Преподобномученик Вадим архімандрит

День пам'яті (н. ст.)

Місяця квітня на 9-й день

У час вбивства святих сорока мучеників перських взято було святого архімандрита Вадима з сімома учнями його і, за наказом царя Сапора, замкнено у в’язниці. Був же цей святий із перського міста Віфлапата, із роду багатого вельми, і, коли захотів стати ченцем, усе багатство своє роздав убогим, заснував монастир за містом, жив у ньому добродійно, намагався у всьому угодити Богові і виконати святу Його волю. Був-бо мужем благодаті й істини сповненим і сосудом Божим вибраним. Той преподобний отець, божественною і досконалою мудрістю ведений, зійшов на гору Господню і перебував на місці святому Його, і прийняв благословення від Бога, Спаса свого, і бачив лице Бога Якового. Він у ті часи в Персії, наче закваска, бродив від досконалої тієї закваски мученицької — сповідання Христового, ним же немічні у вірі утверджувалися. Він справді каменем був вірним, відсіченим від гори інших, котрі від початку вірні були, і прекрасним священником Божим. Багатьох наставляв на путь спасіння, поклав доблесне й незмінне намірення до мучеництва за Христа і велику ревність про Бога свого показав. Так само чистим явив себе від усілякої скверни, так що жодне зло не мало в ньому місця: розбій був далекий від нього, пристрасті в ньому були погашені, тож не могли його пошкодити. Він був чужий всякої пристрасті до придбання і не здатний спокуситися золотом. Гордість перед ним смирилася, зарозумілість, як порох, він потоптав, убогість і лагідність охопили його. Правда прихилилася до нього, й істина в ньому засяяла, любов обійняла шию його, і мир його обцілував і в ньому зрадів, згода й однодумність у вівчарні його оселилися. І всяких праведних плодів сповнений був муж цей, бо багато чеснот у ньому жило, від плодів же його духовних усі радісно насолоджувалися.

Він чотири місяці у в’язниці перебував, зв’язаний разом з учнями своїми, щодня жорстоко битий був, усе міцно терпів, ради надії та істинної віри в Бога.

Був же в той час один муж на ім’я Нирсан, начальник міста під назвою Арія, що в землях, які Відгерми називаються. Той Нирсан християнином був. Примушував його цар поклонитися сонцю. Коли не хотів він зректися святої у Христа Господа віри, замкнули його в путах. Тоді ослаб малодушністю і настрашився серцем через муки, які мали йому бути. Не залишився до кінця, як же почав, у сповіданні Христовому, а, полюбивши тимчасове це життя і марнотну від смертного царя честь, позбувся життя божественного і честі вічної, проте світу цього насолодами насолодитися не зміг, як же пізніше явить слово. Але, втікаючи від мучеництва, впав у муки і, шукаючи земної слави, отримав безчестя, бо дочасному тлінному цареві віддав перевагу перед вічним небесним. І сповістив про себе, що все, що цар Сапор звелить, готовий вчинити. Цар же, те почувши, зрадів вельми, і відразу згадав про Вадима святого, звелів його із пут звільнити та привести із темниці до своїх палат. І сказав до князів, що перед ним стояли:

— Якщо Нирсан Вадима своєю власною рукою уб’є, то хай буде звільнений від пут і прийме собі всі маєтки Вадимові.

І оголошені були одразу ті царські слова Нирсанові — він же обіцяв у всьому чинити волю цареву. Ведений був святий Вадим до Нирсана і поставлений посередині палати. Окаянний же Нирсан, взявши оголений меч, підійшов, щоб убити Христового мученика, але якимось тремтінням охоплений був, коли захотів завдати рани мученикові, став подібний до каменя непорушного.

Поглянувши на нього, Христовий раб сказав:

— Чи до цього дійшла злість твоя, о Нирсане, що не лише відрікся Бога свого, а й рабів Його убивати починаєш? Горе тобі, окаянний! Що зробиш у той день, коли станеш перед Страшним Судом, щоб дати відповідь Богові вічному? Я, о окаянний, у муках за Христа мого усім серцем помираю, проте не хотів би від твоєї руки загинути, а від когось іншого прийняти смерть бажав би.

Нирсан же ані тих слів посоромився, ані наказане йому здійснити не міг — стояв, тремтячи. Тоді, скам’янівши лицем своїм, і серце зробивши твердим, як залізо, вдарив мечем у шию мученика. Але тому, що руки убивці тремтіли, через те треба було не одним ударом, а багатьма вдаряти в шию мечем — ледве зміг здійснити ту страту.

Преподобний же Вадим у такому стражданні святу свою душу віддав у руки Божі. І всі невірні, що там були, дивувалися мучениковому терпінню, бо, немов стовп кам’янний, так непорушно стояв, приймаючи багатократні удари мечем. З убивці ж всі насміхалися і кепкували як із боягуза й немужнього та докоряли йому, гидуючи ним.

Невдовзі убивця той прийняв відплату достойну за ділами своїми, бо, багатьма й різними злами охоплений, від меча погано загинув: сам собі став убивцею у своєму відчаї. Сповнився Вадим святий мучеництвом у місяці квітні, у восьмий день, у Христі Іісусі, Господі нашому. Тіло ж святого мученика за місто було викинуте — мужі благоговійні його взяли й з честю поховали. А семеро учнів його, котрі в темниці залишилися, чотири роки там перебували, до смерті царя Сапора, після смерті його відпущені були з миром. І дозволено їм було у своїй перебувати вірі, благодаттю Господа нашого Іісуса Христа, Йому ж слава навіки. Амінь.