Преподобномученик Серафим (Богословський), ієромонах і Феогност (Пивоваров) p1apaa6i6svnt1hn7hbv1f4lb553
Житія святих,  Липень

Преподобномученик Серафим (Богословський), ієромонах і Феогност (Пивоваров)

Місяця липня на 29-й день

З метою поширення Православної віри в Туркестанському краї і духовної просвіти азіатських кочівників, Святитель Туркестанської кафедри Преосвященний Єпископ Олександр (Кульчицький) намірився запалити на берегах Іссик-Кульського озера місіонерську дороговказну зірку. У 1882 році він приступив до освячення обраного місця і поставив дерев’яний хрест там, де передбачалося заснувати чоловічий Свято-Троїцький місіонерський монастир. Перші насельники монастиря доклали багато зусиль для зведення монастирських стін і будівель та облаштування господарства, терплячи недоброзичливе ставлення кочових племен, що оберталося нерідко відкритим нападом на послушників і потравленням монастирських пасовищ.
Примноження братії відбулося 1886 року, коли в монастир приїхали 11 ченців зі Свято-Михайлівської Закубанської пустелі, а 1894 року на береги величного Іссик-Кульського озера вирішили вирушити з острова Валаам вісім ченців на чолі з ігуменом Севастіаном, несучи із собою дух Валаамської обителі.
Кілька років по тому, вже на початку ХХ-го століття, в монастир були запрошені з Різдво-Богородицької Глинської пустелі Курської єпархії кілька ченців, серед яких були ченці Серафим, Феогност і Анатолій. Відомо, що вони були освічені ченці, які вели високе подвижницьке життя. Крім того, отець Серафим був наділений іконописним талантом і мав чудовий співочий голос, отець Анатолій був чудовим співаком і неабияким регентом, отець Феогност мав хороші адміністративні здібності.
У Свято-Троїцькому монастирі Глинські ченці зблизилися з ченцями Пахомієм та Іраклієм. Зараз, коли минуло майже століття, не представляється можливим з точністю встановити біографічні дані казахстанських подвижників і фактичну сторону описуваних подій. Достовірно відомо лише те, що до 1909 року ченці Серафим і Анатолій були покликані в катедральне місто Вірний, де удостоїлися отримати священний сан і несли своє служіння в Успенській церкві Туркестанського архієрейського дому, за яке 1912 року були удостоєні права носіння набедреника. Також вони духовно опікувалися нещодавно заснованою Іверсько-Серафимівською жіночою обителлю.
У 1916 році ієромонах Анатолій керував архієрейським хором у Вознесенському Кафедральному соборі міста Верний.
Після подій, що вразили Верний – приходу в березні 1918 року до влади більшовиків і розстрілу єпископа Пимена (Бєлолікова, пам’ять 3 вересня), ченці пішли в гори, за 8-ми верст від міста, у гірське урочище Медео, створили й улаштували скит на сопці Волохатій. Ієромонах Серафим облаштував у ньому церкву, вириту в схилі гори. Пізніше цей скит був відданий ними черницям, а братія вирішила шукати більш відокремленого місця. Таке місце знайшли вони на горі Кизил-Жар. Там вони поставили келії і вирили печери. Був і Престол.
Отець Пахомій до 1916 року був також переведений у місто Вірний і подальший його шлях Господь пов’язує з Глинськими подвижниками Серафимом і Анатолієм. Чернець Іраклій, ієромонахи Феогност і Пахомій залишалися в Іссик-Кульському монастирі до 1919 року. Отець Феогност того ж року був затверджений там на посаді благочинного і помічника духівника для мирян. Після нападу киргизів на монастир у 1916 році, було закатовано багато старих ченців. У 1919 році монастир було закрито.
Духівником скиту був ієромонах Серафим (Богословський). Народився він у місті Глухові в 70-ті роки. Мирське ім’я його Олександр. Батько його, Євфимій, був управителем у поміщика. Мати Марія була жінка лагідна і благочестива, безперестанно відвідувала храм Божий. У сім’ї було двоє дітей – Сашко і його старша сестра. Матері його було відкрито Богом, що її син прийме мученицьку кончину. Коли він був ще хлопчиком-гімназистом, вона, якось прокинувшись вранці, плакала і говорила: “Сину мій, я бачила уві сні, що ти будеш мучеником”. Вона безперестанку про нього плакала, а він дуже любив і жалів її. Якось він грав на баяні і співав церковні піснеспіви. Мати слухала. Раптом він помітив, що вона плаче і запитав: “Мамо, що ти плачеш?” Вона відповідала, що під час його співу вона бачила вінець над його головою, і ангелів із ним, і знову повторила, що смерть його буде мученицькою. Ці слова матері глибоко запали в його душу. Олександр же так міркував: “Якщо кончина моя буде мученицькою, що шукати мені в миру!”. І, досягнувши юнацького віку, пішов у Глинську пустинь.
Проживаючи в Глинській пустині, отець Серафим мав своїм духівником помічника братського духівника ієромонаха Домна (Аггєєва), духовний зв’язок з яким не припинявся і після його смерті.
Одного разу, після зречення Государя від Престолу, послушниця Феоктиста пішла до отця Серафима в ущелину. Піднялася в гору, ще двері келії не встигла відчинити, а батюшка зустрічає її на порозі й каже: “Знаю, навіщо прийшла. Мені Домн сказав: Серафиме, Серафиме, Царя прибрали і швидкими, швидкими кроками все піде до погибелі”.

