Преподобгий Мартирій Зеленецький

Місяця березня на 1-й день.

У роки правління благочестивого государя, царя і великого князя Іоанна Васильовича, всієї Русі самодержця, народився цей блаженний і преподобний отець наш Мартирій в області Великого Новгорода, у місті, що зветься Великі Луки. І нарекли ім’я йому Міна. Коли йому виповнилося вісім років, віддали його вчитися грамоти. Але книжкове вчення давалося йому важко. Коли ж вивчився він псалмів, тоді батьки його померли від життя цього до Бога. І так отрок, поклавши всю надію і надію на вірну Помічницю Богородицю і на Бога, до рятівного шляху попрямував, постійно перебуваючи в храмі Божої Матері, чесного і славного Її Благовіщення.

Служив же тоді в цьому храмі якийсь ієрей, на ім’я Борис. Як добрий пастир, він завжди дбав про доручену йому отару, всіх людей наставляючи, навчав їх за Божественним Писанням, до розуміння істини приводячи. Блаженний же Міна, бачачи таку безперестанну старанність ієрея і чуючи його повчання людям, божественною любов’ю сповнився і духовне завзяття відчув. Багато років цей ієрей був пастирем людей не як найманець, але як істинний пастир – за переказами святих апостолів і за правилами святих отців. Одного разу дружину ієрея спіткала тілесна недуга, і, недовго похворівши, заснула вона вічним сном. Ієрей же, без жодних сумнівів подякувавши Богові, тіло її вшанував піснеспівами надгробними і віддав землі. А сам майно своє все роздав жебракам, бажаючи піти від світу і чернечим житієм віддатися Богу. Незабаром пішов він із міста в обитель святих чудотворців і безсрібників Козьми і Даміана. І там приймає він постриг, і нарекли ім’я йому Боголєп. Блаженний же Міна часто приходив до нього і приймав духовні повчання. І ієрей той ніколи не відпускав його без настанови, але з радістю його повчав, бо бачив на ньому сяючу благодать Божу. І незабаром стали ігумен і братія, які були тоді в тому монастирі, просити Боголєпа, щоб він прийняв свій колишній чин священства. І пробув Боголєп священиком у тому монастирі кілька років. І так сяяла його чеснота, що поширилася слава про нього всюди. І багато хто приходив подивитися на нього. Є в стороні тій інший монастир, у якому стоїть церква преподобного отця нашого Сергія Радонезького. Був цей монастир багато років у запустінні через недбалість людей і ченців, які живуть там. І за рішенням знатних людей, які тоді там правили, більше ж Божим зволенням і преподобного отця Сергія чудотворця молитвами й допомогою, взяли преподобного священноінока Боголєпа з монастиря святих чудотворців Козьми й Даміана і поставили його настоятелем у монастир преподобного Сергія. І Боголєп, Богом наставлений, став там жити найсуворішим життям, у старанних працях постійно перебував і все потрібне для монастиря робив своїми руками. Почала обитель рости і стала багатолюдна. Блаженний же Міна, слідуючи в усьому своєму вчителеві і все на повчання собі приймаючи, приходив до свого наставника для духовної бесіди, і преподобний Боголєп багатьма словами повчав його, щоб прийняв він чернечий образ і тим самим віддався Творцеві. І Міна всі слова вчителя свого з радістю сприймав і зрощував у собі. І через деякий час, сповнившись божественного завзяття, він подумав: “…візьму хрест свій і піду слідом за Спасителем, і Він мені допоможе, і приєднаюся до вчителя свого”. І в той час, коли він так розмірковував, був йому голос: “Дерзай, Міно!” І він, почувши це, пішов із радістю в дім свій, узяв необхідне, решту ж усього майна жебракам роздав і пішов із міста. Досяг Міна обителі преподобного Сергія, де вчитель його блаженний Боголєп жив. Преподобний Боголєп сказав: “Чадо, бачу, що не мимоволі кинувся ти на цей добрий шлях, а якоюсь Божественною силою наставлений прийшов сюди. Не сховай від мене, грішного батька свого, повідай мені. Чи справді ти хочеш звернутися до цього хрестоносного життя?” І блаженний Міна зі сльозами розповів по порядку все, що з ним сталося. Преподобний Боголєп, почувши розважливу відповідь юнака і похвалу чернечого життя, сказав: “Тепер, чадо, про твій намір воістину ясно я все дізнався. Отже, мужайся і дерзай, щоб перемогти світ і все, що в ньому. Вірю Богу, що успадкуєш ти блаженство древніх преподобних отців і спорудиш храм у непрохідному пустельному місці, і там безліч душ людських спасуться завдяки тобі. Благословенний Бог, який все на користь для спасіння нашого влаштовує!” І негайно, за звичаєм оголосивши його, зодягнув юнака в чернечий образ і нарік ім’я йому Мартирій. Усі подвиги і труди пісного життя преподобний Боголєп Мартирію сам показував, навчав його церковного співу, келійних молитов і уклінного преклоніння, духовну настанову постійно подавав йому. Мартирій же з ревною увагою слухав у всьому батька свого, не нехтуючи жодним словом, і все виконував. І преподобний Боголєп, бачачи, що Мартирій випробуваний у чернечому житті, наказав йому перебувати разом із собою в келії та призначив його ключоохоронцем церкви. І стали вони одностайно подвизатися до Бога, один одного перевершуючи в чеснотах.

