Преподобномученик Кипріан (Нелідов), ієромонах

Місяця червня на 3-й день

Преподобномученик Кипріан народився 14 липня 1901 року в місті Казані в сім’ї лікаря, спадкового дворянина Олексія Павловича Нелідова та його дружини Віри Олексіївни, а при хрещенні його нарекли Костянтином. Батьки незабаром після його народження розлучилися; батько переїхав до Нижнього Новгорода і згодом, уже за радянських часів, працював лікарем в амбулаторії, а мати поїхала до Житомира. Костянтин жив у Нижньому Новгороді в мачухи Віри Олексіївни, Олександри Барсової. Закінчивши школу, Костянтин із 1920-го до 1924 року служив в армії рядовим, а повернувшись зі служби, цілком присвятив себе служінню Церкві.
У 1925 році митрополит Нижегородський Сергій (Страгородський) постриг його в мантію з ім’ям Кипріан і висвятив на ієромонаха. З 1928 року ієромонах Кипріан служив у Казанському храмі в місті Кзил-Орда в Казахстані.
На початку 1932 року митрополит Сергій запросив його в Москву для роботи в канцелярії Священного Синоду. У серпні того ж року отець Кипріан був призначений настоятелем храму апостола Іоанна Богослова в Богословському провулку. Більшу частину часу він проводив у канцелярії Синоду і в храмі, а жив у той час у квартирі московського архітектора Віталія Івановича Долганова, де мешкали мати господаря, Єлизавета Фотіївна, його сестри, Фаїна і Валентина, і єпископ Варнава (Бєляєв), який перебував за штатом.
15 березня 1933 року ОДПУ заарештувало єпископа Варнаву, ієромонаха Кипріяна і сестер Фаїну і Валентину Долганових. Отця Кипріяна допитали відразу ж у комендатурі ОДПУ на Луб’янці. Після відповіді на запитання про те, хто живе у квартирі разом із ним і хто до них приходить у гості, отець Кипріан сказав: “Під час чаювань були розмови, ділилися враженнями, де хто жив і які там умови життя. На політичні теми розмов не було”. Наступного дня після допиту його перевезли до Бутирської в’язниці.
8 квітня ієромонаха Кипріяна знову викликали на допит і слідчий запитав його, чи визнає він себе винним у пред’явленому йому обвинуваченні. “У пред’явленому мені обвинуваченні винним себе не визнаю”, – відповів отець Кипріан.
23 квітня слідство було закінчено. Заарештованих звинуватили у створенні на квартирі Долганових нелегального монастиря і в релігійному впливі на молодь.
10 травня 1933 року Особлива Нарада при Колегії ОДПУ засудила єпископа Варнаву та ієромонаха Кипріяна до трьох років ув’язнення у виправно-трудовому таборі, а Фаїну та Валентину Долганових – до трьох років заслання в Північний край. Отця Кипріяна відправили в табір на Алтаї, на будівництво Бійського тракту.
Православна мирянка з Москви, яка перебувала в тому ж таборі, згадувала про нього: “Дивовижна, світла особистість був цей отець Кипріан. Завжди рівний, світлий, ясний, на вигляд російський витязь повний сил і здоров’я… Спочатку визначили йому земляні роботи, а потім призначили комірником. І тут посипалися біди. За чесність, непідкупність, небажану для оточуючих, його обмовили і відправили у штрафне відрядження до найзапекліших розбійників і шахраїв…” “Похмуріше місце важко уявити. Серед гірських хребтів бурхливо біжить річка Катунь, але її не видно з того майданчика, на якому розташувався табір; тільки пральня і лазня стоять на краю річки, але до них треба добиратися вузькою крутою стежиною, яка майже вертикально збігає глибоко вниз крутою крутою урвищем. Урвище високе… А гори так розташовані, що сонце бачили тільки ті люди, які йшли на дорожні роботи за виступ гори. Сам же табір завжди був покритий тінню від неї”. “На майданчику, позбавленому сонячного світла, розташувалися два табірних відділення: одне просто конвойне, інше – суворо конвойне. Останнє було відокремлене частоколом, оточене вишками зі “шпаківнею” – солдатом з рушницею”. У таборі замість бараків стояли намети з двоповерховими нарами, які обігрівалися залізними грубками. Тут отцю Кипріану багато чого довелося зазнати – “його оточували грубість, розбещеність і розбещеність. Але він усе перемагав своєю лагідністю. Будучи днювальним у наметі цих розгнузданих людей, він їм не суперечив, не докоряв, намагався прислужитися… любив їх, і коли незабаром помер… то один із них згадував про нього зі сльозами”. Смерть отця Кипріяна справила велике враження на ув’язнених, навіть на кримінальників, які побачили в ньому зразок істинного учня Христового.
Ієромонах Кипріан (Нелідов) помер 16 червня 1934 року в табірному лазареті та був похований в ущелині Коркучі, де був розташований табір, в окремій, нині невідомій могилі.