Преподобна Феодора Солунська

Місяця квітня на 5-й день.

Преподобна Феодора народилася на острові Егіна 812 року в сім’ї протопресвітера (старшого священика) місцевого собору отця Антонія й отримала при хрещенні ім’я Анапе. Мати дівчинки померла незабаром після пологів, а отець Антоній, доручивши новонароджену доньку піклуванням її хрещеної матері, покинув дім і прийняв чернечий постриг. У віці семи років дівчинку заручили, а потім видали заміж, ймовірно, у підлітковому віці. Близько 820 року острів зазнав серії спустошливих набігів арабських піратів, і під час одного з цих набігів було вбито єдиного брата Агапе, який служив дияконом. Вважаючи, що набіги триватимуть, чоловік Агапе попрямував до її батька за порадою. Отець Антоній порадив їм виїхати в Салоніки, де у сім’ї були родичі, і сам поїхав із ними.

У Салоніках отець Антоній відшукав відокремлене місце подалі від міської метушні, що називалося Торопа, і заснував там скит. Агапе з чоловіком влаштувалися в місті. Вона народила трьох дітей, але другий і третій померли незабаром після народження. Навіть смерть третьої дитини не зламала Агапе, і вона благала чоловіка не впадати у відчай, нагадуючи йому, що Господь благословив їх, дарувавши їм дітей. Вона запропонувала зробити цю жертву Богу досконалою – віддати старшу дитину (дівчинку) в монастир.

Чоловік погодився, і вони відвезли шестирічну доньку в обитель святого Луки до ігумені Катерини, своєї родички, сестри архієпископа Антонія Солунського. Наступного ранку дівчинку постригли з ім’ям Феопіста, і вона залишилася в обителі. Чоловік Агапе незабаром після того помер, і молода вдова, відзначивши третій і дев’ятий день після його смерті, швидко роздала все своє майно. Вона відокремила третю частину бідним на помин душі чоловіка, а решту пожертвувала обителі святого Стефана, в яку вступила і сама. Знаючи її благочестиве життя, ігуменя Анна дозволила їй прийняти постриг одразу. У чернецтві вона отримала ім’я Феодора. Вона завжди жила по вірі, і тепер їй це допомогло легко пристосуватися до монастирських порядків.

Наведемо два випадки з її чернечого життя, що показують силу характерів Феодори, ігумені Анни та Феопісти. Через кілька років після постригу Феопісти померла ігуменя Катерина, і дівчинку привезли до матері в монастир. Ігуменя Анна прийняла її. Феодора, цілком природно, переживала за доньку (під час вступу в обитель Феодорі було тільки двадцять п’ять років), побоюючись, що монастирське життя виявиться надто суворим для дитини, і просила ігуменю поблажливо ставитися до Феопісти в тому, що стосується одягу та їжі. Ігуменя кілька разів нагадувала Феодорі, що їй слід стримувати природну прихильність до доньки, і що дитя вже давно присвячене Богові, і не личить забирати назад пожертвуване Йому. Якось раз Анна застала Феодору в турботах про доньку, і, побачивши, що між матір’ю і донькою відновився тісний родинний зв’язок, заборонила їм розмовляти один з одним.

Вони прожили пліч-о-пліч в одній келії п’ятнадцять років і жодного разу не сказали одна одній ні слова. Коли одній з них потрібно було привернути до чогось увагу другої, вона вдавалася до посередництва якоїсь іншої сестри, і в такий спосіб їм вдавалося зберігати послух ігумені без особливої гіркоти й печалі. Після п’ятнадцяти років, коли одного разу Феодора тяжко захворіла, сестри стали просити Ігуменю розв’язати узи мовчання, що сковували матір і дочку. Анна виконала прохання сестер, і Феодора з Феопістою змогли вільно спілкуватися до кінця своїх днів. Узи спорідненості вже не були перешкодою на шляху духовного зростання.