Мав блаженний Боголєп звичай на утрені завжди читати Шестопсалміє уважно, зі зітханням і сльозами. Одного разу читав він, як зазвичай, це Шестопсалмиє, Мартирій же, стоячи у вівтарі, обтяжений був дрімотою. І прийшов Мартирію на думку злий помисел про колишнє його життя: як він у світі жив, і як спокуси мирські бачив, і як віддалився від світу. Збентежився Мартирій через це, істинного ж свого наставника, святого старця, безперестанні подвиги і праці та старанне повчання надто тяжкими для себе визнав; і став думати про те, де б йому знайти легке життя і постійний спокій. Святому ж старцю Боголепу все це про нього відомо стало, бо Бог удостоїв його такого дару прозорливості, що він і таємниці людські знав, і майбутнє як сьогодення передбачав. Преподобний Боголєп розповів Мартирію все, про що той подумав. Мартирій же, почувши все про себе, впав на землю, просячи вибачення. Тоді Боголєп сказав йому: “Чадо, Господь нехай пробачить тебе мною, негідним, і нехай зміцнить тебе в страху Божому. Але молись за мене, грішного, що докорив тобі, нехай зрозумієш, що не з твоєї волі це з тобою трапилося, але прийшла до тебе ця спокуса від головного шкідника і згубника, ворога душ наших. Але Владика і Господь, спільний наш покровитель – Він нехай збереже нас від усякої злоби диявола молитвами святих отців”.

І жили вони в одній келії сім років. Одного разу прийшов до них в обитель преподобного Сергія для молитви якийсь богобоязливий чоловік зі знатних людей того міста, на ім’я Афанасій. Побачив він добре їхнє життя і довго розмовляв із ними. Вони ж багатьма корисними для душі словами втішили його, багато духовних слів сказали, і пом’якшили душевну його ниву, яка хотіла сприйняти насіння Божественне. І незабаром чоловік той прийшов до них і став просити, щоб вони поклали на нього Ангельський чернечий образ. І блаженний Боголєп, бачачи старанність і віру чоловіка того, негайно удостоїв його прийняття Ангельського образу і нарік ім’я йому Авраамій. І доручає його преподобному Мартирію, щоб той навчив його чернечого житія. Бо бачив Боголєп, що Мартирій у чеснотах його самого перевершує. І наказав їм жити в іншій келії, і доручив зберігання ключів від церкви Божої Авраамію, Мартирія ж звільнив від цієї служби, щоб він Авраамія наставляв у благому подвигу. Мартирій же дуже старався допомагати новопостриженому братові і всі випробування чернечого життя сам показав йому на ділі, як він цього навчився у преподобного Боголєпа. Авраамій же постійно намагався це перейняти і незабаром добре засвоїв лад чернечого життя. Одного разу захворів Авраамій на важку недугу, так що був уже при смерті, і під час хвороби своєї безліч обітниць давав чудотворному образу Пресвятої Богородиці, що на Тихвинці, бо чув від багатьох, що від цієї ікони безліч чудових зцілень тих, хто страждає на різні недуги, буває, і мертвим дарується воскресіння. І незабаром після обітниці своєї зцілення отримавши, Авраамій з ретельністю в довгу дорогу вирушає. Коли ж досяг він багаточудесного образу і належних молитов і подяки за своє зцілення віддав, хотів він знову у свій монастир повернутися. А в той час за велінням благочестивого царя і великого князя всієї Русі Іоанна Васильовича і благословенням святішого Макарія, митрополита Московського і всієї Русі, і за порадою всього синкліту та священного собору прийшов із Великого Новгорода преосвященний архієпископ Новгорода і Пскова Пимен, і з ним багатьох чесних монастирів архімандрити, ігумени та ченців наставники; і поклав архієпископ із цими святими зборами початок тому монастирю, першого ігумена поставив, ім’ям Кирила, і багато ченців йому доручив, які мають досвід і знають порядок монастирського життя. І Авраамія до них же зарахував, давши йому службу зберігання церковних ключів. І так Божою благодаттю і Пресвятої Богородиці милістю і благоволінням преславний гуртожитковий монастир був влаштований на Тихвинці в рік 1560-й.

