Преподобномученик Аполлінарій (Мосалітінов), ієромонах

Місяця серпня на 30-й день

Ієромонах Аполлінарій – в миру Афанасій Семенович Мосалітінов – народився 1873 року в сім’ї селянина Курської губернії Грайворонського повіту Крюковської волості. Він здобув домашню освіту. У серпні 1901 р. вступив до Верхотурського Миколаївського монастиря, а 1903 р. за проханням був визначений у братство монастиря. У 1904 р. за мобілізацією Афанасія призвали на військову службу. Через два роки, після звільнення з військової служби, його знову прийняли в число братії. 27 березня 1908 р. Афанасій був пострижений у чернецтво з ім’ям Аполлінарій настоятелем монастиря ієромонахом Ксенофонтом (Медведєвим).
У вересні 1910 р. висвячений на ієродиякона. Аполлінарій вельми старанно ніс послух на будівництві Хрестовоздвиженського собору як столяр, за що був удостоєний архіпастирського благословення з видачею свідоцтва. Як зазначалося у всіх відомостях про ієромонаха Аполлінарія – “поведінки дуже хорошої, до послухів здатний і дуже старанний”. Незадовго до революції Аполлінарія висвятили в сан священика. У монастирі він прожив 17 років.
У 1918 р. у віці 45 років Аполлінарій мученицьки загинув від рук червоноармійців. Сталося це за таких обставин. Військово-оперативний штаб по боротьбі з контрреволюцією в липні 1918 р. зажадав від настоятеля негайно відрядити священика для служіння в селі Красногорському. Через цю безапеляційну вимогу влади для служіння при Спаській церкві села Красногорського був відряджений ієромонах Аполлінарій, оскільки місцевого священика, отця Олександра Чернавіна, було заарештовано, а після звільнення більшовики заборонили йому служити. Село Красногорське розташоване недалеко від села Меркушине, в якому є Симеонівський храм із могилою праведного Симеона Верхотурського, дуже шанованого на Уралі. Закінчивши служіння при церкві в селі Красногорське, Аполлінарій вирушив у Меркушине помолитися на могилі Угодника Божого. У Меркушиному отця Аполлінарія заарештували і відправили під арештом у Верхотур’є. Наступного дня, 30 серпня 1918 р., ієромонаха було по-звірячому вбито. Його закололи багнетами недалеко від м. Верхотур’я і там же закопали тіло. Ієрейський хрест, знятий з убитого священика, кати передали настоятелю монастиря. Лише після визволення міста від більшовиків, серед таких самих жертв червоного терору, тіло Аполлінарія було знайдено і привезено до монастиря, де з належною честю 5 жовтня 1918 р. мученика було поховано на монастирському братському цвинтарі.
Зазвичай більшовики замовчували про скоєні страти. У цьому ж випадку влада публічно повідомила про розстріл ченця за контрреволюційну агітацію. По всьому місту були розклеєні афіші з вироком ЧК. Таке беззаконня над ієромонахом відгукнулося болем у душі багатьох городян. Більшовики прагнули не тільки фізично знищувати священиків, а ще й зганьбити духівництво і Церкву в очах вірян статтями блюзнірського характеру. У газеті “Уральский рабочий” навіть існувала спеціальна рубрика, в якій публікувалися матеріали про Православну Церкву. Називалася ця рубрика – “У стані довгогривих”. Духовенству постійно доводилося стикатися із зухвалими і блюзнірськими діями щодо основ віри і церковних святинь. Ось що писала радянська преса про праведного Симеона. “Із цим святим стався великий казус. Меркушинський піп побачив нібито уві сні святого і дізнався його ім’я. Відтоді і з’явився “преподобний Симеон”. На цьому святому до самої революції спекулювали попи, обдурюючи народ, а фактично взяли довільно одну з могил, розкопали, дістали кістки й оголосили мощі”. У цьому протистоянні віри й безвір’я перемагала віра, бо, як свідчив апостол Павло: “Бог посоромлений не буває”. До нас дійшло кілька свідчень напоумлення безбожних хулителів віри Христової. Голова Верхотурської надзвичайної комісії товариш Сабуров після спроби розкрити мощі праведного Симеона і вельми хворобливого “напоумлення” більше не наважувався опоганювати святині.
Що б не писали безбожники, для православних людей убивство ієромонаха Аполлінарія стало смертю мученика, який зазнав за своє свідчення правди Христової. “Праведник, помираючи, викриє живих нечестивих, бо вони побачать кончину мудрого і не зрозуміють, що Господь визначив про нього” (Прем. 4:16-17,19).