Представнлення преподобного Ора Чорноризця

Місяця серпня на 7-ий день

У Фиваїді, єгипетському краї, що межував з Етіопією, був серед інокуючих муж чудесний, на ім’я Ор, батько багатьох монастирів: було під ним братів до тисячі, які носили чин великого ангельського образу. Дев’яносто літ мав, бороду довгу, сивиною прикрашену, лицем і зором світлин, із самого вигляду чесний і гарний, наче щось понад єство людське в ньому було. Він спочатку в дальній пустелі довгий час сам прожив, трудячись у постницьких подвигах. Тоді (Божим велінням) переселився поблизу града, монастир влаштував, і ліс усіляких дерев своїми руками насадив там, де перед його приходом взагалі не було жодного дерева. Насадив же ліс задля того, щоб брати, яких почав там збирати, не мали потреби далеко ходити по дрова, піклувався-бо не лише про їхнє душевне спасіння, а й про те, що для життя потрібне, аби нічого їм не бракувало.

А коли сам у дальній пустелі раніше жив, їв бадилля пустельне і коріння якесь, і здавалося те йому солодким, воду ж пив, коли знаходив її. У молитвах же безперестанних проводив усі дні й ночі. Коли дійшов старости, ангел Господній явився йому в сонному видінні, кажучи: «Будеш серед народів великий, і багато людей довірено буде тобі, і багато тисяч людей спасуться через тебе, і скількох у цьому житті здобудеш до спасіння, над стількома в майбутньому старійшинство приймеш. Не сумуй, думаючи про потрібне для тіла, нічого-бо тобі не має бракуватиме з того, що життю людському потрібно, але все будеш мати, що попросиш у Бога». Це від ангела почувши, старець наблизився до людських поселень. Спершу малу хатчину собі влаштував, насадив зілля і почав жити, годуючись самим тим зіллям, але і його мало їв, часто лише раз на тиждень приймаючи їжу. Книг же читати не вмів раніше, але коли з дальньої пустелі у ближчі місця прийшов, дався йому дар від Бога, щоб розуміти Писання. І коли принесли йому брати книгу, то розгорнув її і почав читати, наче віддавна навчився. Отримав же й над бісами владу, і багатьох біснуватих до нього тягнули, хоч ті не хотіли, і з криком великим повідомляли вони, що преподобний таємно робив богоугодні діла. И інших пребагато зцілень діяв даною йому зверху благодаттю Христовою. І почало приходити до нього багато людей, і невдовзі було немале зібрання ченців, їм же він наставником й учителем був. Звичай же мав, не куштуючи тілесної їжі, спершу прилучатися до духовної, тому спочатку причащався Божественних Таїнств Пречистого Тіла і Крови Христових, тоді йшов до трапези, завжди повчаючи братів богонатхненними словами й душекорисними оповідями. Одного разу розповідав на користь братам таке. «Бачив я, казав, одного мужа в пустелі, що три літа нічого не скуштував із земного, ангел-бо Господній приносив йому що третій день небесну їжу, і вона йому не лише їдженням, але й питтям була. Також знаю такого чоловіка серед ченців, до якого прийшли біси в подобі небесних воїнств і чинів ангельських, показуючи вогненну колісницю, й наче царя, який зі славою приходив. І казав видимий той цар до ченця того: «Усі чесноти сповнив ти, о чоловіче, далі належить, щоб ти поклонився мені, я ж, як Іллю, вогненною колісницею тебе заберу й віднесу звідси». Чернець, те чуючи, сказав собі: «Щ о це таке? Я щодня поклоняюся Спасителеві моєму, Цареві моєму, і якщо б цей, нині видимий, був моїм царем, то не потребував би від мене поклоніння, знаючи, що я завжди Йому поклоняюся». Тоді мовив до видимого: «Я маю свого Царя, якому щодня безперестанно поклоняюся, ти ж не мій цар». І зразу всі біси із царем своїм і з вогненною колісницею зникли». Це святий Ор розповідав братам наче про когось іншого, багато ж з них добре знали, що сам він був той, з ким те діялося.

Був же цей преподобний отець дуже люб’язний і милостивий до всіх. І коли якийсь брат приходив до нього, бажаючи при ньому жити, будував йому за один день келію. Скликав братів, бралися до справи, і всі йому помагали із сердечним старанням: одні носили каміння, інші ж глину, інші воду, ще інші — дерево, —і до вечора завершували келію. Її давав братові, що прийшов, і зразу всіма житейськими потребами задовільняв його, Бог-бо угоднику своєму все, скільки потребував, посилав щедро.

Про цього преподобного отця сказано й таке. Був він ще з одним лише учнем, й одного року, коли надійшов празник пресвітлого триденного Воскресіння, сказав йому учень: «Отче, чи знаєш, що нині Пасха, і годиться нам Пасху святкувати, як же і всі святкують». Сказав старець: «Так, дитино, я забув, що Пасха нині». І пішов із келії, став на відкритому місці й простягнув руки свої до неба. Стояв так три дні нерухомо, весь розум заглибивши в Бозі. Через три дні прийшов до учня й мовив: «Ось, дитино, в міру сили моєї святкував я Пасху». Запитав його учень: «Щ о ти зробив, авво?» І відповів старець: «Дитино, той празник є Пасха для монаха, коли ум його переходив галас світу цього, як же Ізраїль море, не змочуючи ніг, і з Богом щоб єднався». Казав же й таке учневі своєму: «Чернець, який втікає від видимих речей, наближається до нематеріяльного Бога. Збираючи ж собі речі, відлучається від нематеріяльного».

Коли ж став аввою для багатьох братів, знав прозорливо життя кожного і те, що таємно робили. Якось брат один подорожній, лжечернець, що йшов до преподобного, сховав десь свій одяг і прийшов до отця напівголий, просячи в нього одягу. Отець же зразу перед усіма викрив його брехню і схований його одяг на середину виніс. І був страх на всіх братах через те, що невідоме й таємне знав прозорливий отець, і ніхто ніколи не насмілювався якусь неправду сказати перед ним чи десь осібно щось негарне робити, бо все йому відкривалося від Бога.

Не лише ж інокуючих, але й зі світських людей багатьох на істинний шлях спасіння наставивши, цей отець преподобний переставився до Господа в Небесні Оселі й був зарахований до лику великих преподобних отців, що стоять перед престолом Отця, і Сина, і Святого Духа, єдиного у Тройці Бога, Йому ж слава навіки.