Преподобномученик Андронік (Суриков), ієромонах

Місяця вересня на 9-й день

Преподобномученик Андронік народився 5 жовтня 1885 року в селі Огризково Волоколамського повіту Московської губернії в сім’ї селянина Івана Сурикова, а при хрещенні наречений був Андрієм. Освіту Андрій здобув у церковнопарафіяльній школі; 1902 року він вступив до Можайського Лужецького монастиря, де трудився на різних послухах, але головним чином на кліросному. У 1916 році Андрія призвали на фронт і він служив рядовим у 52-му піхотному полку. 1917 року військове начальство відпустило його на польові роботи, 1918 року його демобілізували, він повернувся до Лужецького монастиря, його постригли в чернецтво з ім’ям Андронік.

1920 року ченця Андроніка перевели в Московський Симонов монастир і 20 грудня того ж року висвятили на ієродиякона. У 1924 році він був нагороджений подвійним орарем. У 1928 році в тому ж монастирі його висвятили на ієромонаха. Після закриття 1929 року Симонова монастиря, отець Андронік був переведений до Успенської, що в Крутицях церкви, де прослужив до 28 грудня 1930 року. Тоді в Москві було заарештовано понад триста священнослужителів, ченців, черниць і православних мирян, і серед них ієромонах Андронік. Їх звинуватили в “активній антирадянській діяльності, що виражається в організації нелегальних антирадянських “братств” і “сестринств”, наданні допомоги засланцям-однодумцям, виголошенні проповідей контрреволюційного характеру, антирадянській агітації про релігійні гоніння, які чинить радянська влада, і поширенні всіляких провокаційних чуток серед населення…”

31 грудня слідчий допитав священика, і той, відповідаючи на його запитання, сказав: “У політичних партіях я ніколи не перебував і не перебуваю. Знайомих членів антирадянських партій у мене немає… Знайомства я ні з ким не веду, веду замкнутий спосіб життя, так що я ні до кого не ходжу, і до мене ніхто не ходить”.

Трійка ОДПУ засудила ієромонаха Андроника до трьох років заслання в Північний край, і він був висланий у місто Пінегу Архангельської області і працював тут на лісоповалі. Після закінчення заслання, в 1934 році він оселився на батьківщині в селі Огризково, яке увійшло тоді до складу Шаховського району Московської області. 27 листопада 1935 року єпископ Волоколамський Іоанн (Широков) визначив отця Андроніка на посаду псаломщика до Миколаївської церкви села Холмець Шаховського району.

24 листопада 1937 року співробітники НКВС допитали чергових свідків – голову і секретаря колгоспу, і голову сільради, які засвідчили, що священик у релігійні свята збирає вірян на бесіди і тим самим розкладає трудову дисципліну, тому що віряни в цей день на роботу не виходять. У дні святкування Великодня він організував спів церковних пісень “Христос воскрес”, які почали співати на вулиці в селі Холмець, а також скаржився, що радянська влада задушила податками духовенство, тож нема на що стало існувати, і говорив парафіянам, що одна надія на їхню допомогу і підтримку.

На підставі таких свідчень 27 листопада 1937 року було виписано довідку на арешт отця Андроніка, і наступного дня його заарештували, помістили у волоколамську в’язницю, а наступного дня допитали.

Того ж дня слідчий склав обвинувальний висновок. Слідство було завершено, і ієромонаха Андроніка перевели в Таганську в’язницю в Москві. 3 грудня 1937 року трійка НКВС засудила його до десяти років ув’язнення у виправно-трудовому таборі, і його відправили до 19-го відділення Бамлагу НКВС, куди він прибув у той час, коли ще продовжував діяти сталінський указ про масові репресії.

У березні 1938 року помічник із культурно-виховної роботи 188-ї колони табору, помічник із праці колони і начальник колони, які були одночасно секретними інформаторами, відправили агентурні донесення уповноваженому 3-ї частини 19-го відділення Бамлаг, і 9 березня 1938 року підписали характеристику на отця Андроніка, що “Суриков вважає, що гоніння на нього в 1930 році, а так само і тепер, абсолютно незаконні, так як він до управління і порядків країни ніякого відношення не мав, і мати не хоче, поводиться на колоні потайки, уникає розмов із членами штабу. Будучи добре взутим і одягненим, на роботу не виходить, і якщо був випадок виходу, то за великої активності членів штабу, чим зека Суриков залишався особливо незадоволений, висловлюючи своє невдоволення привселюдно”.

15 березня тих самих людей допитали, але вже як свідків, вони показали, що ув’язнені барака, де перебуває Суриков, кажуть, що їх забрали нізащо, із чесних, ні в чому не винних людей зробили контрреволюціонерів. Суриков сказав, що його забрали тільки за те, що він священнослужитель. Своїми діями і поведінкою, стверджували свідки, вони діють на інших ув’язнених, і ті не виходять на роботу.

27 березня було складено і затверджено у вигляді обвинувального висновку довідку про отця Андроніка, причому сам він жодного разу не був допитаний. Слідство, допити чергових свідків, складання обвинувального висновку і пред’явлення обвинувачення були проведені заочно. 31 березня 1938 року трійка НКВС засудила отця Андроніка до розстрілу. Після вироку він ще майже півроку ходив на загальні роботи разом з іншими ув’язненими. Ієромонах Андронік (Суриков) був розстріляний 22 вересня 1938 року і похований у загальній невідомій могилі, тільки перед розстрілом, мабуть, дізнавшись вирок.