Преподобна Анна та син її Іоанн p1ebmc0vb2lc51ec21mctsvf8rb3
Житія святих,  Червень

Преподобна Анна та син її Іоанн

Місяця червня на 13-й день

Блаженна Анна народилася у Візантії; батько її був дияконом Влахернської церкви Пресвятої Богородиці. Рано втративши свого батька, Анна залишилася юною сиротою під опікою бабки своєї. Коли Анна прийшла у вік, бабця потурбувалася віддати її заміж, хоча дівчина і не бажала того. Будучи заміжньою, благочестива дружина ходила до дядька свого, який подвизався на Олімпі. Цьому подвижнику за велінням Льва Іконоборця був урізаний язик, і незважаючи на це він вільно і без запинки міг говорити. Побачивши Анну, він пошкодував, що юну рабу Божу віддано в подружжя.
– Навіщо пов’язали з чоловіком призначену до Божественних подвигів і трудів? – сказав він і потім, благословивши святу, відійшов. Анна ж повернулася до Візантії.
Через багато років беззаконний цар Лев помер, і на царський престол вступили благочестиві й православні Костянтин та Ірина. Вони побажали бачити вищезгаданого подвижника з Олімпу, щоб отримати від нього повчання і вислухати поради його. Під час свого перебування у Візантії подвижник знову побачився зі своєю племінницею, блаженною Анною, і сказав їй:
– Мужайся і кріпись, чадо, бо багато скорбот перенесеш ти; знай і те, що скоро помре чоловік твій, але вже після того, як у тебе народиться дитя.
Пророцтво святого чоловіка здійснилося: у Анни народився отрок, і, коли він був ще дуже юним, чоловік її захворів. Блаженна Анна в цей час готувалася стати матір’ю іншого немовляти. І, ось, після шостого місяця від зачаття, помер чоловік її. Оплакавши чоловіка і поховавши його, Анна віддала сина свого, народженого до його смерті, на піклування одному родичу; сама ж віддалася великим подвигам, молячись то в тому, то в іншому храмі. Проводячи таке життя, вона народила інше немовля. У цей час блаженна Анна знову бачилася з олімпським подвижником, який прийшов тоді з Олімпу до Візантії. Анна повернулася перед ним на землю і, обіймаючи ноги його, просила благословення. Благословивши її, старець сказав:
– Де твій отрок, жінко?
Анна відповіла:
– Той отрок, про якого ти напророкував мені, перебуває у твого брата і мого благодійника; а ось у мене інший отрок.
Сказавши це, блаженна Анна почала стогнати і скаржитися на тяжкість свого життя.
– Помолися, чесний отче, за дітей моїх, – говорила вона з гірким плачем.
На це старець сказав їй:
– Чи не говорив я тобі, що багато скорбот належить перенести праведникам. Треба мужатися і терпіти; бо якщо ми не перетерпимо цих скорбот, то не отримаємо виправдання; так завгодно Господу Богу. Про дітей же своїх ти не турбуйся, – бо Господь наш і Владика візьме їх до Себе.
Тоді Анна, подякувавши Богові, припала до ніг старця і відійшла від нього заспокоєною. Незабаром передбачення олімпського подвижника здійснилося, бо діти Анни відійшли до Господа. Роздавши все майно своє жебракам, блаженна Анна стала обходити всі церкви і святині Константинополя, старанно віддаючись молитвам. Потім, зустрівши доброго ченця-старця, який так само, як і згадуваний вище прозорливець, трудився на Олімпі, вона в одному потаємному місці прийняла від нього чернечий постриг і зодягнулася в чернечі чоловічі шати[6], відклавши свої жіночі. У такому одязі, приховавши свою жіночу стать, Анна прийшла на Олімп. Досягнувши однієї кіновії, вона зупинилася перед воротами обителі і стала благати воротаря, щоб той допустив її до настоятеля. За звичаєм воротар сповістив про неї настоятеля, який і закликав ту, що прийшла, до себе. Припавши до ніг його, свята Анна благала його, щоб він прийняв її в число братії. Давши їй звичайне благословення, цей божественний чоловік підняв її і запитав:
– Що означає твоє пришестя до нас і як твоє ім’я?
На це Анна відповіла:
– Прийшов я до чесної обителі твоєї заради безлічі гріхів моїх, щоб провести час, що залишився від життя мого, в чистоті й отримати собі помилування від Господа в день судний. Ім’я ж моє Євфиміан, я був євнухом при дворі царському.
І сказав святий старець:
– Якщо ти справді маєш такий намір у серці своєму і бажаєш спасіння душі твоїй, як ти кажеш, то уникай зухвальства і пристрастей, бо природа євнухів схильна до пристрасних помислів.
Сказавши це, старець звершив звичайну молитву і співпричислив блаженну до братії. Прийнята в число братії, свята Анна стала старанно вправлятися у всяких чеснотах і особливо в смиренні, являючи собою високий зразок для всіх ченців, що подвизалися в кіновії.
Тим часом колишній служитель Анни, якому було доручено остаточне влаштування її домашніх справ, після закінчення всіх справ вирушив відшукувати пані свою. Знайшовши ченця, який постриг блаженну, він став питати його:
– Чи не знаєш, де пані моя, яка, полишивши все земне, шукала небесного?
Той відповів:
– Що мені відомо про неї, чадо, від того не буду відрікатися, бо від мене вона прийняла постриг і мною зодягнена в чернечий чоловічий образ; але де вона тепер, – того не можу знати напевно. Втім я чув, що її прийнято в число братії одного з Олімпських монастирів. Отже, підемо разом у той монастир і розпитаємо там про пані твою.