Це влаштування царем пречесної обителі Богоматері на Тихвинці, немов якесь чудесне видіння, було преподобному Мартирію явлено так. Коли учень преподобного Мартирія, колись згаданий Авраамій, пішов на Тихвинку, преподобний після його відходу залишився у своєму монастирі і всі служби з благоговінням виконував. Піднявся він одного разу наверх дзвіниці для благовісту і, раптово задрімавши, побачив уві сні вогненний стовп, що стоїть у тій стороні, де Тихвинка. На верху ж того стовпа був образ Пресвятої Богородиці, подібний до Тихвінської, розміром образ цей був дуже великий і схожий був на той, що на Тихвинці в соборній церкві стоїть, немов він і з’явився. Преподобний же не знав, як наблизитися до нього і поцілувати його. І якимось чином чудово бачиться йому, ніби підійшов він і з любов’ю його поцілував, а потім приклався до нього. Був же образ цей від стовпа того вогняного сповнений теплоти й анітрохи не ушкоджуваний, і ще надвисокою благодаттю сяяв. Прокинувся преподобний від сну і в жаху був від бачення цього, торкнувся обличчя свого і відчув, що воно теж теплотою наповнене. Відтоді вогонь бажання в серці преподобного запалав, щоб бачене уві сні здобути наяву – пречистому й чудотворному образу Богоматері помолитися старанно й у новій влаштованій обителі Її, чудесно йому явленій, попрацювати старанно. І куди Пресвята Богородиця звідти наставить, туди і йти і там перебувати.

Отже, преподобний із цим бажанням, на Господа Бога і на Пречисту Богородицю надію і надію поклавши, домовився з якимось чоловіком про відхід у дорогу для виконання старанного житія і бажання. Тоді прийшов до преподобного в келію якийсь блаженний юродивий, на ім’я Михаїл, і сказав йому: “Мартирій, іди один у пустелю”. Преподобний, почувши це, зрозумів, що той, хто повелів їм так вчинити, був від Бога посланий. І ось неухильно вони в дорогу кинулися, таємно від усіх вийшли з монастиря. Так, усю надію звернувши до всемогутнього Бога і його Пречистої Матері, надійної Помічниці, відійшли вони від обителі своєї на шістдесят поприщ і знайшли місце пустельне. І поблизу від якогось водного потоку викопали вони собі печеру, почали від усієї душі Богові молитися, нехай подасть їм милосердний Господь милість свою і наставить на все благе і спасительне. І повелів преподобний Мартирій чоловікові тому піти в якесь селище за необхідним. Той же за велінням блаженного в селище пішов і повідав одному з селян про преподобного і його подвижницьке життя. А сам не повернувся до Мартирія через труднощі такого життя і тяготи відлюдництва. Святий же в пустелі жив, добуваючи їжу рукоділлям своїм. Ті ж, хто знав його, самі приносили йому необхідне, і він принесене ними з вдячністю приймав, безперестанку молячись за них Богу. Отже, живучи в пустелі, багато залякувань від бісів преподобний відчував, бо приходили вони до нього і дуже старалися залякати його. Але молитви до Бога, що невпинно виходили з вуст преподобного, зробили бісів бездіяльними.

