...
Преподобна Олександра Дивєєвська p1ebm81pu560r7si1ppjput1tqt3
Житія святих,  Червень

Преподобна Олександра Дивєєвська

Місяця червня на 13-й день

Преподобна Олександра у світі звалася Агафія Семенівна. Походила вона зі старовинного рязанського роду дворян Степанових, відомого з середини XVI століття. Народилася в благочестивій сім’ї Симеона і Параскеви наприкінці 1720-х – початку 1730-х років. Батько рано помер, і мати сама виховувала її в дусі благочестя. Парасковія Андріївна в юних роках видала Агафію за сина сусідів-поміщиків Мельгунових. Яків Мельгунов служив прапорщиком у Муромському піхотному полку. Агафія Семенівна недовго була заміжня. Її чоловік рано помер (близько 1755-56 р.), залишивши її з маленькою дочкою на руках. Маючи великі маєтки і 700 душ селян, маючи великий капітал і будучи в молодості приємної зовнішності і ясного розуму, Агафія Семенівна обрала шлях служіння Богу.

За прикладом дружини рідного дядька її чоловіка, яка овдовівши, прийняла чернецтво в Рязанському Богоявленському монастирі, Агафія Семенівна зі своєю донькою вирушила до Києва й із благословення старців вступила до Києво-Флорівського монастиря.

Одного разу матушка Олександра сподобилася бачити Пресвяту Богородицю і чути від Неї такі слова: “Це Я, Пані і Владичиця твоя, Якій ти завжди молишся. Я прийшла сповістити тобі волю Мою: так тобі нині глаголю: іди в землю, яку Я покажу тобі. Іди на північ Росії й обходь усі великоруські місця святих обителей Моїх, і буде місце, де Я вкажу тобі закінчити богоугодне життя, і прославлю Ім’я Моє там, бо в місці проживання твого Я засну оселю велику Мою обителі, на яку низведу всі благословення Божі й Мої, з усіх трьох жеребків Моїх на землі: Іверії, Афону й Києва. Іди ж у дорогу твою, і благодать Божа безперестанно нехай будуть із тобою!” Прийшовши до тями, мати Олександра повідомила про видіння своєму духовному отцю, потім іншим отцям Києво-Печерської Лаври. Мати Олександра просила їх розібрати, що за видіння удостоїлася вона. Але святі старці одноголосно вирішили, що видіння Цариці Небесної було істинне і що мати Олександра удостоїлася бути обраницею Божої Матері у всесвіті. Старці порадили матері Олександрі приховати своє постриження і під колишнім ім’ям вдови-підпоручиці Агафії Семенівни Мельгунової вирушити в дорогу, вказану їй Богоматір’ю. Відомості про те, де і скільки часу мандрувала мати Олександра, втратилися з роками.

У 1760 р. йшла вона з м. Мурома в Саровську пустинь. Не доходячи 12 верст, мати Олександра зупинилася на відпочинок у селі Дівєєво. Вона вибрала собі місцем відпочинку галявину біля західної стіни невеликої дерев’яної церкви. Втомлена, вона заснула сидячи і в легкій дрімоті удостоїлася побачити Божу Матір і почула від Неї таке: “Ось те саме місце, яке Я повеліла тобі шукати на півночі Росії, і ось тут живи і догоджай Господу Богу до кінця днів твоїх, і Я завжди буду з тобою і завжди буду відвідувати місце це. І, як зірки небесні і як пісок морський, примножу Я тут тих, хто служить Господу Богу і величає Мене, Матір Світла, і Сина Мого Іісуса Христа!” Коли видіння закінчилося, мати Олександра прокинулася і пішла до Саровської пустині у великій радості.

Гуртожиткова Саровська пустинь справила сильне враження на матір Олександру. Суворе благочиння, тривала церковна служба, простота, убогість і суворість ченців, старовинний стовповий спів за чином Афонської Гори, убогість їжі та вся обстановка захопили душу матері Олександри.

Познайомившись зі старцями, Агафія Семенівна відкрила їм душу свою і попросила від них поради і напоумлення.

Саровські старці порадили їй цілком віддатися волі Божій і виконувати все, що вказала Цариця Небесна. Матушка Олександра, слухняна волі і вказівкам Цариці Небесної, збиралася переїхати на проживання в Дівєєво. Але село Дівєєво було тоді вельми незручно для життя черниці, яка шукає молитовного спокою. Постійний шум від великої кількості робітників на відкритих тут заводах, які видобували залізну руду, сварки, бійки, розбої – все це надавало місцевості особливого характеру, неприязного для всього мирного, святого і божественного. Крім того, з нею була малолітня донька, для якої були необхідні деякі життєві умови. Тому саровські старці порадили матері Олександрі, щоб виконати волю Богоматері, оселитися у двох верстах від Дівєєва, у селі Осинівка.

