Преподобна Анна та син її Іоанн
День пам'яті (н. ст.)
Місяця червня на 13-й день / жовтня на 29-й день
Преподобна Анна народилася у Візантії. Батько її був дияконом Влахернської церкви Пресвятої Богородиці. Рано втративши батька, Анна залишилася юною сиротою під опікою своєї бабусі.
Коли Анна увійшла в літа, бабця потурбувалася віддати її заміж, хоча дівчина і не бажала того. Будучи заміжньою, благочестива жінка ходила до дядька свого, який подвизався на Олімпі. Цьому подвижнику за велінням Льва Іконоборця урізали язик, але попри це він вільно і без запинки міг говорити. Побачивши Анну, він пошкодував, що юну рабу Божу віддано заміж. «Навіщо пов’язали з чоловіком призначену до Божественних подвигів і трудів?» — сказав він і потім, благословивши святу, відійшов. Анна ж повернулася до Візантії.
Через багато років імператор Лев помер і на царський престол вступили благочестиві й православні Константин і Ірина. Вони побажали бачити вищезгаданого подвижника з Олімпу, щоб отримати від нього повчання і вислухати поради його. Під час свого перебування у Візантії подвижник знову побачився зі своєю племінницею, блаженною Анною, і сказав їй: «Мужайся і кріпись, чадо, бо багато скорбот перенесеш ти; знай і те, що скоро помре чоловік твій, але вже після того, як у тебе народиться дитя».
Пророцтво святого чоловіка здійснилося: у Анни народився отрок і, коли він був ще дуже юним, чоловік її захворів. Блаженна Анна в цей час готувалася стати матір’ю іншого немовляти. І ось, після шостого місяця від зачаття, помер чоловік її. Оплакавши чоловіка і поховавши його, Анна віддала сина свого, народженого до його смерті, на піклування одному родичу, а сама розпочала великі подвиги, молячись то в тому, то в іншому храмі.
Проводячи таке життя, вона народила інше немовля. У цей час свята Анна знову бачилася з олімпським подвижником, який прийшов тоді з Олімпу до Візантії. Анна повернулася перед ним на землю і, обіймаючи ноги його, просила благословення. Благословивши її, старець сказав:
— Де твій отрок, жінко?
Анна відповіла:
— Той отрок, про якого ти передрік мені, перебуває у твого брата і мого благодійника; а ось у мене інший отрок.
Сказавши це, блаженна Анна почала стогнати і скаржитися на тяжкість свого життя.
— Помолися, чесний отче, за дітей моїх, — говорила вона з гірким плачем.
На це старець сказав їй:
— Чи не говорив я тобі, що багато скорбот належить перенести праведникам. Треба мужатися і терпіти; бо якщо ми не перетерпимо цих скорбот, то не отримаємо виправдання; так угодно Господу Богу. Про дітей же своїх ти не турбуйся — бо Господь наш і Владика візьме їх до Себе.
Тоді Анна, подякувавши Богові, припала до ніг старця і відійшла від нього заспокоєною. Невдовзі передбачення олімпського подвижника здійснилося, бо дитина Анни відійшла до Господа. Роздавши все майно своє жебракам, преподобна Анна стала обходити всі церкви і святині Константинополя, старанно віддаючись молитвам. Потім, зустрівши доброго ченця-старця, котрий так само, як і згадуваний вище прозорливець, трудився на Олімпі, вона в одному потаємному місці прийняла від нього чернечий постриг і одягнулася в чернечу чоловічу одежу, відклавши свою жіночу.
У такому одязі, приховавши свою жіночу стать, Анна прийшла на Олімп. Досягнувши однієї кіновії, вона зупинилася перед воротами обителі і стала благати воротаря, щоб той допустив її до настоятеля. За звичаєм він сповістив про неї настоятеля, який і покликав Анну до себе. Припавши до ніг його, вона благала його, щоб він прийняв її в число братії. Подавши їй звичайне благословення, цей божественний чоловік підняв її і запитав:
— Що означає твій прихід до нас і як твоє ім’я?
На це Анна відповіла:
— Прийшов я до чесної обителі твоєї ради безлічі гріхів моїх, аби провести час, що залишився від життя мого, в чистоті й отримати собі помилування від Господа в день судний. Ім’я ж моє Євфиміан, я був євнухом при дворі царському.
