлаам, а наступного дня його висвятили на ієродиякона. 22 лютого під час освячення престолу в малому храмі в ім’я Святителя Миколая його висвятили на ієромонаха.
З цього часу отець Варлаам був призначений керуючим новозбудованого місіонерського монастиря на Білій Горі, що отримав згодом назву Уральського Афону. Він відновив Православне статутне Богослужіння і, пам’ятаючи, що монастир місіонерський, поставив на належну висоту проповідь, що лунала в ньому вранці та ввечері. Жодне богослужіння не залишалося без повчання.
У 1913 році пермський священик Яків Шестаков писав про батюшку: “Отець Варлаам – керівник совісті, це особа, якій доручають себе люди – миряни, точно так само, як ченці, які шукають порятунку і усвідомлюють свою неміч. Крім того, до отця Варлаама, як натхненного керівника, звертаються віряни у скрутному становищі, у скорботах, у години, коли не знають, що робити, і просять по вірі вказівки. Отець Варлаам вирізнявся особливою досвідченістю, аскетизмом, міцністю духу і дитячою незлобивістю. Чутка про його мудрість зростала; до нього став стікатися народ з усієї Пермської губернії, пішли навіть інородці з глухого Закамскаго краю… Кожен, приходячи до отця Варлаама, виносить сильне незабутнє враження: у ньому є непереборна сила. Аскетичні подвиги і трудове життя виснажили здоров’я батюшки, але він нікому не відмовляв у пораді. Великі таїнства відбувалися в його тісній келії: тут відроджувалося життя, вщухали скорботи і текли сльози розчулення і радості. Чверть століття Білогородська обитель втішала стражденних.

У перших числах червня 1917 року в обителі відбулося останнє величне торжество – освячення Білогірського собору. Було надіслано запрошення всім благодійникам і відвідувачам обителі, а також видрукували і розіслали по всій Росії сповіщення про майбутню урочистість.2 червня в обитель приїхав священномученик єпископ Пермський Андронік (Микольський, пам’ять 7 червня); 5 червня стали прибувати в монастир з навколишніх селищ хресні ходи з численними прочанами.Пройшовши довгий шлях за денної літньої спеки і пилу, вони не виявляли втоми, обличчя багатьох були радісні, на них лежав відбиток якогось неземного стану.Храми не вміщали прочан, і богослужіння відбувалися просто просто просто неба; всенічні, панахиди або молебні – всюди славилося ім’я Боже.І сама природа, здавалося, слухала це чудове видовище; не було вітру, свічки не гасли, так було тихо і добре.
Минув рік із часу освячення собору. У серпні 1918 року більшовики захопили обитель.У головному вівтарі собору червоноармійці розвернули й осквернили престол.У келії архімандрита Варлаама влаштували відхоже місце, а іконописну майстерню перетворили на театр, де монастирських хлопчиків-співаків змушували співати світських фривольних пісень. Багатьох ченців після звірячих тортур убили.
12 (25) серпня червоноармійці заарештували настоятеля монастиря архімандрита Варлаама і дорогою в повітове місто Осу розстріляли його.Мученицьку кончину прийняли і багато ченців обителі. Їхні імена: ієромонахи Сергій, Ілля, В’ячеслав, Іоасаф, Іоанн, Антоній; ієродиякони Михей, Віссаріон, Матвій, Євфимій; ченці Варнава, Димитрій, Сава, Гермоген, Аркадій, Євфимій, Маркелл; послушники Іоанн, Яків, Петро, Яків, Олександр, Феодор, Петро, Сергій, Олексій.Могили мучеників були приховані владою і перебувають у невідомості.

Тропарі, кондаки, молитви та величання