Агафія Семенівна оселилася в селі Осинівка. Тут незабаром захворіла і померла її 9- або 10-річна дочка. Це сталося близько 1764 р. Мати Олександра побачила в смерті своєї єдиної доньки ще одну вказівку Божу і підтвердження достовірності всього сповіщеного їй Царицею Небесною. Порвалася остання ланка, що зв’язує її зі світом.

Тоді Агафія Семенівна вирішила відмовитися від усього свого майна й остаточно розпорядитися своїми маєтками. Для цього вона вирушила у свої маєтки.

Чимало часу знадобилося їй для влаштування справ. У 1766-1767 рр. вона продала всі свої рязанські маєтки. Вона звільнилася від усяких земних турбот і значно збільшила свій і без того великий капітал. Потім вона частину капіталу поклала вкладами в монастирі й церкви для поминання батьків, доньки й рідних, а головне, поспішила на допомогу туди, де треба було побудувати храми Божі.

Агафія Семенівна повернулася в Дівєєво наприкінці 1767 р. Саровські старці благословили їй оселитися в парафіяльного дівєєвського священика Василя Дертєва, який жив удвох із дружиною. Йому було близько 40 років (1727 року народження), але він був уже відомий в окрузі своїм духовним життям. На його подвір’ї Агафія Семенівна збудувала собі келію і прожила в ній 20 років, зовсім забувши своє походження і ніжне виховання.

У духовних питаннях мати Олександра в усьому радилася з Саровськими старцями. Вона дуже шанувала старця Назарія, ігумена Валаамського. Його мальовничий портрет висів у келії матінки Олександри, і вона щоденно за всякої справи йому кланялася. Згодом вона стала звертатися до саровських подвижників ієромонахів Пахомія та Ісаї.

На той час у Дивеєві був парафіяльний дерев’яний храм в ім’я святого первомученика й архідиякона Стефана. Він був холодний, призначений для служіння тільки в теплу пору року. Матушка Олександра з благословення саровських старців зайнялася благоустроєм дівеєвської церкви. Спочатку вона приступила до ремонту головної частини Стефанівської церкви, а потім прибудувала боковий вівтар в ім’я святителя і чудотворця Миколи, який був освячений у 1772 р., а також теплий боковий вівтар в ім’я Казанської ікони Божої Матері, освячений у 1775 р.

Під час невтомної молитви Богородиця відкрила матінці Олександрі, що слід потурбуватися про побудову кам’яної парафіяльної церкви на честь Казанської Її ікони. Саровські старці з отцем Пахомієм, помолившись, благословили праведницю на побудову церкви. Коли було отримано дозвіл, матушка Олександра приступила до будівництва храму на тому самому місці, де з’явилася їй Цариця Небесна.

Час побудови храму був тривожним для Росії. У 1773 р. у Поволжі почалося криваве і жорстоке пугачовське повстання. У серпні 1774 р. було взято місто Темніков, і небезпека впритул наблизилася до Сарова і Дівєєва. Коли Агафія Семенівна благала Господа і Царицю Небесну про порятунок їхнього краю від цього лиходія, так само як і від голоду, що наступив потім, їй було відкрито, що гнів Божий мине їх. Дійсно, пугачовські загони не дійшли до Дивеєва.

Мати Олександра після спорудження храму їздила в місто Казань, де отримала найвірніший список із чудотворної Казанської ікони Божої Матері, і в місто Київ випросити для церкви частки святих мощей. Мощі їй вклали в срібний і позолочений хрест.

Зберігся переказ, що матінка Олександра довго думала, кому присвятити боковий вівтар із правого боку, і всю ніч молилася, просячи Господа, нехай напоумить Він її. Господь почув молитву.

Під час нічної молитви чує вона стукіт у вікно і голос: “Ти дивуєшся, у чиє ім’я влаштувати боковий вівтар? Створи його в ім’я моє”. – “Хто ти?” – в страху запитала матушка Олександра. “Я – апостол первомученик архідиякон Стефан!” – відповідав голос і замовк, а вранці, на світанку, на тому самому вікні, в яке був стукіт уночі, матушка знайшла образ святого апостола і первомученика архідиякона Стефана. Він був написаний на довгому і вузькому бруску (обрубку), дуже старовинного письма. Спочатку він зберігався в церкві, а потім у келії матінки Олександри.

Казанський храм був освячений отцем Пахомієм на початку 1780 р.

Більшу частину свого капіталу Агафія Семенівна пожертвувала в Саровську пустинь. Її внесок у будівництво Успенського собору в Сарові, розпочатого в 1770 р. і відкладеного в голодні роки, дав змогу завершити будівництво. Преподобний Серафим свідчив, що “собор споруджено старанністю матінки Олександри”.

