Преподобномученик Афанасій Брестський, ігумен

Місяця липня на 20-й день / вересня на 5-й день

Преподобномученик Афанасій був вихідцем із православної сім’ї, яка, можливо, належала до ремісничого стану. Навчався у Віленській братській школі, після закінчення якої став учителем. Близько 1620 р. литовський канцлер Л. Сапєга призначив св. Афанасія гувернером (“інспектором”) Яна Фаустина Луби, вивезеного з Росії до Польщі польським шляхтичем Бєлінським, який представив його польському уряду як сина Лжедмитрія I і Марини Мнішек (насправді це був син шляхтича Дмитра Луби).

У 1627 р. ігумен Свято-Духового монастиря Йосип (Бобрикович) здійснив постриг св. Афанасія в чернецтво. Святий подвизався в Кутеїнському оршанському та Межигірському монастирях. У 1632 р. у Вільно він був висвячений на ієромонаха і призначений намісником ігумена Добойського монастиря під Пінськом. Передача в 1636 р. монастиря єзуїтам справила сильне враження на святого, який мав видіння семи пекельних вогнів, в одному з яких за переслідування Православ’я мучилися папський нунцій, король Сигізмунд III і гетьман Сапіга. Оселившись у Куп’ятицькому монастирі, він написав “лист-скаргу” до Пресвятої Богородиці, де розповів про утиски, які чиняться Православ’ю з боку католиків і уніатів, і благав Пречисту Діву про заступництво. Після того як лист було підписано багатьма людьми, св. Афанасій поклав його біля чудотворної Куп’ятицької ікони Божої Матері. У 1637 р. святий вирушив збирати милостиню на оновлення монастирської церкви. Не маючи виданого королівською канцелярією паспорта, св. Афанасій з величезними труднощами зумів дістатися Москви і передав цареві Михайлу Феодоровичу звіт про свою подорож, у якому було коротко викладено обставини, що привели його до Москви, й описано чудеса, які сталися з ним під час мандрівки за молитвами до Пресвятої Богородиці через Її Куп’ятицьку ікону. Святий відіслав цареві список з ікони з побажанням поставити його “на хорогви військові в помножені православної віри”. Отримавши багату милостиню від царя, 16 липня 1638 р. він повернувся в Куп’ятицький монастир.

У 1640 р. св. Афанасій став ігуменом брестського в ім’я прп. Симеона Стовпника монастиря та розпочав активну діяльність із відновлення прав брестського православного братства й повернення захоплених уніатами храмів, проголошуючи всюди, що унія з Римом проклята “вечне”. На сеймі у Варшаві у вересні 1641 р. йому вдалося домогтися від короля Владислава IV підтвердження прав братства, але канцлер і підканцлер відмовилися завірити королівський привілей печатками, без чого він не мав законної сили, тож святий 1643 р. знову приїхав до Варшави на сейм. Велике враження на нього справили зустрічі з невдоволеними унією городянами, які приїхали до міста з різних місць Речі Посполитої. Голос від ікони Пресвятої Богородиці повелів св. Афанасію за допомогою Куп’ятицького образу скаржитися королю на утиски, які чинять православним, і пригрозити Божим гнівом за насадження унії. На сеймі він виступив зі скаргою на безправне становище православних у Польщі та роздав знатним членам сейму списки з Куп’ятицької ікони, забезпечивши їх текстом, що містив вимогу викорінити унію і “заспокоїти” православну віру.

Присутні на сеймі православні ієрархи та настоятелі великих монастирів, які у важкі для Церкви часи були зайняті винятково особистими справами (у зв’язку з цим святий згадує архім. Леонтія (Шитіка), Мстиславського єп. Сильвестра (Косова), Перемишльського єп. Сильвестра (Гулевича) та ін.), побоюючись непередбачуваних дій св. Афанасія, посадили його під варту. Святий, юродствуючи, вирвався з в’язниці на вулицю майже голим, маючи на собі клобук і параманд, бив себе палицею і вигукував прокляття унії. Православні єпископи судили його і позбавили сану. Суд митрополичої консисторії в Києві, в довгому очікуванні на який св. Афанасій написав пояснювальну записку “русской” і латиною, включивши до неї текст, розданий ним на сеймі 1643 р., виправдав святого. Київський митрополит свт. Петро (Могила) відновив його в сані ігумена і повернув до Бреста.

Після того як св. Афанасій почув голос від Куп’ятицької ікони Божої Матері, який велів йому ще раз просити короля про знищення унії, святий готувався знову захищати Православ’я на сеймі 1645 р., але був заарештований як заручник за відправленого до Москви Яна Лубу. (Перебуваючи у справах брестського братства в Кракові 1644 р., святий передав російському послові лист Луби, деякі вирази якого змусили російський уряд порушити справу про самозванця і вимагати його видачі).

Звільнений за велінням короля, святий був поміщений у Києво-Печерський монастир. Після смерті митрополита Петра (Могили) він повернувся в Брест. Незважаючи на те що там св. Афанасій не вживав активних дій проти уніатів, після початку козацького повстання в 1648 р., в обстановці нового гоніння на православних зі смертю короля Владислава, він був помилково звинувачений у зв’язках із козаками. Хоча звинувачення не підтвердилося, за критику унії святого кинули до в’язниці, а 5 вересня (за іншою версією, 20 липня) 1648 р., після відмови зректися православної віри, піддали жорстокій страті. У травні 1649 р. ченці Симеонівського монастиря відшукали останки св. Афанасія зі слідами мук, які дали привід припустити, що святого поховали живцем, і спершу перенесли їх у Різдвяний монастир, потім поховали в храмі в ім’я прп. Симеона Стовпника.

Шанування преподобномученика почалося відразу після його загибелі. 5 січня 1658 р. архім. Києво-Печерського монастиря Інокентій (Гізель) і архім. Йосип (Нелюбович-Тукальський) писали цареві Олексію Михайловичу про те, що нетлінні останки св. Афанасія спочивають у Бресті. 20 липня 1666 р. там було відкрито мощі святого. За наказом Петра I главу від мощей було перенесено до Санкт-Петербурга.

На початку XIX ст. у монастирі згорів храм Симеона Стовпника і пропала низка паперів, що стосуються св. Афанасія. Мідна рака з його мощами розплавилася, але свящ. С. Литовський із парафіянами відшукав частки мощей, і вони були поміщені на олов’яному блюді у вівтарі трапезної церкви. У 1823 р. мощі переклали в дерев’яний ковчег і поставили в церкві, 1857 р. – помістили в срібний позолочений ковчег, пожертвуваний М. А. Полівановим на знак подяки за чудесне зцілення свого сина за молитвою до святого. (У 1935 році ковчег передали в ГІМ з Антирелігійного музею мистецтв у Донському монастирі). У 1894 р. над ковчегом було виготовлено сень із зображенням святого. Восени 1894 р. частка його мощей була пожертвувана в Леснинський жіночий монастир.

Тропарі, кондаки, молитви та величання