Преподобного Іова, у схимі Ісуса, Анзерського

Місяця лютого на 6-й день / травня на 29-й день

Преподобний Іов, у схимі Ісус, Анзерський народився в Москві 1635 року і у Святому Хрещенні був названий Іоанном. Найімовірніше, походив він із духовного звання, був вихований у добрій вдачі й отримав гарне виховання. Після досягнення зрілого віку благочестивий Іоанн був поставлений священиком однієї з московських парафіяльних церков і проходив своє служіння з такою увагою та любов’ю, що ім’я його незабаром стало відомим по Москві. Справжню розраду він знаходив у звершенні Літургії, яку служив з такою увагою, благоговінням і наснагою, що всі мимоволі молилися старанніше, ніж зазвичай.

Він жив суворо, по-чернечому, у пості й постійній молитві: “Помилуй мя, Господи! Пощади мя, Господи!” Після молитви улюбленою справою отця Іоанна було творити милостиню. Він близько входив у становище своїх парафіян, для бідняків часто влаштовував трапезу, а для полегшення долі нещасних користувався своїм авторитетом серед впливових знайомих. Ворота його будинку були завжди відчинені, і кожен міг вільно прийти до улюбленого пастиря. А він після бесіди при прощанні обдаровував ще кожного, чим міг.

Звістка про доброго пастиря дійшла незабаром і до самого імператора Петра I. Імператор зробив отця Іоанна спочатку придворним священиком, а потім і духівником усього царського дому. Ставши особою важливою, отець Іоанн ще більше і ширше, ніж раніше, став благодійничати ближнім, ні в чому іншому не змінюючи колишнього скромного способу життя.

Особливою любов’ю його з цього часу стали користуватися богадільні та в’язниці, які він часто відвідував. Відвідуючи ув’язнених, він через Слово Боже благотворно впливав на злочинців, невинно засуджених зміцнював у терпінні, а тому ж, хто відбував термін за борги, допомагав розплачуватися.

З роками отець Іоанн, присвятивши себе богодумству, виходив з дому тільки на церковні служби, не припиняючи благотворіння через довірених осіб.

Через деякий час трапилася зі старцем-ієреєм тяжка хвороба (недокрів’я і непритомність), проте за три місяці він одужав і, ніби передчуваючи біду, що наближалася, став знову всіх приймати і з усіма прощатися. І передчуття не обдурило святого старця.

Коли почалася “справа Гришки Таліцина”, проповідника пришестя антихриста, яким він вважав Петра I, отець Іоанн був обмовлений. Гришка під час сповіді відкрив батюшці свій зловмисництво, а отець Іоанн, зберігаючи таємницю сповіді, не доніс про це начальству. Під час допитів Гришка оголосив, що він сповідався перед духівником. На отця Іоанна донесли государеві, який визнав звинувачення проти духівника обґрунтованими і наказав відправити отця Іоанна до єпископа Холмогорського Афанасія для постригу в ченці на Соловках.

Покірливо вирушив старець 1701 року в далекий Архангельськ. З любов’ю прийняли його і владика Афанасій, і настоятель Соловецького монастиря архімандрит Фірс. Незабаром отець Іоанн був пострижений у чернецтво з ім’ям Іов у головному Преображенському соборі обителі. Після постригу він був відданий під керівництво старця Іони. Колишній придворний священик трудився разом з іншими ченцями на найсуворіших послухах. Сам він нічого не їв, крім хліба і води.

Братія, побачивши в старці Іові чоловіка досконалого, звільнила його від послухів, щоб він весь час присвячував молитві, посту і повчанню в Слові Божому. Слава про старця знову стала рости і дійшла до царя. Цар же, переконавшись у невинності свого духівника, знову кликав його до себе, але виснажений роками і подвигами старець відмовився від такої пропозиції і просив у настоятеля дозволу піти в Анзерський скит на безмовність. У 1702 році прохання його було задоволено, а незабаром, після смерті колишнього будівничого скиту, отця Іова призначили на посаду будівельника, яку виконував вісім років. При ньому кількість насельників зросла до 30-ти.

Пам’ятаючи слова Господні: “Йому ж дано буде багато, багато і стягнеться з нього” (Лк. 12:48), – на новому терені священноінок Іов поклав багато праці і турбот. Мудрий наставник усіх навчав смиренного послуху Богові й начальникам як першої чесноти, без якої не може бути порятунку; привчав до постійної праці й турботи про ближніх. Особливим подвигом, який взяв на себе отець Іов, був догляд за хворими. Він сам відвідував хворих, омивав і перев’язував їм рани, а нерідко зцілював їхні недуги своєю молитвою. При цьому церковних служб і келійного правила він ніколи не опускав.

