Преподобні Андроник і Савва Московські

День пам'яті (н. ст.)

Місяця червня на 13-й день / липня на 6-й день — Собор Радонезьких святих / у неділю перед 26 серпня — Собор Московських святих (перехідне)

Перші відомості про преподобного Андроника містяться в житії Преподобного Сергія Радонезького, складеному близько 1418 року преподобним Єпіфанієм Премудрим. Ієромонах Пахомій Логофет доповнив (близько 1440 року) оповідь преподобного Єпіфанія деякими подробицями, які він, імовірно, знав із передання Троїцького та Андрониківського монастирів.

Преподобний Андроник «був із міста і батьківщини святого Сергія», тобто Ростовської землі. Юнаком прийшов він до преподобного Сергія Радонезького і став благати, щоб той одягнув його у святий чернечий образ. Преподобний Сергій не відкинув благання юнака, звершив чернечий постриг і нарік йому ім’я Андроник. Бачачи, що молодий чернець дуже любить безмовність і мовчання, преподобний Сергій благословив йому жити в келії самому. У стриманості ж і працях Андроник намагався наслідувати свого старця.

Преподобний Андроник, «тихий, лагідний, смиренний», за відгуком літописця, ріс і зміцнювався в духовному житті під наглядом великого авви Сергія. Так минуло десять років. Одного разу преподобному Андронику спало на думку піти із Троїцької обителі, щоб заснувати свій монастир (як і сталося згодом, коли ще був живий святитель Олексій). Преподобний Андроник не приховав помислу від свого старця.

Коли митрополит Московський Олексій прийшов до Лаври преподобного Сергія і попросив дозволити взяти з собою Андроника для настоятельства у монастирі на честь Нерукотворного Образа Господа Іісуса Христа, який владика мав намір заснувати, преподобний Сергій віддав його. Місце для обителі було обрано за чотири версти від Кремля, на річці Яузі. Сам преподобний Сергій приходив благословити це місце. І вже 1361 року було споруджено чудову церкву, освячену митрополитом на честь Пречистого Нерукотворного Образа Спасителя, а ікону Образа Христового, обкладену золотом, яку святитель сам привіз із Константинополя, було поставлено у церкві.

У монастирі, де преподобний Андроник став першим ігуменом, було прийнято спільножительний устав. Преподобний Андронік зі смиренням і старанністю ніс настоятельські труди, перебуваючи у всякій стриманості й молитві; він був воістину лагідний і смиренний серцем, як розсудливий учень лагідного вчителя, преподобного Сергія. До преподобного Андроника часто приходили люди за духовною порадою і благословенням. Братія монастиря примножувалася і досягала успіху в чеснотах.

Слава про обитель і духовні подвиги преподобного Андроника поширювалася Руссю, тож багато хто, хто прагнучи чернечого життя, став до нього збиратися. Чим більше ставало братій, тим більші подвиги брав на себе преподобний Андроник. Він намагався досягати успіху в посиленій стриманості, нічних бдіннях, пості й молитві. І хто може розповісти, як він, добрий чоловік, виправляв інших? Кожного він, як батько, повчав, забороняв, благав та знову повертав до брані з невидимими ворогами і всіх приводив до згоди лагідністю. Так богоугодно прожив він багато років, носячи на собі тягар усіх.

Коли ж преподобний Андроник передбачив свій відхід до Бога, він вручив паству своєму учню преподобному Савві, який сяяв багатьма чеснотами. А сам, повчивши братію про духовну користь, відійшов до Господа († 13 червня 1395 року). Мощі його спочивають під спудом у соборній церкві Спасо-Андроникового монастиря.

Преподобний Савва також зберігав віддану йому паству в благочесті, чистоті та святості. Заради його великих чернечих чеснот його шанували великі князі, ченці та народ. Тому й примножилося духовне стадо його учнів, із яких багато хто був поставлений ігуменом в іншому монастирі, а дехто став єпископом. Поживши богоугодно і благочестиво багато років, преподобний Савва відійшов до Господа.

Тропарі, кондаки, молитви та величання