Прийшовши до згаданої вище кіновії, вони стали розпитувати воротаря і, довідавшись від нього щодо шуканої, просили викликати її до них. Коли свята вийшла, чернець сказав їй, вказуючи на слугу:
– Ось вірний твій слуга, який багато постраждав, відшукуючи тебе.
Потім вони стали благати її, щоб свята оселилася разом із ними в Олімпській Лаврі. Блаженна Анна схилилася на їхні прохання і, прийшовши до настоятеля, прийняла від нього і від братії благословення і вийшла звідти. Прийшовши, разом з ченцем тим і слугою своїм в Олімпійську Лавру, Анна оселилася в ній і перебувала там тривалий час, невпинно трудячись і подвизаючись.
Бог прославив святу подвижницю даром чудотворення. Чутка про її чудеса досягла віддалених країн, і натовпи народу приходили до ченця Євфиміана, тож обитель не могла вміщати всіх, хто приходив. Тоді настоятель Лаври сповістив про справи Євфиміана святішого Тарасія[9], патріарха Константинопольського, повідавши йому, що обитель через тісноту свою не може вмістити всіх охочих бачити подвижника. Патріарх викликав святу Анну в столицю для бесід, а потім дав ченцям Лаври більш просторе місце з велінням побудувати на ній простору і велику Лавру. Коли нова Лавра була побудована, блаженна Анна оселилася в ній для подальших подвигів на спасіння багатьох. І поширювалася слава про неї все далі й далі. Але й у славі своїй блаженна дружина не уникла скорбот. На неї чекали нові напасті з вини одного лже-ченця, який виявився на ділі розбійником і долучився до зловтішного наклепника – диявола. Зробивши насильство над однією дівицею, він розголосив, що цей гріх сотворений Євфиміаном. Але свята Анна не образилася цим і ні в що не звинуватила наклеп, покірно переносячи напад, що спіткав її. Однак за неї заступилася одна боголюбива жінка.
Почувши мерзенний наклеп безсоромного, вона сказала:
– Дивись, брате, чи не опинився б євнух, якого паплюжиш ти, свята незаймана дівиця, і не постраждати б тобі за гріхи твої, бо ти гідний вогню геєнського, неславиш непорочну і будучи сам винен у гріху.
Але нечестивий лже-чернець і після того продовжував заподіювати святій Анні образи й прикрощі, поки, з волі Божої, не було виявлено, що під виглядом ченця Євфиміана подвизалася блаженна дружина. Так було виявлено брехливість змови нечестивого псевдо-ченця, і викритий у наклепі та в злочинній дії лиходій був повішений. Свята ж, не бажаючи, щоб таємниця її була відома багатьом, втекла звідти з двома ченцями в одну пустелю. Знайшовши тут занедбану церкву і при ній джерело з вертоградом, вона оселилася там, а з нею разом оселилися і двоє ченців з Олімпської Лаври, які супроводжували її, з яких один називався Євстафієм, а інший – Неофітом. Звідти блаженна Анна перейшла в країни Ісигматські, де вона і подвизалася, даруючи всім зцілення і творячи чудеса, поки не була покликана Богом у небесні обителі. Таким чином, свято поживши, вона відійшла до Бога, Якого змалку полюбила.