Христолюбець якийсь, немов Богом наставлений, прийшов якось відвідати його і приніс потрібне. Святий із вдячністю прийняв це від нього, хвалячи і славлячи Господа Бога, що дає їжу спраглим. Потім, призначене своє правило і молебні канони прочитавши, поставив столець. Поклав перед собою принесене і, засуджуючи себе, сказав: “О окаянний і недостойний. Недостойний ти через лінощі свої і хліб їсти і воду пити, не те що ці частування, здалеку православними принесені”. І, ще більше сльозами обливаючись, говорив: “Господь неба і землі, Цар вічний, Ти сказав учням своїм, що дух бадьорий, а плоть немічна (Мф. 26:41). І ця бадьорість і неміч, праведний Господи, праведними Твоїми духовно досягаються. Я ж, окаянний і недостойний, невпинно плоті догоджаю, завжди суєтного бажаю…”. І з таким бажанням і молитовними словами преподобний нічого іншого не скуштував, окрім хліба й води, але й те помірно. Таке було преподобного терпіння, таке утримання, таке приниження праведної душі. І спало на думку преподобному, що без дозволу і благословення батька свого пішов він у пустелю, чи до вподоби Богові його пустельне життя, без благословення розпочате. Преподобний написав послання до батька свого блаженного Боголєпа, щоб той дав йому благословення на перебування в пустелі й життя в безмовності. Блаженний же Боголєп написав йому так: “Іди, пане, в гуртожиток жити – і тоді здобудеш плід великий і не тільки себе одного спасеш, а й багато душ до спасіння приведеш”. Отже, надію свою на Богородицю поклавши, вирушив він у місто Смоленськ; і там старанно прямує до її Чудотворного образу, благоговійно і вклоняється йому, і припадає до великих чудотворців преподобних Авраамія і Єфрема. Великі ж чудотворці з’являються йому у видіннях і кажуть так: “Мартирію, слід тобі жити в пустелі, де Господь благоволить і Пресвята Богородиця наставить”. Після цього преподобний згадав чудесне явлення вогняного стовпа та ікони Богоматері, що на Тихвинці, що було йому.

