...
Преподобномученик Іоасаф Шахов Ioasaf SHakhov
Березень,  Житія святих

Преподобномученик Іоасаф Шахов

Місяця березня на 9-й день.

Преподобномученик Іоасаф народився 1870 року в селі Іллінському Ярославського повіту Ярославської губернії в сім’ї селянина Івана Шахова, а при хрещенні його нарекли Миколою[1]. Закінчивши церковнопарафіяльну школу, він вирішив обрати шлях життя воїна Христового і 1896 року прийшов до Ніколо-Пешношського монастиря Московської губернії та 30 травня 1898 року був зарахований до числа братії.
У 1904 році почалася Російсько-японська війна, і настоятель монастиря ігумен Сава благословив послушника їхати на фронт, щоб ратним подвигом послужити Церкві і Батьківщині. Перед відправкою на фронт було відслужено молебень. Ігумен Сава сказав у напутньому слові, щоб Миколай, як личить воїну Христовому, захищав віру, царя і Вітчизну. На фронті послушник Микола пробув рядовим півтора року. Після укладення миру з Японією він повернувся в обитель і 12 листопада 1906 року його постригли в чернецтво з ім’ям Іоасаф; 18 листопада 1907 року його висвятили на ієродиякона, а 8 серпня 1910 року – на ієромонаха.

Почалася Перша світова війна, стали створюватися додаткові армійські частини, для духовного окормлення яких треба було збільшити кількість полкових священиків; вони особливо були потрібні на передовій, де страждання і смерть ставали повсякденним явищем. В умовах важких боїв лише віра в життя вічне могла допомогти подолати жах смерті.
У 1915 році настоятель Ніколо-Пешношського монастиря ігумен Іувеналій відрядив ієромонаха Іоасафа на німецький фронт, де його відрядили священиком 461-го полку. Ієромонах Іоасаф не ховався від небезпеки в тилу або при штабі, він ходив разом зі своєю паствою – солдатами – у бій, виносив з поля бою поранених, сповідував і причащав їх, ховав убитих.
Навесні 1917 року більшовицька пропаганда, що розклала до цього часу тилові частини армії, досягла й окопів, і солдати все частіше стали питати отця Іоасафа: “Батя, коли ж скінчиться війна, кому вона потрібна, чи довго ми будемо страждати?” І священик відповідав так, як наказував йому відповідати голос совісті і обов’язок православного пастиря: “Ми страждаємо за одну спільну справу, це насамперед – за віру! по-друге – за царя! і по-третє – за нашу Вітчизну! Її ми повинні захищати не шкодуючи своєї крові”.
Ієромонах Іоасаф пробув на фронті до літа 1917 року, коли монастирське начальство відкликало його в обитель. Незважаючи на зміни, що відбулися в країні, монастир проіснував ще десять років, і отець Іоасаф подвизався в ньому до 1928 року, коли войовничі безбожники розігнали братію і закрили обитель. Після цього ієромонах Іоасаф приїхав у місто Коломну з наміром вступити в Голутвинський монастир, але настоятель монастиря архімандрит Никон, знаючи, що дні монастиря добігають кінця, порадив йому служити на парафії. Єпископ Єгор’євський, вікарій Московської єпархії Павло (Гальковський) направив отця Іоасафа до єдиновірського храму Живоначальної Трійці в село Поповка Коломенського району Московської області. До складу парафії входило тоді тридцять сіл. Ревний пастир одразу побачив, що справи в парафії перебувають у найгіршому стані, в районі проживає багато сектантів, яким не чинять жодної протидії з боку православних. І в той самий час, коли безбожна держава нещадно переслідувала Православну Церкву, ієромонах Іоасаф енергійно взявся за місіонерську діяльність, намагаючись просвітити заблукалих, і на цьому терені досягнув певних успіхів – люди стали відходити від сект і повертатися в православ’я. У цій парафії отець Іоасаф прослужив десять років. У 1930 році його було зведено в сан ігумена.

8 березня 1938 року влада заарештувала його й ув’язнила в коломенській в’язниці. Допити почалися відразу ж після арешту. На запитання слідчого отець Іоасаф відповідав, що за суттю своєї священицької присяги і за обов’язком совісті він не може бути солідарним з ідеалами радянської влади; йому не подобається й емблема, яку прийнято як державну, – серп і молот, йому хотілося б бачити замість неї на державних стягах образ Спасителя. До революції він був вихований в ідеалах захисту віри і помазаника Божого і залишається при цих ідеалах.
– Ви викриваєтеся в тому, що неодноразово закликали колгоспників до захисту віри, – сказав слідчий.
– Так, – відповів священик, – я вимагав від вірян, щоб вони ходили в церкву, молилися Богу і захищали від наруги віру.
– Слідством встановлено, що ви в проповіді на свято Різдва Христового висловили думку про пришестя Христа, Який поведе боротьбу з ворогами.
– Так, у моїй проповіді було сказано про Друге Пришестя Христове, і я говорив вірянам, що їм потрібно бути готовими зустріти Христа. І в цьому зв’язку я нагадував їм про Страшний Суд.
13 березня трійка НКВС засудила отця Іоасафа до розстрілу, і його перевезли в Таганську в’язницю в Москві. Ігумен Іоасаф (Шахов) був розстріляний 22 березня 1938 року і похований у невідомій спільній могилі на полігоні Бутово під Москвою.

 

Знайшли помилку