Преподобномученик Никанор (Морозкін), архімандрит

Місяця червня на 18-й день

Преподобномученик Никанор народився 13 березня 1870 року в селі Вижелес Спаського повіту Рязанської губернії в сім’ї селянина Михайла Морозкіна, а в хрещенні його нарекли Никифором. Згодом його батьки перебралися жити в село Студенки Ізюмського повіту Харківської губернії, де батько став працювати бондарем. У 1888 році Никифор назавжди залишив рідну домівку й оселився в Оренбурзі, де спочатку співав у храмі на криласі, а згодом став виконувати обов’язки псаломщика.
У 1899 році Никифор вступив до числа братії Ніколо-Перервинського монастиря Московського повіту. 25 листопада 1903 року він був пострижений у чернецтво з нареченням йому імені Никанор, а 24 січня 1904 року – висвячений на ієродиякона.
29 вересня 1909 року настоятель Миколо-Перервинського монастиря, клопочучи перед начальством про висвячення ієродиякона Никанора на ієромонаха, писав, що, проживаючи в монастирі, той “вирізнявся завжди своєю зразковою поведінкою та старанністю у виконанні покладених на нього обов’язків”. 5 жовтня 1909 року в храмі Христа Спасителя в Москві єпископ Дмитровський Трифон (Туркестанов) висвятив його на ієромонаха.
27 лютого 1917 року ієромонаха Никанора було призначено духівником братії. 24 серпня 1920 року рада громади при каплиці Іверської ікони Божої Матері в Москві просила Патріарха Тихона призначити ієромонаха Никанора завідувачем каплиці, як “гідного в усіх відношеннях і для заняття цієї важливої посади”.
1921 року Іверську каплицю пограбували, злодії проникли всередину через дах і викрали прикраси з ікон та деякі інші цінності. Члени церковної ради та ієромонах Никанор були звинувачені в недбалості й заарештовані, і провели під слідством у в’язниці одинадцять місяців. Однак суд виправдав усіх обвинувачених, і вони були звільнені. Отець Никанор повернувся в Ніколо-Перервинський монастир і був призначений його настоятелем. У 1923 році його звели в сан ігумена і 29 березня 1923 року призначили членом Московських єпархіальних зборів, того ж року його звели в сан архімандрита.
Отець Никанор був заарештований під час чергових гонінь на Церкву – 2 лютого 1932 року та ув’язнений у Бутирській в’язниці в Москві. Намагаючись знайти вихід із нерозв’язної дилеми, коли радянська влада стверджувала публічно, що вона дає свободу сповідувати будь-яку релігію і не прихильна до жодних гонінь на Церкву, і водночас нещадно заарештовувала духовенство, архімандрит Никанор, відповідаючи на запитання слідчого, сказав: “У пред’явленому мені обвинуваченні винним себе не визнаю, оскільки з мого боку ніякої антирадянської агітації не було. Я вважаю себе зобов’язаним виконувати серед селян треби, на які мене запрошують, але в розмови з селянами про політику ніколи не вступав. Особисто я щодо радянської влади вважаю, що з боку її щодо Церкви гоніння немає, але є гоніння на духовенство, яке невинно утримується в тюрмах”.
Слідчий запитав отця Никанора, чи допомагає він висланому архімандриту Миколо-Перервинського монастиря, на що він відповів, що допомога тому, дійсно, надсилається регулярно один раз на місяць.
13 березня 1932 року трійка ОДПУ засудила отця Никанора до п’яти років заслання до Казахстану, і його відправили в Алма-Ату. 1 липня 1934 року його, як інваліда, звільнили, і він повернувся до Москви, але тут йому жити не дозволили, і він оселився в селі Спас-Осташеве Волоколамського району Московської області і став служити тут у Спаській церкві.
Архімандрита Никанора заарештували 26 березня 1938 року, і перший час його утримували у волоколамській в’язниці, а потім перевели до Таганської в’язниці в Москві.
– Вас заарештовано за контрреволюційну й антирадянську діяльність, яку ви проводили серед оточуючих вас осіб. Чи визнаєте ви себе в цьому винним? – запитав його слідчий.
– Контрреволюційного й антирадянського наклепу я ніколи не висловлював і винним себе не визнаю, – відповів архімандрит.
– Вам зачитуються витяги зі свідчень свідків, які викривають вас у контрреволюційній та антирадянській діяльності. Дайте правдиві свідчення з цього питання.
– Я ще раз підтверджую, що ніколи проти радянської влади нічого не говорив і зачитані мені витяги зі свідчень свідків вважаю неправдивими, – відповів отець Никанор.
Були влаштовані очні ставки архімандрита з лжесвідками; отець Никанор сказав, що він цілком був зайнятий богослужінням і всі вислухані ним свідчення про його антирадянську діяльність вважає неправдивими.
29 квітня слідство було закінчено, і слідчий ще раз запитав отця Никанора, чи визнає він себе винним у проведенні контрреволюційної та антирадянської агітації, на що той ще раз повторив, що винним себе не визнає. 14 червня 1938 року трійка НКВС засудила отця Никанора до розстрілу. Архімандрит Никанор (Морозкін) був розстріляний 1 липня 1938 року і похований у безвісній спільній могилі на полігоні Бутово під Москвою.

Тропарі, кондаки, молитви та величання