А там, у тій обителі, раніше згаданий учень його Авраамій милості заради Пресвятої Богородиці невідступно жив. І так під дахом Богоматері знову разом з’єднавшись, в одній келії жити вони стали, славлячи і дякуючи Господу Богу і Пречистій Богородиці. І стали вести життя суворе, послух маючи до всіх, не високодумствуючи, але до смирення себе приводячи, поминаючи Господа, який упокорив Себе навіть до образу раба і вчив, що той, хто хоче бути великим, повинен бути слухняним кожному. І тому всі, хто перебував там, славили їх. Преподобний же Мартирій, не бажаючи слави від людей, сказав своєму учневі: “Брате Авраамію, якщо Бог благоволить і Пресвята Богородиця допомогу подасть, знову хочу я на деякий час випробувати себе у відлюдницькому житті. Хочу йти в країни Поморські, щоб люди не знали мене”. Авраамій же сказав: “Не ходи, отче, ні в країни Поморські, ні кудись іще, але йди в пустелю, яку Господь Бог твоїх заради молитов так мені показав. Вийшов я одного разу під час вечірньої пори із соборної церкви від чудотворного образа Богоматері, і раптом засяяв промінь великий на небесах у західному боці, і побачив на небесах хрест, що зорями сяє… Якщо Бог благоволить, може там славитись пресвяте ім’я Його, що у Трійці Святій прославляється на віки віків. Також і ченцям подвизатися там дуже зручно і вельми спокійно. Місце ж те, немов якийсь острів, недоступне, навколо, як морем, оточене болотами”. Від цих слів полум’я велике в серці преподобного запалало: як би отримати те, про що було йому розказано. Припадає він до чудотворного образу Богоматері, милості й допомоги просячи для здійснення свого бажання. А отримавши благословення у настоятеля обителі, без зволікання вирушив у дорогу. Для благополучного ж знаходження місця і з Божою допомогою там поселення взяв він із собою дві ікони, подібні за розміром: одну – Всесвятої і Єдиносущної Нероздільної Трійці, іншу – Пресвятої Богородиці Одигітрії Тихвінської. І прийшов Мартирій у якесь селище, зване Буборини, і запитав про безлюдне те місце. Якийсь же христолюбець, на ім’я Йосип, усе розповів йому про те місце. І преподобний негайно благав того Йосипа показати йому те місце. І негайно удвох вони в дорогу вирушають, болотні місця для здійснення свого бажання проходять. Потім преподобний сказав цьому селянину: “Бог нехай врятує тебе, христолюбивий брате, за те, що привів ти мене на це благе й тихе місце, хрестоподібним сяйвом колись вказане згори вірним…”. І блаженний Мартирій усю надію поклав на єдиного душевного рятівника Христа. За своїм бажанням благочестиво оселився в тій пустелі і з Богом міцно на ворогів ополчився. Малу якусь хатину поставив він для першого подвигу й відпочинку. А потім і каплицю, щоб славити й дякувати Господу Богу та Пресвятій Богородиці. І багато подвигів і праць преподобний тут звершував і безмовне суворе життя в пустелі тій вів, залякування ж бісівські та щогодинні ганьби й підступи лукавого сміливо відбивав Божественними словами й безперервними Господу Богові славослів’ями. Ніяк не змогли люті звірі похитнути цей твердий алмаз, преподобного Мартирія – через невгамовні його молитви до Пресвятої Трійці вони завжди безслідно від нього зникали. Православний же і боголюбивий рід радісно і з бажанням до преподобного прямував, нічого не боячись, важкодоступної пустелі старанно досягаючи та її прославляючи, бо пресвітла благодать Пресвятої і Єдиносущної Трійці в ній у тиші боліт несподівано засяяла.
Заради божественної душеспасительної радості і душевиховного зміцнення побажали правовірні з навколишніх місць приходити до преподобного, щоб він удостоїв їх чернечого чину і наставив на шлях розуму, тобто благого життя в Бозі. Преподобний же твердою вірою і ділами досягав успіху в служінні всемогутньому Богові, і учнів своїх, які прийшли до нього, старанно до цього спонукав, і возносив разом з ними співи і безперестанні молитви до Святої Трійці. Для соборного ж співу і всенічного бдіння храм Пресвятої Трійці спорудив, все належне благообразно влаштував. Потім повелів преподобний святі ікони з каплиці переносити в новостворену церкву. І взяв преподобний чудотворний образ Живоначальної Трійці. І подав у руки одному з ченців, на ім’я Гурію. А сам узяв образ Пресвятої Богородиці Одигітрії, вніс його до церкви і почав у церкві готувати місця, щоб поставити святі ікони. Чернець же Гурій вийшов із церкви і, подивившись угору, побачив на небесах сяючий хрест, як на церкві Пресвятої Трійці. Чернець той здивувався преславному чуду і розповів преподобному про це. Преподобний же зрадів радістю духовною і прославив Господа Бога за преславне чудо, і тому велику старанність здобув до улаштування церковного. Всевидячий же Бог, всемилостивий і всещедрий, не залишає рабів Своїх, які старанно в благих справах трудяться, виконує чудесно те, у що вони вірять і чого бажають.

Багато чуючи про преславні чудеса і благі богоугодні справи, які в непрохідній цій болотяній пустелі дивовижно звершуються, обіцяє якийсь государевий чоловік із Великого Новгорода, ім’ям Федір Сирков, що і він незабаром ще одну будову в непрохідній пустелі додасть, що й сталося. Бо поставили за його велінням на славу Божу і Богоматері церкву з трапезною дерев’яну в ім’я Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Пріснодіви Марії, чесного і славного Її Благовіщення, для соборного стояння і ревного славослів’я, щоб палкі молитви до Господа Бога в спокої всіма возносилися. Для братії ж і всіх правовірних настав непорушний спокій, і гуртожиткове життя в Бозі було упорядковане.

Через такі турботи і великі труди преподобний Мартирій мало мав спокою і братію в цьому зміцнював. Братія ж цієї пустельної обителі, бачачи таке його життя і прагнення до Бога і турботу про всіх, молили його, щоб він був їхнім пастирем і прийняв чин ігумена. Преподобний же, тільки лише поступаючись їхнім благанням, пішов до Великого Новгорода і там архієреєм був висвячений у чин пресвітера. І прийняв жезл пастиря. І назад приходить преподобний у пустель, де колись поклав основу подвижницького життя і досконалої безмовності. Братія ж і всі правовірні, що опинилися тут, зустріли його з честю і прийняли з любов’ю, як батька і вчителя, в усьому підкоряючись йому, як Христу. Він же став пасти Христову отару словесних овець як істинний пастир, наслідуючи в усьому істинного Пастиря Христа, Спасителя нашого.