І сказав святий старець:
— Якщо ти справді маєш такий намір у серці своєму і бажаєш спасіння душі твоїй, як ти кажеш, то уникай зухвальства і пристрастей, бо природа євнухів схильна до пристрасних помислів.
Сказавши це, старець звершив звичайну молитву і причислив святу до братії. Під ім’ям Євфиміана вона стала подвизатися в одній із Віфінських обителей поблизу Олімпу. Вона старанно вправлялася у всяких чеснотах і особливо в смиренні, являючи собою високий зразок для всіх ченців, котрі подвизалися в кіновії. Разом з нею подвизався її син Іоанн, котрий також досягнув святості.
Тим часом колишній служитель Анни, якому було доручено остаточне влаштування її домашніх справ, після закінчення всіх справ вирушив шукати пані свою. Знайшовши ченця, який постриг блаженну, він став питати його:
— Чи не знаєш, де пані моя, яка, полишивши все земне, шукала небесного?
Той відповів:
— Що мені відомо про неї, чадо, від того не буду відрікатися, бо від мене вона прийняла постриг і мною одягнена в чернечий чоловічий образ; але де вона тепер — того не можу знати напевно. Втім, я чув, що її прийнято до числа братії одного із Олімпських монастирів. Отже, ходімо разом у той монастир і розпитаймо там про пані твою.
Прийшовши до згаданої вище кіновії, вони стали розпитувати воротаря і, довідавшись від нього щодо тієї, котру шукали, просили викликати її до них. Коли свята вийшла, чернець сказав їй, вказуючи на слугу:
— Ось вірний твій слуга, який багато постраждав, відшукуючи тебе.
Потім вони стали благати її, щоб свята оселилася разом із ними в Олімпській Лаврі. Свята Анна зглянулася на їхні прохання і, прийшовши до настоятеля, прийняла від нього та від братії благословення й залишила той монастир.
Прийшовши разом з ченцем тим і слугою своїм до Олімпійської лаври, Анна оселилася в ній і перебувала там тривалий час, невпинно трудячись і подвизаючись.
Бог прославив святу подвижницю даром чудотворення. Чутка про її чудеса досягла віддалених країн, і безліч людей приходили до ченця Євфиміана, тож обитель не могла вміщати всіх, хто приходив. Тоді настоятель Лаври сповістив про діла Євфиміана святішого Тарасія, патріарха Константинопольського, повідавши йому, що обитель через тісноту свою не може вмістити всіх охочих бачити подвижника. Патріарх викликав святу Анну до столиці для бесід, а потім дав ченцям Лаври просторіше місце з велінням побудувати на ній простору і велику Лавру. Коли нова Лавра була побудована, преподобна Анна оселилася в ній для подальших подвигів на спасіння багатьох. І поширювалася слава про неї все далі й далі.
Але й у славі своїй блаженна жінка не уникла скорбот. На неї чекали нові напасті з вини одного лжеінока, який виявився на ділі розбійником і долучився до зловтішного наклепника — диявола. Учинивши насильство над однією дівицею, він розголосив, що цей гріх сотворений Євфиміаном. Але свята Анна не образилася цим і ні в що не вмінила наклеп, покірно переносячи напад, який спіткав її. Однак за неї заступилася одна боголюбива жінка.
Почувши наклеп безсоромного, вона сказала:
— Дивись, брате, як би не опинився б євнух, якого ганьбиш ти, святою дівственницею і не постраждав би ти за гріхи твої, бо ти гідний вогню геєнського, знеславлюючи непорочну і будучи сам винен у гріху.
Але нечестивий лжеінок і після того продовжував заподіювати святій Анні образи й прикрощі, поки, з волі Божої, не було виявлено, що під виглядом ченця Євфиміана подвизалася свята жінка. Так було виявлено брехливість змови нечестивого лжеінока, і викритий у наклепі та злочині лиходій був повішений. Свята ж, не бажаючи, щоб таємниця її була відома багатьом, втекла разом з двома ченцями до однієї пустелі. Знайшовши тут занедбану церкву і біля неї джерело з вертоградом, вона оселилася там, а з нею разом оселилися і двоє ченців із Олімпської Лаври, котрі супроводжували її, із яких одного звали Євстафієм, а іншого звали Неофітом.
Звідти блаженна Анна перейшла до країв Ісигматських, де й подвизалася, даруючи всім зцілення і творячи чудеса, поки не була покликана Богом у небесні обителі. Свято поживши, преподобна Анна відійшла до Бога, Якого змалку полюбила.