Милостиня матері Олександри була завжди таємна; вона служила всім, чим тільки вміла і наскільки могла.

Вона допомагала багатьом дівчатам-сиротам у миру: щоб дотримати їх чистими від гріха, наділяла їх приданим, і вони могли вийти заміж. Бідним нареченим Агафія Семенівна вишивала головні убори – сороки та красиві рушники.

Протягом 12 років від часу закінчення благоустрою дерев’яної церкви у свята й недільні дні Агафія Семенівна ніколи не йшла з церкви прямо додому, але після закінчення літургії завжди зупинялася на церковній площі й повчала селян, кажучи їм про християнські обов’язки та про гідне вшанування святкових і недільних днів.

Зовнішність матінки Олександри відома зі слів її послушниці Євдокії: “Одяг Агафії Семенівни був не тільки простий і бідний, а й багатошвейний, до того ж взимку й улітку один і той самий; на голові вона носила холодну чорну кругленьку вовняну шапочку, опушену заячим хутром, бо вона часто страждала від головного болю. На польові роботи ходила в постолах, а під кінець свого життя хаживала вже в холодних чобітках. Матінка Агафія Семенівна була середнього зросту, вигляду веселого; обличчя в неї було кругле, біле, очі сірі, ніс короткий, цибулиночкою, ротик невеликий, волосся в молодості було світло-русяве, обличчя і ручки – повні”.

За шість місяців до кончини матінки Олександри настав час влаштувати чернечу громаду, щоб виконати все наказане Божою Матір’ю. До цього випала особлива нагода. У 1788 р. одна з поміщиць села Дівєєва, пані Жданова, начувшись про Агафію Семенівну, бажаючи поусердствовать здійсненню доброї справи, пожертвувала їй 1300 квадратних сажнів своєї землі поруч із церквою. За порадою Саровських старців і з дозволу єпархіального начальства мати Олександра побудувала на цій землі три келії з надвірною будовою та огородила простір дерев’яною огорожею; одну келію зайняла сама, іншу надала для відпочинку мандрівникам, які йдуть через Дівєєво в Саров, і третю призначила для запрошених жити трьох послушниць.

Мати Олександра до кінця своїх днів вела життя богоугодне, подвижницьке, вкрай суворе, у постійній праці й молитві, керуючи сестрами в дусі лагідності. Суворо виконуючи всі труднощі Саровського статуту, вона в усьому керувалася порадами отця Пахомія.

Саровський статут в основі своїй мав правило, яке дав Ангел Господній преподобному Пахомію Великому, засновнику чернечого гуртожитку, що складалося з передпочаткових молитов, 50-го псалма, ста Ісусових молитов і відпусту. Таких молінь належало здійснити за кількістю добових годин: дванадцять вдень і дванадцять вночі.

Також у Сарові належала загальна вечірня молитва: вечірня з каноном Божої Матері з Октоїха і каноном дня тижня. Після повечір’я братія слухала вечірнє правило з трьома канонами: Іісусу Найсолодшому, Пресвятій Богородиці з акафістом і Ангелу Хранителю. Через годину після спільної трапези братія збиралася для спільного виконання п’ятисотенного келійного правила з багатьма земними уклонами і безмовними молитвами, потім читали повчання з книги преподобного Єфрема Сиріна, пом’яннік і молитви на сон прийдешній. Наприкінці – взаємне прощення братії. Молитви з поклонами належало вимовляти неспішно і чинно, спочатку вимовляючи молитву, а потім роблячи уклін.

Велика стариця, мати Олександра з особливою повагою зверталася до ще юного на той час послушника, ченця, а потім ієродиякона Серафима, вбачаючи в ньому виконавця розпочатої нею Божої справи.

У червні 1789 р., передчуваючи наближення своєї кончини, мати Олександра побажала прийняти на себе великий Ангельський образ. Отець Ісая, прибувши в Дівєєво, постриг її в схиму і нарік їй ім’я Олександри.

Через кілька днів після постригу отець Пахомій із скарбником отцем Ісаєю та ієродияконом Серафимом вирушили за запрошенням у село Леметь, що розташоване за шість верст від нинішнього міста Ардатова Нижегородської області, на похорон благодійника поміщика Олександра Соловцева й заїхали дорогою в Дівєєво провідати матінку Олександру.

Вона була хвора і, отримавши від Господа сповіщення про швидку кончину свою, просила отців-подвижників особіорувати її. Великі старці з любов’ю звершили над нею Таїнство Єлеосвячення. Потім, прощаючись із ними, мати Олександра віддала отцю Пахомію останнє, що мала, і благала поминати її в Сарові за упокій, не залишати й не полишати недосвідчених послушниць її, а також подбай у свій час про обитель, обітовану їй Царицею Небесною.