Деякої ж заради потреби довелося преподобному ігумену Мартирію піти в царюючий град Москву, за царювання благочестивого царя і великого князя всієї Русі Іоанна Васильовича, в рік 1595-й. Дійшов він міста Твері, в якому жив колишній цар Казанський Симеон Бекбулатович. А в той час сталося синові царя Симеона, царевичу Іоанну, тяжкою хворобою страждати. І перебував цар у скорботі, і закликав він священиків, щоб ті благали Бога бути до нього милостивим. Коли ж священики помолилися і нічого не досягли, сповістили царя про преподобного Мартирія і його богоугодне життя. Негайно ж послав цар до преподобного, благаючи прийти. Преподобний же, підкоряючись царському проханню, негайно пішов до царя. Цар сам вийшов йому назустріч і прийняв від нього благословення, і в той самий час син його, царевич Іоанн, помер. Цар сповнився великої печалі. Преподобний же втішав його, кажучи: “Не сумуй, царе, але надію поклади на всещедрого і всесильного Бога, у Святій Трійці вічно прославленого, і Його Пресвяту Матір, Пречисту Богородицю. Бо сильний Бог все створити, і його всемогутня Мати нас, недостойних, благоволить послухати, якщо ми з вірою помолимося”. Був у преподобного з собою образ Живоначальної трійці та інший образ, Пресвятої Богородиці Одигітрії, подібний до Тихвінської. Помолився преподобний, поклав їх на груди померлому, а сам створив молебний спів і освятив воду. І раптом чудо преславне і радістю наповнювальне сталося: раптово царевич, наче від сну прокинувшись, встав. Цар, бачачи таке милосердя всесильного Бога і невимовну милість Пресвятої Богородиці – отрока свого, царевича Іоанна, швидке від смерті до життя повернення, радістю великою сповнився і з великою ревністю возносив подяку Господу Богу і Пресвятій Богородиці. Преподобного ж, як вождя до Бога й успішного заступника, прославляв і з великою любов’ю шанував, і старанно благав, щоб він взяв у нього срібла достатньо для створення кам’яного храму в ім’я Пресвятої Богородиці Одигітрії у себе в обителі. Преподобний відмовлявся від цього, тому що вже був старий, і, насилу упрошенний царем, прийняв від нього небагато. Отже, преподобний створив у своїй болотній пустелі церкву кам’яну в ім’я Пресвятої Богородиці, чесного її образу Одигітрії Тихвінської. І прибудував до неї храм в ім’я святого Іоанна Златоуста, бо Бог у всіх благих справах допомагав йому й улаштуванню церков чудесно сприяв. І відтоді цар Симеон великої віри набув до Живоначальної Трійці і до Пресвятої Богородиці та багато чого подавав від маєтку свого на облаштування святого того місця, а преподобного ігумена Мартирія дуже шанував, бо знав його, який був усім добрим, прихильний до всього, не ледачий у працях, духом палаючий, служачи Богові. Преподобний же подається їм, як від руки Ангела, з вдячністю приймав і все добре влаштовував, як благодать Духа наставляла його.

В останні ж роки свого життя полюбив преподобний досконалу безмовність і забажав вищого, посту і молитві та нічному стоянню в чесних своїх сивинах ще більше віддався. Так добре і богоугодно прожив він багато років і досяг глибокої старості. Тоді преподобний предивно до безперестанного любомудрия звертається і його обіймає, і з любов’ю цілує. Викопав він собі рів глибокий і труну там своїми руками влаштував, і входив до рову, коли хотів, і любив сидіти при труні, з розчуленням плачучи, – і рік і шість місяців так провів, нехтуючи й проганяючи від себе життя це тимчасове, що швидко зникає. Так блаженний готував себе до смерті щодня, підносячи розум до кращого, від тлінного до нетлінного, від тимчасового до нескінченного.

