Преподобномученик Кіпріан (Нелідов) ієромонах

День пам'яті (н. ст.)

Місяця червня на 3-й день / у неділю, найближчу до 25 січня, — Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне) / у неділю перед 26 серпня — Собор Московських святих (перехідне) / у першу неділю після 7 вересня — Собор Алтайських святих (перехідне)

Преподобномученик Кіпріан народився 14 липня 1901 року в місті Казані в сім’ї лікаря, спадкового дворянина Олексія Павловича Нелідова та його дружини Віри Олексіївни, в Хрещенні був наречений Константином. Батьки незабаром після його народження розлучилися; батько переїхав до Нижнього Новгорода і згодом, уже за радянських часів, працював лікарем в амбулаторії, а мати поїхала до Житомира. Константин жив у Нижньому Новгороді у мачухи Віри Олексіївни, Олександри Барсової. Закінчивши школу, він з 1920-го до 1924 року служив в армії рядовим, а повернувшись зі служби, цілком присвятив себе служінню Церкві.

У 1925 році митрополит Нижегородський Сергій (Страгородський) постриг його в мантію з ім’ям Кіпріан і висвятив на ієромонаха. З 1928 року ієромонах Кіпріан служив у Казанському храмі в місті Кзил-Орда в Казахстані.

На початку 1932 року митрополит Сергій запросив його до Москви для роботи в канцелярії Священного Синоду. У серпні того ж року отець Кіпріан був призначений настоятелем храму апостола Іоанна Богослова в Богословському провулку. Більшу частину часу він проводив у канцелярії Синоду і в храмі, а жив тоді у квартирі московського архітектора Віталія Івановича Долганова, де мешкали мати господаря, Єлизавета Фотіївна, його сестри, Фаїна і Валентина, та єпископ Варнава (Бєляєв), який перебував за штатом.

15 березня 1933 року ОДПУ заарештувало єпископа Варнаву, ієромонаха Кіпріана і сестер Фаїну та Валентину Долганових. Отця Кіпріана допитали відразу ж у комендатурі ОДПУ на Луб’янці. Після відповіді на запитання про те, хто живе у квартирі разом з ним і хто до них приходить у гості, отець Кіпріан сказав: «Під час чаювань були розмови, ділилися враженнями, де хто жив і які там умови життя. На політичні теми розмов не було”. Наступного дня після допиту його перевезли до Бутирської в’язниці.

8 квітня ієромонаха Кипріяна знову викликали на допит і слідчий запитав його, чи визнає він себе винним у пред’явленому йому обвинуваченні. «У пред’явленому мені обвинуваченні винним себе не визнаю», — відповів отець Кіпріан.

23 квітня слідство було закінчено. Заарештованих звинуватили у створенні на квартирі Долганових нелегального монастиря і в релігійному впливі на молодь.

10 травня 1933 року Особлива Нарада при Колегії ОДПУ засудила єпископа Варнаву та ієромонаха Кіпріяна до трьох років ув’язнення у виправно-трудовому таборі, а Фаїну та Валентину Долганових засудила до трьох років заслання в Північний край. Отця Кіпріяна відправили до табору на Алтаї, на будівництво Бійського тракту.

Православна мирянка з Москви, яка перебувала в тому ж таборі, згадувала про нього: «Дивовижна, світла особистість був цей отець Кіпріан. Завжди рівний, світлий, ясний, на вигляд руський витязь, повний сил і здоров’я… Спочатку визначили йому земляні роботи, а потім призначили комірником. І тут посипалися біди. За чесність, непідкупність, небажану для оточення, його обмовили і відправили у штрафне відрядження до найзатятіших розбійників і шахраїв…» «Похмуріше місце важко уявити. Серед гірських хребтів бурхливо біжить річка Катунь, але її не видно з того майданчика, на якому розташувався табір; тільки пральня і лазня стоять на краю річки, але до них треба добиратися вузькою крутою стежиною, яка майже вертикально збігає глибоко вниз кручею урвища. Урвище високе… А гори так розташовані, що сонце бачили тільки ті люди, які йшли на дорожні роботи за виступ гори. Сам же табір завжди був покритий тінню від неї».

«На майданчику, позбавленому сонячного світла, розташувалися два табірних відділення: одне просто конвойне, інше — суворо конвойне. Останнє було відокремлене частоколом, оточене вишками зі “скворечником” — солдатом з рушницею».

У таборі замість бараків стояли намети з двоповерховими нарами, які обігрівалися залізними грубками. Тут отцю Кіпріану багато чого довелося зазнати: «його оточували грубість, розгнузданість і розбещеність. Але він усе перемагав своєю лагідністю. Будучи днювальним у наметі цих розгнузданих людей, він їм не суперечив, не докоряв, намагався прислужити… любив їх, і коли незабаром помер… то один із них згадував про нього зі сльозами”. Смерть отця Кіпріана справила велике враження на в’язнів, навіть на кримінальників, які побачили в ньому зразок істинного учня Христового.

Ієромонах Кіпріан (Нелідов) помер 16 червня 1934 року в табірному лазареті та був похований в ущелині Коркучі, де був розташований табір, в окремій, нині невідомій могилі.