Преподобномученик Іона (Санков), ієромонах p1dvk62m1h1istk9f1uu83411rlq3
Житія святих,  Червень

Преподобномученик Іона (Санков), ієромонах

Місяця червня на 21-й день

Преподобномученик Іона народився 20 липня 1873 року в селі Солчино Зарайського повіту Рязанської губернії в благочестивій купецькій сім’ї, а в хрещенні його нарекли Іоанном. Батько його, Андрій Микитович Санков, займався хлібною торгівлею в Москві. У 1884 році, коли Івану виповнилося одинадцять років, тяжко захворіла мати; за порадою лікарів вона поїхала на батьківщину в село Солчино, де в сім’ї був будинок і невелика ділянка землі, і взяла Івана із собою. Живучи в Солчино, він встиг закінчити два класи школи; коли мати померла, він повернувся до Москви. У Москві він закінчив свою освіту і став займатися разом із батьком торгівлею, але серце благочестивого юнака не було налаштоване ні на земному здобутті, ні на життя сімейне. Стародавньою традицією в сім’ї було, щоб будь-хто з дітей присвячував своє життя служінню Богу, стаючи сугубим молитовником за всіх родичів, і Іван побажав піти на Афон і там прийняти чернецтво. Батько з радістю дав на це своє батьківське благословення.
У 1893 році, коли юнакові виповнилося двадцять років, він вступив послушником у Свято-Пантелеімонів монастир на Афоні. Тут, у славній і стародавній обителі, і завершилася, за його словами, його духовна освіта, тут за деякий час його постригли в мантію з ім’ям Іона і висвятили на ієромонаха.
1 березня 1914 року ієромонаха Іону відрядили на подвір’я Пантелеймонова монастиря в Константинополі в Туреччині, де він прослужив до початку війни Туреччини з Росією в липні 1914 року, коли всіх російських підданих із Константинополя вислали з Константинополя. Отець Іона виїхав разом зі службовцями російського консульства. Після прибуття в Росію він був визначений на подвір’я Пантелеймонова монастиря в Одесі, а після закриття подвір’я безбожниками 1923 року перейшов служити в Благовіщенську церкву. У 1927 році, коли влада і цю церкву закрила, він став служити в храмі Всіх святих на цвинтарі, але і цей храм незабаром був закритий.
У 1930 році отець Іона отримав із рідних місць лист, у якому його знайомі писали, що у них у селі Алпатьєво, яке розташоване за кілька кілометрів від села Солчино, помер священик, і було б непогано, якби він переїхав до них. Отець Іона одразу зібрався і вирушив на батьківщину, його призначили священноначалієм до Казанського храму в селі Алпатьєво, де він і прослужив до арешту.
Наприкінці 1937 року співробітники НКВС допитали голів сільради і колгоспу в Алпатьєво, як свідків за посадою, а також і штатних свідків. Ті показали, що в 1937 році було поставлено питання про закриття храму і передачу будівлі під школу. З цього приводу було скликано збори, і священик повідомив про них вірян, які, з’явившись на збори, стали на заваді закриттю храму, ледь не довівши і самі збори до зриву. Свідки показали, що священик щодня розмовляє з жінками, особливо з вдовами, які приходять до нього в сторожку при церкві, де він живе. Вони показали також, ніби священик говорив про врожай: що торік був поганий врожай, і це було для колгоспників погано, а цього року – гарний врожай, і це теж для колгоспників погано, тому що однаково весь врожай буде знищено, і для колгоспників нічого не залишиться. Хтось запитав його, чому він сидить вечорами в темряві, не запалює світла; отець Іона відповів, що це через те, що гасу дають тільки одну пляшку на рік. І це також було визнано наклепом – не могло так бути, щоб у радянської влади бракувало гасу.
Одна з жінок показала, що хоча вона сама розмов між священиком і вірянами не чула, бо як тільки вона наближалася, віряни одразу припиняли бесіду, але, завдяки агітації священика, господиня будинку, де вона винаймає кімнату, змушує своїх дітей до Божої молитви.
Інша свідок показала, ніби одного разу священик звернувся до парафіян із проповіддю, у якій лаяв місцеву владу, що мала намір закрити храм, а також закликав вірян записуватися до двадцятки й у такий спосіб відстояти храм від закриття; приходив і до неї в дім та намагався вмовити її чоловіка вступити в члени церковної ради. У цей час він лаяв радянську владу, кажучи, що треба платити тисячу карбованців податку, а народ до церкви не ходить, і скоро її, напевно, закриють – ось тоді народ затужить, але тільки буде пізно: радянська влада храму вже не відкриє. Свідок далі показала, що хоча отець Іона і записав її в члени двадцятки, але вона в ній не перебуває і свого підпису не визнає, а це священик робить проти влади, щоб не закрили церкву.

24 лютого 1938 року отець Іона був заарештований і поміщений до в’язниці в місті Коломні. Священику пред’явили постанову на арешт і запропонували її підписати, але отець Іона відмовився підписувати. Того ж дня слідчий його допитав.
– Серед вашого листування знайдено записку такого змісту: “Говорив про майбутнє пришестя антихриста, спершу колективного, а потім втіленого в окремій особі”. Скажіть, хто це говорив і як розуміти зміст вашої записки? – запитав слідчий.
– Ця записка написана мною, виписана з Біблії, але що ці слова означають, роз’яснити і я не можу – сам зацікавився цими словами і виписав їх, – відповів ієромонах.
– Вас звинувачують у контрреволюційній агітації серед населення і поширенні контрреволюційного наклепу про керівників партії та уряду, а також у висловленні невдоволення проти чинного ладу.
– Контрреволюційною агітацією і поширенням контрреволюційного наклепу проти чинного ладу я не займався і винним себе не визнаю, – відповів священик.
Після допитів священика слідчий знову допитав свідків. Один із них показав, що чув, як священик розмовляв із церковною старостою в присутності інших вірян, прізвищ яких він не знає. Староста сказала, що ось скоро вибори, і добре б було, щоб від вірян була кандидатура, але отець Іона її перебив і сказав, що організація наша не зареєстрована і від нас кандидатури не приймуть. На це староста зауважила, що якщо наші люди не будуть обрані, то церкву можуть закрити. Свідок показав, що священик начебто говорив: “Конституція – це тільки папір, у ній ніякої рівності немає. З кого податок беруть тридцять рублів, а зі священика дві тисячі, а в конституції зазначено, що всі рівні, – а тут і розумій, хто тут рівний. Податок наклали, щоб закрити церкву. Це ви маєте розуміти, а раз це так, то маєте не допустити закриття церкви і зібрати гроші”.
Після допитів свідків слідчий знову повернувся до допиту священика, який до цього часу вже третій місяць перебував у в’язниці.
– Чи визнаєте ви себе винним у тому, що серед колгоспників села Алпатьєва вели контрреволюційну агітацію проти чинного ладу, поширювали огидний контрреволюційний наклеп на керівників партії та уряду? У липні 1937 року ви організували жінок виступити проти закриття церкви. Чи підтверджуєте ви це? – запитав його слідчий.
– У пред’явленому мені обвинуваченні винним себе не визнаю. Не було з мого боку і ніякої агітації серед жінок у липні 1937 року.
7 червня 1938 року трійка НКВС засудила ієромонаха Іону до розстрілу; після цього його перевели в Таганську в’язницю в Москві, і 13 червня тюремний фотограф зняв із нього фотографію для ката. Ієромонаха Іону (Санкова) розстріляли 4 липня 1938 року, його поховали в загальній невідомій могилі на полігоні Бутово під Москвою.

Знайшли помилку