Старці попрощалися, поїхали, а чудова стариця, схимонахиня Олександра, померла 13 червня, у день святої мучениці Акіліни, у віці не більше 60 років.

Отець Серафим у духовно-повчальних бесідах своїх із тими, хто приходив, часто говорив: “Матушка Агафія Семенівна велика дружина і всім нам благодійниця була і настільки рясніла благодаттю Божою, скажу вам, що удостоїлася дару духовного, маючи сліз джерело безперервне таке, що, коли вона була тут, у Сарові, під час служб церковних, коли ставала в теплому соборі, проти чудотворної ікони Животворного Джерела, з очей її текли не сльози, а джерела сліз, точно вона сама ставала тоді благодатним джерелом цих сліз! Велика і свята дружина була вона, матінка Агафія Симеонівна, вельми велика і свята!”

Отець Серафим передрікав, що згодом, з Божого веління, повинні в обителі спочивати відкритими святі мощі матері Олександри, і наказував усім щодня вранці й увечері ходити і вклонятися її могилі, вимовляючи при цьому: “Пані наша і мати, прости мене і благослови! Помолися, щоб і мені було прощено, як тобі прощено, і пом’яни мене біля Престолу Божого!”

Після закриття Дивеївського монастиря в 1927 р. келію матінки Олександри, як і могилу її, знищили, і на їхньому місці влаштували площу, залиту асфальтом.

Жителі села Дівєєва зберігали вдячну пам’ять про першопосадовницю обителі і протягом майже 200 років відзначали її дні пам’яті поминальними обідами.

У 1991 р. після проведених археологічних розкопок могилу матінки Олександри було відновлено за вцілілим під асфальтом фундаментом каплиці, а також могили похованих поруч із нею схимонахині Марфи і черниці Олени. На могилах було встановлено дерев’яні хрести.

Чесні мощі першопочатківниці матінки Олександри було знайдено у свято Воздвиження Хреста Господнього 26-27 вересня 2000 р., перенесено в церкву Різдва Богородиці, де і спочивають, як передбачив великий старець преподобний Серафим.

У 2000 р. преподобну Олександру Дівєєвську прославили в лику місцевошанованих святих Нижегородської єпархії, а визначенням Архієрейського Собору 2004 р. її було зараховано до лику загальноцерковних святих.

Тропарі, кондаки, молитви та величання

Гражданський шрифтЦерковнослов'янськоюУкраїнською

Тропарь преподобной Александре Дивеевской, глас 3

Раба́ Христо́ва и избра́ннице Пречи́стыя Его́ Ма́тери, Ки́евского уде́ла Ея́ жи́тельнице и моли́твеннице, земли́ Ея́ обетова́нныя иска́тельнице, Диве́евския оби́тели первонача́льнице и зижди́тельнице, моли́ся за ны, Алекса́ндро преподо́бная, да спасе́т нас Пресвята́я Богоро́дица и поми́лует Свята́я Тро́ица, да изба́вимся мы му́ки а́дския и насле́дуем блаже́нство ра́йское.

Кондак преподобной Александре Дивеевской, глас 3

Преподо́бная ма́ти Алекса́ндро, любо́вь двуеди́ную к Бо́гу и бли́жним твои́м стяжа́ла еси́ и избра́нницею Бо́жией Ма́тери яви́лася. Ея́же после́дний уде́л в земли́ Ру́сстей обрела́ еси́, и Диве́евскою первонача́льницею ста́ти сподо́бившися, вели́кому Серафи́му печа́ловатися о нем завеща́ла еси́. Зде́ же и поко́ишися с ним. Ны́не моле́ния на́ша приими́ и ко Го́споду вознеси́, да поми́лует ны.

Тропaрь, глaсъ є7:

Прпdбнаz мaти а3леxaндро, бlгословeніе цRцы нбcныz и3сп0лнивши, nби 1тель дивёевскую њсновaла є3си2, въ нeйже, многотрyдное житіE соверши1вши, џбразъ хrт0ва смирeніz kви1ла є3си2. тёмже помzни2 нaсъ во цrтвіи нбcнэмъ.

Кондaкъ, глaсъ G:

Воспои1мъ днeсь, вёрніи, прпdбную мaтерь нaшу а3леxaндру, ди1внагw ўдёла прес™hz бцdы первоначaльницу, да є3S мlтвами и3 предстaтельствомъ пречcтыz дв7ы гDь подaстъ нaмъ грэхHвъ прощeніе и3 вeлію млcть.

Ще в розробці

Знайшли помилку