Преподобномученик Феодор Богоявленський

Місяця вересня на 27-й день

Священномученик Феодор Васильович Богоявленський народився 6 червня 1894 року (за іншими даними 1891 року) у селі Барки Шацького повіту Рязанської губернії. Батько майбутнього священномученика Василь Опанасович був священиком, мати Олександра Олексіївна – домогосподаркою, брат Олександр Васильович згодом став священиком, служив у храмі села Ново-Кірсанівське, брати Микола, Іван та Костянтин стопами батька не пішли.
Здобувши добру освіту в церковно-парафіяльній школі, Феодор Васильович вступив до Тамбовської Духовної семінарії, яку в червні 1917 року успішно закінчив. З вересня 1917 року він працював рахівником у кредитному товаристві села Тернове Воронезької губернії, у жовтні 1918 року вступив псаломщиком до храму села Чапрено Муромської волості (за іншими даними Мурманської волості).
Зважаючи на походження з духовного стану, Феодор Васильович владою був позбавлений виборчих прав. Саме в цей час майбутній священномученик одружився з Євгенією Олексіївною, якій було 18 років від народження. У їх сім’ї було п’ятеро дітей: дочка Людмила 1925 року народження, син Михайло 1928 року народження, син Олексій 1930 року народження, дочка Надія 1934 року народження та молодший син Володимир 1936 року народження. У лютому 1920 року Феодор Богоявлений був висвячений у пресвітери для храму села Дубовицьке Сухманівської волості. 1922 року священик Феодор переїхав до села Нова Кірсанівка Вехне-Карачанського району Воронезької області, де служив у місцевому храмі. У 1926 році за указом правлячого архієрея, яким тоді був майбутній священномученик Петро (Зверєв) архієпископ Воронезький і Задонський, отець Феодор був переведений до храму села Русанове Вехне-Карачанського району Воронезької області. 1928 року він перейшов під омофор єпископа Уразовського Алексія (Буя). З 1929 року майбутній сповідник Христової віри служив у храмі села Середній Карачан Вехне-Карачанського району Воронезької області, куди переїхав разом зі своєю родиною.
6 вересня 1930 року батько Феодор був заарештований за звинуваченням в антирадянській діяльності та агітації проти колективізації та поміщений до в’язниці міста Борисоглібська. У ході слідства винним він не визнав. У 21 листопаді 1930 року Особливою Нарадою при ОГПУ по Центрально-Чорноземній області священика Феодора Васильовича Богоявленського було засуджено до трьох років виправно-трудових таборів.
Після звільнення з ув’язнення з кінця 1933 року ієрей Феодор служив у Михайло-Архангельському храмі села Середній Карачан Центрально-Чорноземної області.
14 вересня 1937 року священика знову заарештували за звинуваченням в антирадянській агітації і посадили у в’язницю міста Борисоглібська. 25 вересня 1937 року Особливою Нарадою при УНКВС по Воронезькій області священика Феодора Васильовича Богоявленського засуджено до розстрілу.
Однак не відразу вирок був виконаний. Якийсь час після цього отець Феодор перебував у концтаборі на околиці Борисоглібська, на так званій Матрешкіній горі. Стояли сірі дощові осінні дні. Табір розташовувався на відкритій місцевості. Вітер рвав підлогу одягу. Навколо – косогори з сухою травою, що засихає, і оголені чагарники. Про що думав тоді отець Феодор? Що згадував, перебуваючи в ув’язненні за колючим дротом? Він забрав усе це з собою, і лише деякі свідки можуть розповісти нам про останні дні його життя. Якась семирічна дівчинка, яка пережила весь жах цих днів, згодом передала всі своїй дочці, з вуст якої ми й почули наступне оповідання (правда не про отця Феодору, а про іншого, ув’язненого в таборі на Матрьошкиній горі). “…Брата забрали під час облави, коли він випадково визирнув на вулицю. Тоді хапали всіх без розбору – чоловіків, жінок, бабусь. На території Матрьошкиної гори за колючим дротом виявилася велика кількість людей». Час був дуже неспокійний, пересуватися дорогами можна було тільки з довідкою від сільради, і маленька Ганна щодня все літо з краєм хліба за пазухою та з довідкою про дозвіл на відвідування хворої бабусі бігала з села Кірсанівка на Матрьошкину гору. побачити їй у концтаборі, годинами чекаючи на можливість передати шматочок хліба братові.
