Березень,  Житія святих

Преподобний Іов, у схимі Іісус, Анзерський

[foogallery id=”42288″]
День пам'яті (н. ст.)

Місяця лютого на 6-й день / травня на 29-й день – знайдення мощей / липня на 1-й день – Собор Новгородських святих (перехідне) / серпня на 9-й день – Собор Соловецьких святих / жовтня на 19-й день – Собор святих Архангельської митрополії

Преподобний Іов, у схимі Іісус, Анзерський народився в Москві в 1635 році і у Святому Хрещенні був названий Іоанном. Найімовірніше, походив він із духовного стану, був вихований у добрих звичаях і отримав гарне виховання. Після досягнення зрілого віку благочестивий Іоанн був поставлений священником однієї із московських парафіяльних церков і проходив своє служіння з такою увагою та любов’ю, що ім’я його незабаром стало відомим у Москві. Справжню розраду він знаходив у звершенні Літургії, яку служив з такою увагою, благоговінням і наснагою, що всі мимоволі молилися старанніше, ніж зазвичай.

Він жив суворо, по-чернечому, у пості й постійній молитві: “Помилуй мене, Господи! Пощади мене, Господи!” Після молитви улюбленою справою отця Іоанна було творити милостиню. Він близько входив у становище своїх парафіян, для бідняків часто влаштовував трапезу, а для полегшення долі нещасних користувався своїм авторитетом серед впливових знайомих. Ворота його будинку були завжди відчинені, і кожен міг вільно прийти до улюбленого пастиря. А він після бесіди під час прощання обдаровував ще кожного, чим міг.

Звістка про доброго пастиря дійшла незабаром і до самого імператора Петра I. Імператор зробив отця Іоанна спочатку придворним священником, а потім і духівником усього царського дому. Ставши особою важливою, отець Іоанн ще більше й ширше, ніж раніше, став благодійничати ближнім, ні в чому іншому не змінюючи колишнього скромного способу життя.

Особливою любов’ю його з цього часу стали користуватися богадільні та в’язниці, які він часто відвідував. Відвідуючи ув’язнених, він через Слово Боже благотворно впливав на злочинців, невинно засуджених зміцнював у терпінні, а тим же, хто відбував строк за борги, допомагав розплачуватися.

З роками отець Іоанн, присвятивши себе богодумству, виходив із дому тільки на церковні служби, не припиняючи благодійність через довірених осіб.

Через деякий час трапилася зі старцем-ієреєм тяжка хвороба (недокрів’я і непритомність), проте за три місяці він одужав і, ніби передчуваючи біду, що наближалася, став знову всіх приймати та з усіма прощатися. І передчуття не обдурило святого старця.

Коли почалася “справа Гришки Таліцина”, проповідника пришестя антихриста, яким він вважав Петра I, отець Іоанн був обмовлений. Гришка під час сповіді відкрив батюшці свій умисел, а отець Іоанн, зберігаючи таємницю сповіді, не доніс про це начальству. Під час допитів Гришка оголосив, що він сповідався перед духівником. На отця Іоанна донесли царю, який визнав звинувачення проти духівника обґрунтованими і наказав відправити отця Іоанна до єпископа Холмогорського Афанасія для постригу в ченці на Соловках.

Покірливо вирушив старець в 1701 році до далекого Архангельська. З любов’ю прийняли його і владика Афанасій, і настоятель Соловецького монастиря архімандрит Фірс. Незабаром отець Іоанн був пострижений у чернецтво з ім’ям Іов у головному Преображенському соборі обителі. Після постригу він був відданий під керівництво старця Іони. Колишній придворний священник трудився разом з іншими ченцями на найсуворіших послухах. Сам він нічого не їв, крім хліба і води.

Братія, побачивши в старці Іові мужа досконалого, звільнила його від послухів, щоб він весь час присвячував молитві, посту і повчанню в Слові Божому. Слава про старця знову стала рости і дійшла до царя. Цар же, переконавшись у невинності свого духівника, знову кликав його до себе, але виснажений роками і подвигами старець відмовився від такої пропозиції та просив у настоятеля дозволу піти до Анзерського скиту на безмовність. У 1702 році прохання його було задоволено, а незабаром, після смерті колишнього будівничого скиту, отця Іова призначили на посаду будівничого, яку обіймав вісім років. За час його керівництва кількість насельників зросла до 30-ти.

Пам’ятаючи слова Господні: “Від усякого, кому дано багато, багато й вимагається” (Лк. 12:48), – на новому поприщі священноінок Іов поклав багато праці і турбот. Мудрий наставник усіх навчав смиренного послуху Богові й начальникам як першої чесноти, без якої не може бути спасіння; привчав до постійної праці й турботи про ближніх. Особливим подвигом, який взяв на себе отець Іов, був догляд за хворими. Він сам відвідував хворих, омивав і перев’язував їм рани, а нерідко зцілював їхні недуги своєю молитвою. При цьому церковних служб і келійного правила він ніколи не пропускав.

Часто він любив віддалятися на безмовність, іноді відвідував пустельника Паїсія, одного із молодших учнів преподобного Єлеазара Анзерського, котрий жив на Секирній горі. У 1710 році отець Іов, за його бажанням, був пострижений у схиму з ім’ям Іісус, на честь праведного Іісуса – сина Навина.

