Преподобномученик Іларіон (Громов), ієромонах

Місяця вересня на 28-й день

Преподобномученик Іларіон (в миру Іван Андрійович Громов) народився в 1864 році в селі Крупшеве Каблуковської волості Тверського повіту Тверської губернії в селянській родині. Іван Андрійович вступив послушником у Пантелеймонів монастир на Афоні, де трудився до 1914 року, коли його перевели на подвір’я Афонського монастиря в Москві. Тут він прийняв чернечий постриг з ім’ям Іларіон, його висвятили на ієромонаха і призначили старшим ченцем, він керував різними монастирськими послухами.
З 1922 року, у зв’язку з розпочатими гоніннями на РПЦ і масовим закриттям монастирів, ієромонах Іларіон став служити понадштатним священиком у храмі Григорія Неокесарійського в Москві.
У грудні 1930 року ОДПУ за розпорядженням радянського уряду розпочало заходи з виселення з Москви священнослужителів, ченців і черниць закритих монастирів та активних мирян. 17 січня 1931 року ієромонаха Іларіона викликали в ОДПУ на допит.
8 лютого 1931 року Особлива Нарада при Колегії ОДПУ засудила всіх заарештованих до трьох років заслання. Половину заарештованих відправили до Казахстану, а половину, до якої потрапив і ієромонах Іларіон, – до Північного краю на будівництво залізничної гілки в глухій тайзі, де умови праці та життя були найважчі. Сюди було заслано багато духовенства, і багато хто тут помер від хвороб і непосильної праці.
У 1934 році, після закінчення терміну заслання, отець Іларіон повернувся до Москви і спробував за документами, виданими на засланні, отримати паспорт, але йому в цьому було відмовлено. Він поїхав до Володимира, отримав документи і оселився у свого духовного сина в місті Пєтушки, де прожив кілька років, час від часу приїжджаючи до Москви для духовного окормлення своїх духовних чад. Тут він ходив до храму Ризоположенія на Донській вулиці, але оскільки з огляду на нагляд влади за церковним життям служити не міг, служив на квартирах своїх духовних дітей, – у багатьох із них було влаштовано невеличкі домашні церкви, зокрема у квартирі диякона Іоанна Хренова, який служив колись у храмі Сорока Мучеників поблизу Новоспасського монастиря. Матеріально допомагав отцю Іларіону його духовний син Микола Рейн.
В один із приїздів до Москви 10 січня 1937 року отця Іларіона збив трамвай. Травма була не смертельна, але все ж за ним потрібен був догляд, і його взяла до себе духовна дочка, яка виправила йому паспорт за документами, даними йому у Володимирі. Згодом протягом кількох місяців він жив у різних духовних дітей, оскільки на одному місці залишатися довго було небезпечно – гоніння на Церкву не лише не вщухали, а дедалі більше й більше посилювалися.
26 серпня 1937 року ієромонаха Іларіона заарештували, ув’язнили в Бутирській в’язниці в місті Москві і допитали. Отець Іларіон не визнав себе винним, і слідчий не наполягав, для нього було достатньо свідчень лжесвідка, з яким отець Іларіон був знайомий, а також і того, що священик був судимий за контрреволюційну діяльність у 1931 році.
5 жовтня 1937 року слідство було закінчено. Отця Іларіона звинуватили в тому, що “він був активним учасником контрреволюційної церковно-монархічної групи, на квартирах своїх однодумців здійснював таємні богослужіння, проводив систематичну антирадянську агітацію, висловлював фашистські настрої, поширював контрреволюційні провокаційні чутки про нібито існуючі в СРСР гоніння на релігію і духовенство”.
8 жовтня трійка НКВС засудила отця Іларіона до розстрілу. Ієромонаха Іларіона (Громова) було розстріляно 11 жовтня 1937 року, його поховали в безвісній спільній могилі на полігоні Бутово під Москвою.