У 1921 році в Кизил-Жарський скит приїхали троє червоноармійців на конях із рушницями. Отець Серафим пригостив їх чаєм і поклав спати. Сам він не спав, читав правило. Під ранок червоноармійці підійшли до нього, наставили рушницю в спину і вистрілили. Він встиг крикнути: “Анатолій!”. Потім червоноармійці доріжкою пішли до отця Феогноста, який ночами зазвичай молився в печері. Можливо, втомившись від нічної молитви, він приліг у своїй келії відпочити. Як лежав він, схрестивши на грудях руки, так і залишився – вони вистрілили йому в серце.
Наступного дня приїхала міліція. Місце оглянули й дозволили ховати. Вирили могилу, покрили її дошками і без трун, загорнувши ченців у мантію, поховали. Пізніше ієромонах Анатолій відспівав їх на Мохнатій сопці. Після всього, що сталося, отець Пахомій, отець Іраклій і отець Анатолій жити в скиту не залишилися.
Схимонах Іраклій (мирське ім’я – Сергій Матях) жив у місті Талгар, у сім’ї старости Талгарського храму І.Д. Дмитрієва. У будинку жити відмовився і побудував собі келію в саду. Останні роки батюшка жив у селі Сазонівка в добрій віруючій родині. Любив нічні молитви, спати не лягав, лише подрімає, сидячи на лавочці, і знову молиться. Отець Іраклій помер від хвороби напередодні свята Вознесіння Господнього 1937 року. Про свою кончину він був сповіщений заздалегідь.
Ієромонах Пахомій (у миру – Русин Прохор Петрович, 1880 року народження, уродженець Курської губернії) після 1921 року певний час таємно жив разом із мандрівником Віктором (Матвєєвим) у скиту на горі Горельник в урочищі Медео. Був мовчазний, коли хто просив у нього слова настанови – закликав творити Ісусову молитву.
У 1935 році його заарештували, посадили в Алма-Атинську в’язницю, де він зазнавав знущань, а в 1936 році був розстріляний. Мандрівник Віктор також прийняв мученицьку кончину близько 1936-1937 років.
Ієромонах Анатолій після 1921 року певний час жив у місті Верному, служив у Всіхсвятському храмі Іверсько-Серафимівського монастиря, який після закриття обителі деякий час був діючим. Там же він керував хором, писав музику. У середині 20-х років він пішов у Сухумі, де жив у горах, вів листування з Верненськими черницями. Незабаром вони отримали звістку про арешт і розстріл отця Анатолія.
Черниця Євдокія виконувала в монастирі послух помічниці економа. У вересні 1918 року червоний загін Мамонтова-Кіхтенка, який прибув до міста Вірний для розправи з єпископом Пименом серед інших акцій із наведення “революційного порядку”, розбирав конфлікт між монастирем і орендарями монастирської заїмки. За наклепом селян-орендарів, які звинуватили черниць у “контрреволюції”, їх розстріляли рішенням “польового суду”. Мати Анімаїса – економ монастиря – була лише поранена і вижила. Черниця ж Євдокія була вбита.
Могила преподобномучеників Серафима і Феогноста в Аксайській ущелині завжди шанувалася вірянами. У 1991 році на ній було встановлено поклінний хрест і потім зведено капличний покров. Відомо чимало випадків зцілень і чудес, що відбуваються на могилі преподобномучеників. Наразі на місці Кизил-Жарського скиту відкрився чоловічий монастир – Аксайська Серафиме-Феогностівська пустинь.
Прославлені 1993 року як місцевошановані святі Алма-Атинської єпархії. Зараховані до лику святих Новомучеників і Сповідників Російських на Ювілейному Архієрейському Соборі Руської Православної Церкви в серпні 2000 року для загальноцерковного шанування.