В один рік видалася дуже холодна зима. Якось Ігуменя веліла принести черницям їжу в келії, а не в трапезну. Принесли казан із водою, але протягом дня, поки він кипів, вода, вируючи й переливаючись через край, намочила все, що знаходилося поруч, зокрема й те місце, де зазвичай спала Феодора. Феодора перенесла свій матрац і овечу шкуру на інше місце і продовжувала працювати. Настоятелька, бачачи, що вона вирішила знайти собі інше місце для сну без благословення, скористалася можливістю придбати для неї вінець послуху. Вона покликала Феодору, насварила за свавілля і недбалість, що проявилася в тому, що та не випросила благословення. Анна призначила їй епітимію – провести ніч у дворі, на холоді. Феодора покірно провела ніч на крижаному вітрі. З неба потоками лив дощ. Їй нікуди було присісти, бо вся земля була наскрізь мокрою, і вона до самого світанку просиділа навпочіпки. Вранці Анна похвалила її за послух у присутності сестер, уподібнивши її до Сорока Мучеників Севастійських, і покликала в келію, в тепло. Відповідаючи на розпитування сестер, які дивувалися, як вона змогла витримати таке випробування, Феодора сказала: “Прийнявши з вірою цю епітимію, я вже не відчувала ні дощу, ні болю, ні іншої якоїсь незручності, а тільки радість і щастя – мені здавалося, що я перебуваю в теплій купальні”.

Ігуменя Анна прожила до 120 років, і в останні роки за нею доглядала саме Феодора. Коли Анна пішла на спочинок, Феопіста, дочка Феодори, стала ігуменею обителі.

Проживши довге життя в послуху, здобувши чернечі чесноти і створивши багато добрих справ, Феодора померла 29 серпня 892 року у віці вісімдесяти років. Перед смертю вона прохворіла п’ять днів і причастилася Святих Христових Таїн. Сестри, які стояли біля її смертного одра, бачили, як її обличчя просяяло неземним світлом. Її чоло було всіяне запашними крапельками поту, а після смерті її обличчя осяялося небесною посмішкою.

Почувши про її смерть, близький друг Феодори, тяжко хворий диякон Димитрій, який служив у церкві святого Димитрія, прийшов попрощатися з нею. Він дав їй останнє цілування і раптом відчув, що над ним сталося чудо зцілення. Отримали зцілення і ще двоє християн, присутніх на похованні. Через дев’ять днів після смерті Феодори з лампади над її могилкою почала виливатися запашна олія. Сестри збирали його в каструлі та сковорідки і роздавали як благословення. Після двох років, коли було складено її житіє, олія все ще стікала з лампади. Ми не знаємо, як довго це тривало. Досі збереглися маленькі свинцеві флакони з відбитком образу преподобної Феодори. У ці флакони паломники за часів Палеологів (1259-1453) набирали чудотворну лампадну олію, а, можливо, і миро від мощей Преподобної, аж через триста років після її смерті.

Менше ніж за місяць після її поховання солунському художнику на ім’я Іоанн кілька разів наснилася преподобна Феодора, з якою він за її життя не був знайомий.

Він відвідав її могилу, упевнився в достовірності чудес і, не знаючи, який вигляд вона мала, написав її ікону. Усі, хто бачив її за життя, підтвердили, що художник зобразив її точно такою, якою вона була. Віра в її святість виникла і поширилася відразу після її смерті. До моменту перенесення мощей святої Феодори, яке відбулося через десять місяців після поховання, вже були написані перші стихири на її честь. Служби, якими ми користуємося для прославлення цієї Святої, включають твори її сучасника Іоанна Піснописця.

Перед смертю преподобна Феодора попросила доньку поховати її окремо, але священики наполягали, щоб вона, згідно з місцевим звичаєм, була похована разом з іншими сестрами. Одного разу, через десять місяців після смерті Преподобної, частина мармурової кришки гробниці раптом розкололася з гучним тріском – сама по собі, без будь-якого впливу, – розділившись на три частини в присутності двох свідків, які молилися там. Однією зі свідків цієї події була Феопіста, а другою – паралізована глухоніма жінка, яка одразу ж зцілилася від усіх недуг. У той же період Феопіста постійно бачила сни, в яких мати просила перепоховати її так, як вона говорила за життя. І ось через місяць, 3 серпня 893 року, з благословення Ігумені, нетлінні мощі преподобної Феодори було перенесено в кам’яну гробницю. Після цього з тіла Святої стало витікати миро. Це миро потім збирали протягом століть, проробивши в ногах раки невеликий отвір. У перші роки після смерті Святої відбувалися чудеса зцілення таких недуг, як параліч, віспа, хвороби кісток і одержимість. І в наші дні теж відбуваються чудеса за молитвами біля мощей преподобної Феодори. Найдавніша з збережених до нас ікон цієї Святої – це фреска одинадцятого століття в храмі Айя Софія в Салоніках.