Преподобномученик Мефодій (Іванов), ігумен

Місяця серпня на 27-й день

Преподобномученик Мефодій (в миру Микола Михайлович Іванов) народився 1899 року в місті Симбірську в сім’ї священника. Закінчив церковноприходську школу. Після закінчення Духовного училища в місті Алатирі він вступив до Симбірської Духовної семінарії, закінчити яку не встиг через державний переворот, що стався в Росії; завершував освіту вже в радянській школі. З 1920 року Микола Михайлович став працювати викладачем у місті Саранську, а з 1921 року – у місті Пензі, в художньо-технічному училищі.
Того ж року він переїхав до Москви і став тут викладати в одній із вищих шкіл. Однак викладання в радянській школі за програмою, заснованою на безбожній ідеології, було несумісне з релігійними переконаннями глибоко віруючої людини, і 1923 року він пішов зі школи і вступив послушником у Покровський монастир у Москві, де того ж року був пострижений у мантію з ім’ям Мефодій і висвячений у сан ієродиякона. Тут він познайомився з єпископом Алатирським, вікарієм Симбірської єпархії Гурієм (Степановим), який колись був настоятелем цього монастиря, а нині жив у ньому, тому що йому було заборонено виїзд із Москви; з ним отець Мефодій підтримував близькі стосунки протягом усього життя.
У 1925 році ієродиякон Мефодій був висвячений у сан ієромонаха. У 1929 році монастир було закрито, і ієромонах Мефодій перейшов служити в храм Єрусалимської ікони Божої Матері за Покровською заставою.
У 1929 році влада заарештувала його, звинувативши в контрреволюційній діяльності. На запитання слідчого про його ставлення до радянської влади отець Мефодій відповів: “Я незадоволений радянською владою через закриття нею навчальних духовних закладів, заборони духовної літератури, закриття церков і взагалі суворого ставлення до духовенства і віруючих”.
Особлива Нарада при Колегії ОДПУ засудила отця Мефодія до трьох років заслання, яке його відправили відбувати в Пінежський район Архангельської області.
Повернувшись із заслання 1933 року, він оселився в місті Каширі, оскільки в Москві йому жити заборонили. З Кашири отець Мефодій переїхав у село Суково Каширського району, де став служити в храмі; тут навколо нього зібралася невелика чернеча громада.
У 1936 році ієромонаха Мефодія було зведено в сан ігумена, про що він повідомив єпископа Гурія, який перебував у той час на засланні. У відповідь владика привітав його з нагородою і написав: “…Але оскільки тобі ігуменствувати (через братерство чернечої братії) ні над ким, то доведеться зайнятися посиленим ігуменствуванням над самим собою, тобто тверезістю над своїм серцем і всім загалом своїм життям, чого я від душі молитовно і бажаю”.
Розпочинаючи нове нещадне гоніння, Сталін 3 липня 1937 року розпорядився, щоб глави областей протягом п’яти днів надали йому списки всіх, хто підлягає арешту і розстрілу “в порядку адміністративного проведення їхніх справ через трійки”.
Одними з перших, хто підлягав знищенню, стали священнослужителі. 26 липня керівництво НКВС у Московській області надіслало розпорядження начальнику Каширського районного відділення НКВС, вимагаючи негайного арешту ігумена Мефодія. Причому передбачалося тільки в процесі слідства довести його контрреволюційну діяльність, а також його зв’язки “з антирадянським елементом з-поміж церковників”, які мешкають у Каширському районі та в Москві.
28 липня влада заарештувала отця Мефодія і стала допитувати про його знайомства. Отець Мефодій назвав черниць, з якими він познайомився на засланні і які тепер прислужували при храмі, і черницю, в якої він жив певний час, коли повернувся із заслання, а також сказав, що знайомий із дияконом, який служив у Каширі. На запитання про те, чи вели вони антирадянські розмови, отець Мефодій відповів негативно.
10 серпня було допитано черницю, господиню будинку в Каширі, де він деякий час жив, і диякона. Господиня свідчила, що отець Мефодій влаштував у її домі монастирські порядки, оскільки в будинку мешкало кілька черниць, від яких він вимагав виконання монастирського статуту. Допитаний слідчим диякон сказав, що 2 липня він їхав у потязі разом з ігуменом Мефодієм до Москви, і на його запитання, як він живе, отець Мефодій відповів, що влаштувався дуже добре, тому що місце трапилося глухе, і народ дуже вірний, і він сам перебуває у дуже хороших відносинах із головою сільради. Спочатку голова ставилася до нього насторожено, думаючи, що він червоний, але потім побачила, що отець Мефодій справжній служитель Бога, і відтоді стала своєю людиною і вже не приховувала, що вона і сама людина віруюча, і їй самій не подобається ця влада, що доводиться до часу грати цю роль. Потім свідок став розповідати про контрреволюційні та антирадянські висловлювання ігумена.
Після цих свідчень слідчий знову допитав отця Мефодія і запитав, яка антирадянська діяльність проводиться групою черниць, яких знає ігумен.
Мені нічого про це не відомо, – відповів отець Мефодій. Допити тривали протягом місяця.
8 вересня 1937 року трійка НКВС засудила отця Мефодія до розстрілу, і його перевезли до Москви у в’язницю НКВС. Ігумен Мефодій (Іванов) був розстріляний 9 вересня 1937 року і похований у безвісній спільній могилі на полігоні Бутово під Москвою.