Часто він любив віддалятися на безмовність, іноді відвідував пустельника Паїсія, одного з молодших учнів преподобного Єлеазара Анзерського, який жив на Секирній горі. У 1710 році отець Іов, за його бажанням, був пострижений у схиму з ім’ям Ісус, на честь праведного Ісуса – сина Навина.

Незабаром Сама Матір Божа визначила подальший шлях ієросхимонаху Ісусу: Вона з’явилася йому в тонкому сні разом із першоначальникові й покровителем скиту преподобним Єлеазаром Анзерським і сказала, що на горі, відтепер званій другою Голгофою, на Анзерському острові, буде влаштовано церкву Розп’яття Ісуса Христа і заснується скит. Прийнявши цей чудовий сон за благословення Боже, старець Іісус 1714 року переселився на проживання на гору Голгофу і за допомогою учнів, схимонаха Матвія і ченця Макарія, заснував Голгофо-Розп’ятний скит, де продовжив свій багатотрудний подвиг.

У духовній радості преподобний Іісус із другом своїм Паїсієм не забарилися виконати небесний наказ і освятили гору.

Незабаром 1713 року будівництво скиту благословив преосвященний Варнава. Було збудовано церкву на честь Розп’яття Господнього й освячено 1715 року. Влаштувалися келії і зібралося братів 20 осіб. Царський дім вніс чимало пожертвувань в облаштування нового скиту.

В основу братського життя преподобний Іісус поклав ті самі засади, які були встановлені преподобним Єлеазаром в Анзерському скиту. Сам старий будівельник, як приклад братії, нерідко рубав дрова, носив на гору воду, в пекарні зачиняв тісто. У своїй келії старець постійно займався рукоділлям, а гроші, які за це виручав, ділив на три частини: на потреби церковні, на потреби братії, на милостиню жебракам. Собі він не залишав нічого, маючи при собі лише кілька духовних книг.

За богоугодне життя преподобний був удостоєний особливих одкровень. За його палкими молитвами Сама Пресвята Богородиця з’явилася йому в келії і назвала місце на горі, де можна рити колодязь і отримати воду, таку необхідну для потреб монастиря. Коли було відкрито чудове джерело, преподобний напоумив братію: “Ніколи не сумуйте, не будьте малодушними, але завжди сподівайтеся на Бога. Пам’ятайте обіцянку Його: “Мати виплодок свій швидше забуде, ніж Аз вас””. Святий угодник за допомогою Божою зумів передбачити злі наміри чужих людей, які одного разу прийшли до нього, і своєю молитвою: “Господи, пошлись сон рабам Твоїм, які попрацювали на суєтному догоджанні ворогові”, – приспав зловмисників на п’ять днів і ночей і цим привів їх до щирого покаяння. Іншим разом він покарав злодіїв, змусивши простояти їх нерухомо під вагою награбованого два дні, поки ті не благали про пощаду.

Передчуваючи свою кончину, старець сам викопав собі могилу і нерідко поблизу неї проводив час у молитві. Ще задовго до смерті святий сповістив братію, що помре він у недільний день до сходу сонця. Усе життя присвятивши служінню Богові й ближнім, смиренний подвижник, готуючись до призначеної години, скрушно каявся, що занадто мало догоджав Господу. Перед смертю він захворів гарячкою і три дні лежав у несвідомому стані, але потім раптом так одужав, що зміг відслужити літургію. Після літургії старець знову ліг на одрі, призначив наступником по управлінню скитом учня Макарія і в ніч на 17 березня (це був недільний день, як і казав старець) 1720 року – в Тиждень православ’я – свято спочив у Господі. Перед смертю обличчя його просяяло, і він вимовив: “Благословенний Бог отців наших! Якщо так є, я вже не боюся, але в радості відходжу від світу цього!” У ту ж хвилину келію осяяло небесне світло, розлилися пахощі, і чути було псаломську пісню: “Якось пройду в місце чудового селища, навіть до дому Божого, на голосі радості й сповіді, галасу тих, хто святкує” (Пс. 41:5). Преподобного поховали в уготованій ним самим могилі, над якою збудували храм.

Тропарі, кондаки, молитви та величання