Коли ж преподобний ігумен Мартирій зрозумів, що відходить від земного життя, покликав він братію і сказав зі сльозами: “От, отці й браття, по благодаті Божій відходячи від світу цього, віддаю вас у руки Господні та духовно благаю: майте надію в усьому на Пресвяту й Живоначальну Трійцю, Отця, Сина і Святого Духа, і всю надію покладіть на Пресвяту Богородицю, як і я, негідний, на Неї незмінно сподівався. Вона буде і за вас перед Пресвятою Трійцею Предстательницею і в усьому Помічницею. Я Її молитвами і клопотанням, чого бажав від Господа, те й отримав. Так само і ви, коли молитеся Їй про що-небудь, віруйте, що молитвами Її отримаєте, – і буде вам. Вона у всіх благих справах усім вірним Помічниця, Вона Всевишнього Бога Мати. Преблагословенна Цариця небес і землі, не земного, але Небесного Царя, Сина Свого і Бога всіх, за всіх нас Вона благає, покарання на милість клопотанням Своїм перемінює, замість смерті життя дарує, тим, хто істинно Богові служить, порятунок приносить, і вічно суще благе завжди подає. І, знаючи про такі милосердні благодіяння Небесного Царя і Владичиці, перебувайте, браття, постійно у святій обителі цій і працьовито подвизайтеся. За благочестивого ж государя царя і його благочестиву царицю, і їхніх шляхетних дітей, і за христолюбне воїнство, і за всіх православних християн завжди Бога моліть, нехай подасть їм Всемилостивий усе добре і спасительне. До всіх, хто приходить до цієї обителі, будьте ласкаві й щедрі, смиренні й милостиві, постійно пам’ятаючи спасительний голос Христа, який говорить так: Будьте милосердні, як і Отець ваш Небесний милосердний (Лк. 6:36). До того ж не забувайте і слів святого великого Іоанна Предтечі, сказаних старцю: “Ця печера краща за Синайську гору, якщо з вірою живеш у ній”. Так і ви, браття, з вірою живіть в обителі цій, трудіться своїми руками і від своєї праці харчуйтеся, і нужденним подавайте. Самі ж, коли від інших милостиню приймете – або милостиню від благочестивого царя чи іншого когось, або на свічки і фіміам, або на іншу якусь потребу монастирю, – то з вдячністю приймайте, як із правиці Бога Світодавця. Він, Всезнаючий, усе благе творить. Я ж нині з милості Його з усім тимчасовим розлучаюся, а вам, о, отці й браття, наостанок ще обіцяю: хоч нині тілом і відходжу від вас, але духом завжди перебуватиму з вами. Тепер, замість мене, недостойного, оберіть собі пастиря, але не хижака. Не найманця, а пастиря істинного, який шлях пустельний істинно знає, який не дасть вівцям, що заблукали, потопати в словесних болотах і в непрохідних нетрях гинути, але вірним шляхом до вічних вищих осель спокійно їх направить. Слід вам і ось що зрозуміти: якщо виявиться милість Господня на мені, негідному, тоді все благе і спасительне в цій болотній відокремленій обителі, немов у знаменитій і славній, предивно примножиться. А коли хтось із вас у цій обителі від життя цього відійде, я стану Господа Бога старанно з любов’ю за нього благати, про порятунок і упокій душі його”.

Брати ж і всі, хто тут був, почувши все це, зі сльозами вигукнули: “О, святий наш батьку, пастирю і наставнику преблагому! Хотіли б ми сьогодні не залишитися без тебе, і всі готові похованими бути з тобою, але це не в нашій волі. Про одне нині тебе старанно молимо: не забувай і після свого до Бога відходу з любов’ю відвідувати пустельну обитель свою. Щоб ця болотна пустель благими і богоугодними справами зростати не переставала. Також і нас, негідних чад твоїх, і всіх правовірних не залишай сиротами, але завжди спрямовуй на прагнення до вищого, перемагаючи підступи ворога, що розбещує душі”. Блаженний же, дякуючи їм, сказав: “Благословенний Господь Бог Ізраїлів, що відвідав народ Свій і сотворив визволення йому” (Лк. 1:68).

Потім преподобний, повчивши їх достатньо, причастився Святих Пречистих Христових Таїн. Потім у духовній радості подав братії останнє благословення і з любов’ю прорік мир усім правовірним, і віддав святу свою душу в руки Бога всіх у рік 1603-й місяця березня в 1-й день. Братія ж, з честю прибравши тіло батька свого і вчителя, яке чесно і багато потрудилося, вшанували його піснями надгробними і поховали його поблизу церкви Богоматері, яку преподобний сам створив за велінням і вірою колишнього царя Симеона, на славу Єдиносущної та Нероздільної Трійці, Отця, і Сина, і Святого Духа, нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Тропарі, кондаки, молитви та величання