Вартовий за край хліба дозволяв братові підійти до колючого дроту. Дівчинка запам’ятала, як пригнали колону в’язнів. “Коли вони йшли”, – розповідала вона, – “я подумала, що вони взуті в чоботи, так виразно був чути стукіт, але коли колона наблизилася, я побачила, що люди босоніж, а на ногах у них зрізані п’яти, і стукають зовсім не підкови чобіт, а кістки. Кров уже майже не йшла”. “Чому ж не чути стогонів від болю?”, – подумала вона. Придивившись, вона побачила, що в роті у кожного маленький камінчик, щоб ніхто не міг кричати. ​​Дівчинка запам’ятала і духовенство по темному одязі і по тому, що сиділи вони окремою групою.У руках у деяких були молитовники.В’язнів убивали щодня і відвозили на возах у траншеї, викопані неподалік.За таким возом одного осіннього дня й бігла Ганна, дізнавшись від конвоїра, що в ньому має бути серед убитих і її брат, добігла вона, коли тіла з воза вже були скинуті в траншею і тільки одне тіло, зачепившись за щось на краю, лежало на осінній землі, що остигала, дівчинка була вже поруч і бачила. , що людина ще жива, вона ворушиться.І тоді візник, взявши лопату, р асек вмираючому голову. Коли Анна прийшла до тями після непритомності, траншею вже засинали, і їй не вдалося поглянути на померлого брата.
А це розповідь вже іншої жінки: “Батька забрали прямо з Церкви разом з іншими церковнослужителями, відвели на Матрешкін буерак, де, як нам сказали, його розстріляли. Мабуть, це так і є, оскільки з того часу ми його вже не бачили”. .”
Очевидці свідчать, що на Матрешкиній горі розстріляли монах віком понад сто років, ім’я його невідоме.
Священномученика Феодора було розстріляно 10 жовтня 1937 року і поховано у спільній невідомій могилі. Того дня людям сказали, що будуть навчальні стрільби за містом, щоби населення не хвилювалося з приводу пострілів за містом.
У 1946 році спекотним посушливим літом, коли трава на багато верст вигоріла, неподалік Матрешкиної гори на косогорі, пастухи знайшли маленький острівець зеленої трави. Виявилося, тут забило джерело. Через деякий час до цього джерела, вже ґрунтовно розчищеного і обставленого іконами, почали стікатися люди за водою. Радянська влада, в особі голови колгоспу, не могла допустити відродження Православних традицій, і джерело завалили свинячим гноєм. Але джерело, як і пам’ять, людське, виявилося, нелегко знищити – вже наступного ранку віруючі села прийшли та очистили його вручну. Дивно те, що вода в ньому тече як би знизу вгору – джерело не під горою, а на її вершині! Йдуть роки, а до джерела всі тягнуться люди і, коли бачиш тонкі струмки, що стікають корою дерева біля джерела, здається, що це сльози тих, хто загинув тут на Матрьощині горі.
Реабілітовано священика Феодора Васильовича Богоявленського у справі № П-11258 30 вересня 1989 року та у справі № 2478927 липня 1989 року – посмертно.
На засіданні Священного Синоду Російської Православної Церкви, яке пройшло 17 липня 2002 року під головуванням Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Алексія II, священик Феодор Богоявленський був канонізований і включений до Собору Новомучеників і Сповідників Російських.
Починаючи з 2005 року щорічно відбуваються Хресні ходи до місця розстрілу священномученика Феодора Богоявленського та інших з ним мучеників за віру. У день свята на честь Новомучеників Російських від Михайло-Архангельського храму села Чигорак Борисоглібського району до Поклонного Хреста на Матрьошкиній горі йдуть люди зі співом канону Новомученикам Російським. Над місцем поховання «неправедно вбитих наших співвітчизників» звершується панахида і молебень Новомученикам.
У Борисоглібській в’язниці, де в 1937 році був батько Феодор і безліч інших з ним страждальців за віру, влаштована молитовна кімната. У ній у 2006 році сталося диво мироточіння від частки мощів святителя Митрофана Воронезького. Усі, хто бачив одностайно, вирішили, що цей знак Бог явив у прославлення святих Новомучеників, які перебували тут у ув’язненні.
На тому місці, де робилися розстріли священнослужителів, біля яру – чотири дуби, свідки тих страшних подій. Щовесни дерева зеленіють. Після зимового омертвіння розпускаються на їх гілках листочки. Так і Священномученик Феодор живий! Його душа – з Богом, а у Загальне Воскресіння він і тілом воскресне для вічного блаженного життя в Царстві Небесному.

 

Тропарі, кондаки, молитви та величання