Незабаром Сама Матір Божа визначила подальший шлях ієросхимонаху Іісусу: Вона з’явилася йому в тонкому сні разом із першоначальником й покровителем скиту преподобним Єлеазаром Анзерським і сказала, що на горі, відтепер званій другою Голгофою, на Анзерському острові, буде влаштовано церкву Розп’яття Іісуса Христа і засновано скит. Прийнявши цей чудовий сон за благословення Боже, старець Іісус 1714 року переселився на проживання на гору Голгофу і за допомогою учнів, схимонаха Матфея та ченця Макарія, заснував Голгофо-розп’ятний скит, де продовжив свій багатотрудний подвиг.

У духовній радості преподобний Іісус із другом своїм Паїсієм не забарилися виконати небесний наказ і освятили гору.

Незабаром 1713 року будівництво скиту благословив преосвященний Варнава. Було збудовано церкву на честь Розп’яття Господнього й освячено в 1715 році. Були влаштовані келії і, зібралося братів 20 осіб. Царський дім зробив чимало пожертв на облаштування нового скиту.

В основу братського життя преподобний Іісус поклав ті самі засади, які були встановлені преподобним Єлеазаром в Анзерському скиту. Сам старий будівельник, як приклад братії, нерідко рубав дрова, носив на гору воду, в пекарні зачиняв тісто. У своїй келії старець постійно займався рукоділлям, а гроші, які за це виручав, ділив на три частини: на потреби церковні, на потреби братії, на милостиню жебракам. Собі він не залишав нічого, маючи з собою лише кілька духовних книг.

За богоугодне життя преподобний був удостоєний особливих одкровень. За його палкими молитвами Сама Пресвята Богородиця з’явилася йому в келії і назвала місце на горі, де можна рити колодязь і отримати воду, таку необхідну для потреб монастиря. Коли було відкрито чудове джерело, преподобний напоумив братію: “Ніколи не сумуйте, не будьте малодушними, а завжди майте надію на Бога. Пам’ятайте обіцяння Його: «Мати виплодок свій скоріше забуде, ніж Я вас»”. Святий угодник з допомогою Божою зумів передбачити злі наміри чужих людей, які одного разу прийшли до нього, і своєю молитвою: “Господи, пошли сон рабам Твоїм, котрі попрацювали в суєтному догоджанні ворогові”, – приспав зловмисників на п’ять днів і ночей та цим привів їх до щирого покаяння. Іншим разом він покарав злодіїв, змусивши простояти їх нерухомо під вагою награбованого два дні, поки ті не благали про пощаду.

Передчуваючи свою кончину, старець сам викопав собі могилу і нерідко поблизу неї проводив час у молитві. Ще задовго до смерті святий сповістив братію, що помре він у недільний день до сходу сонця. Усе життя присвятивши служінню Богові й ближнім, смиренний подвижник, готуючись до призначеної години, скрушенно каявся, що занадто мало догоджав Господу. Перед смертю він захворів гарячкою і три дні лежав у несвідомому стані, але потім раптом так одужав, що зміг відслужити Літургію. Після Літургії старець знову ліг на одрі, призначив наступником з управління скитом учня Макарія і в ніч на 17 березня (це був недільний день, як і казав старець) 1720 року – в Неділю православ’я – свято спочив у Господі. Перед смертю обличчя його просяяло, і він вимовив: “Благословенний Бог отців наших! Якщо так є, я вже не боюся, а в радості відходжу від світу цього!” У ту ж хвилину келію осяяло небесне світло, розлилися пахощі, і чути було псаломську пісню: “як ходив я до дивовижної скинії, до дому Божого, радісно виголошував хвалу посеред святкового гомону” (Пс. 41:5). Преподобного поховали в приготовленій ним самим могилі, над якою збудували храм.

Тропарі, кондаки, молитви та величання

Гражданський шрифтЦерковнослов'янськоюУкраїнською

Тропарь преподобному Иову, в схиме Иисусу, Анзерскому, глас 5

Показа́вый о́браз доброде́телей, ве́сь стра́ха Бо́жия и Ду́ха Свя́та испо́лнен бы́сть, Преподо́бне о́тче И́ове, безмо́лвия и́стинный рачи́тель яви́лся еси́, страсте́м Госпо́дним покланя́яся, и́мже и оби́тель воздви́гл еси́ во ото́це А́нзерстем. Пустынножи́телей наста́вниче, моли́ Христа́ Бо́га спасти́ся душа́м на́шим.

Кондак преподобному Иову, в схиме Иисусу, Анзерскому, глас 8

Любо́вь Христо́ву в се́рдце стяжа́, ея́же ра́ди мно́ги ско́рби претерпе́вый, приста́нище обре́л еси́ в морсте́м ото́це, Преподо́бнаго Елеаза́ра заве́тов ве́рный прее́мник яви́лся еси́, покро́вом Бо́жия Ма́тере осеня́емый: достоблаже́нне о́тче И́ове, помина́й на́с, чту́щих святу́ю па́мять твою́.

Ще в розробці

Ще в розробці

Знайшли помилку