Тропарі, кондаки, молитви та величання

Гражданський шрифтЦерковнослов'янськоюУкраїнською

Тропарь преподобномученикам Серафиму (Богословскому) и Феогносту (Пивоварову), глас 1

Любве́ ра́ди Христо́вы оте́чество свое́ оста́вльше, вся́ ми́ра сего́ кра́сная, я́ко скороисчезающая, презре́вше, го́рняго Иерусали́ма взыску́юще, на гора́х Тянь-Шаня в по́двизех благоче́стия Святу́ю Тро́ицу просла́вили есте́. И венца́ми добропобеднаго му́ченичества украси́вшеся, гра́ду Алма-Ате богодарованнии покрови́телие яви́лися есте́, преподобному́ченицы Серафи́ме и Феогно́сте, Правосла́вия му́жественнии испове́дницы. Те́мже и мы́, духо́вная ча́да ва́ша, любо́вию вопие́м: Сла́ва Да́вшему ва́м кре́пость, Сла́ва Венча́вшему ва́с, Сла́ва Подаю́щему ва́ми ми́лости и исцеле́ния.

Кондак преподобномученикам Серафиму (Богословскому) и Феогносту (Пивоварову), глас 2

Благо́е и́го Христо́во на себе́ восприе́мше и ле́гкое бре́мя Его́ любо́вию облобыза́вше, житие́м свои́м А́гнца Бо́жия пропове́давше, за и́стину, ра́дующеся, пострада́ли есте́, и в поко́й Небе́сный преше́дше, с ли́ки святы́х Престо́лу Бо́жию предстоите́, преподобному́ченицы Серафи́ме и Феогно́сте, гра́ду Алма-Ате испроси́те ми́ра и все́м чту́щым ва́с ве́лию ми́лость.

Молитва преподобномученикам Серафиму (Богословскому) и Феогносту (Пивоварову)

О, Богоблаже́нная дво́ице друзе́й Христо́вых, преподо́бнии страстоте́рпцы Серафи́ме и Феогно́сте! Казахстанския страны́ свети́льницы достопочтенныя, гра́да Алма-Аты защи́тницы и покрови́телие богодарованные, правосла́вных все́х неусы́пныя наста́вницы! На небеси́ богопросвещенными душа́ми ва́шими престо́лу Бо́жию предстоя́щии, на земли́ же му́ченически за Христа́ пострада́вшими телесы́ ва́шими на гора́х Заилийских почива́ющия и разли́чная дарова́ния духо́вная все́м с ве́рою и любо́вию к ва́м приходя́щим источающия! Ми́лостивым призре́нием благосе́рдия ва́шего при́зрите на лю́ди, святу́ю па́мять ва́шу почита́ющия, на ме́сте исповеднических по́двигов и преподо́бнических трудо́в ва́ших святы́й гро́б ва́ш обстоя́щия и те́плаго ва́шего ко Го́споду хода́тайства во обдержа́щих ну́ждах прося́щия. Вси́ бо мы́ по мно́жеству грехо́в на́ших не дерза́ем возвести́ на Не́бо оче́с на́ших, до́лу пони́кших, вы́ же, я́ко стяжа́вшии дерзнове́ние ко Го́споду и ны́не со А́нгелы Ему́ предстоя́щии, принеси́те о на́с благоуханные моли́твы ва́ша, во е́же изба́витися на́м от гла́да, пото́па, тру́са, огня́, меча́, наше́ствия иноплеме́нник и междоусо́бныя бра́ни, от вся́кия ско́рби, зо́л и боле́зни душе́вныя и теле́сныя от люде́й и диа́вола по грехо́м на́шим быва́ющия. Да си́х избежа́вше, Го́споду усе́рдно рабо́тающе, моли́твами ва́шими и те́плым предста́тельством вни́дем в несконча́емый поко́й Ца́рства Небе́снаго и та́мо с ва́ми и ли́ки все́х святы́х просла́вим Вели́кое И́мя Святы́я Тро́ицы, Отца́ и Сы́на и Ду́ха Свята́го во ве́ки веко́в. Ами́нь.

 

Ще в розробці

Знайшли помилку