...
Праведний Олексій Гнєвушев, Бортсурманський, пресвітер Aleksyy Butsu
Житія святих,  Квітень

Праведний Олексій Гнєвушев, Бортсурманський, пресвітер

Місяця квітня на 21-й день.

Святий Олексій (Гнєвушев) народився 13 травня 1762 року в селі Бортсурмани Курмишського повіту Симбірської губернії в сім’ї священика. Після закінчення Нижегородської семінарії (1784) він одружився і був поставлений дияконом у село Бортсурмани. За 13 років його висвятили на пресвітера до тієї ж церкви, і він не залишав її до самої смерті.

На початку служіння він не вирізнявся суворістю життя й іноді навіть забував міру у вживанні вина. Одного разу його попросили причастити вмираючого із сусіднього села. Отець Олексій розсердився і вигнав геть надіслану до нього людину, кажучи, що стан хворого не такий уже й безнадійний і він може почекати до ранку. Однак тієї ж ночі, відчуваючи муки совісті й не маючи сил заснути, він встав і вирушив до хворого. Але той був уже мертвий, а біля його ліжка отець Олексій побачив Ангела, що тримає в руках Святу Чашу. Вражений видіннями, отець Олексій упав на коліна перед покійним і провів усю ніч у молитві.

Відтоді він щодня служив Божественну літургію і дотримувався, наскільки це було в його силах, чернечого молитовного правила. Опівночі він читав опівнічницю, чин дванадцяти псалмів і житіє святого, чия пам’ять святкувалася цього дня, а також повчання з “Прологу”. На ранок він читав ранкові молитви, години, акафіст преподобному Сергію, великомучениці Варварі або святителю Митрофану. Опівдні він прочитував чотири кафізми з Псалтиря, а ввечері – канон і акафіст Спасителю, канон Ангелу Хранителю, молитви на сон прийдешній. Щодня він також здійснював півтори тисячі поклонів з Ісусовою молитвою.

У час, вільний від служб і келійних молитов, він приймав у себе парафіян. Тих, хто хотів узятися за духовний подвиг, він благословляв або, навпаки, відмовляв, згідно з одкровенням Божим. Іноді він давав відвідувачам духовні настанови, але робив це завжди з такою великою лагідністю, що вона підкорювала серця слухачів. Святий Олексій був суворий тільки щодо чаклунів і різного роду ясновидців, а також людей, які зверталися до них по допомогу. Він роздавав бідним усе, що залишалося в нього після щедрих дарунків, з яких він, однак, завжди виділяв частину на прикрашання церкви. Не раз, коли селяни потерпали від різних нещасть, наприклад, від пожеж чи епідемій, вони знаходили в себе гроші. Ніхто не знав, звідки вони з’являлися, доки один селянин, будинок якого згорів, не застав отця Олексія, коли той хотів підкинути йому гроші.

Ненавидячи неробство – матір усіх вад, святий, тільки-но з’являлося хоч трохи часу, йшов працювати в поле або трудився по дому. Здобувши велике дерзновення перед Господом, він зціляв хворих своїми святими молитвами, втішав стражденних словом Божим, часто виявляючи дар прозорливості.

Також він сподобився багатьох видінь і одкровень. Одного разу, коли отець Олексій був прикутий до ліжка через важку хворобу, він раптово почув небесний спів і побачив Пресвяту Богородицю в супроводі великомучениці Варвари. Вона наблизилася до нього і чудесним чином зцілила. Іншим разом йому з’явився вночі Господь Іісус Христос, одягнений у царський одяг, і благословив. З Христом були також Його Пречиста Матір і три діви в білому одязі – чесноти Віра, Надія, Любов. Він почув голос, який сказав: “Цей є Син Мій єдинородний, Син Божий”.

За часів наполеонівської навали (1812 р.) праведний Олексій молився за літургією, щоб Господь дарував Росії перемогу, і раптово побачив Ангела, який сповістив, що сили небесні вже рушили на допомогу, і ворог буде розтрощений. Одного разу перед преложенням Святих Дарів на літургії, коли отець Олексій читав тропар “Господи, Іже Пресвятаго Твого Духа в третю годину апостолом Твоїм ниспославши…”, він почув голос над Тілом і Кров’ю Христовими: “Сей є Син Мій возлюблений!”

За дев’ять років до смерті святий Олексій вийшов за штат і відсторонився від усіх парафіяльних і сімейних справ, але літургію, як і колись, служив майже щодня і богослужінь не скорочував, у всьому дотримуючись статуту. В останні роки він жив у маленькій келії, єдине вікно якої виходило на церкву. Далекий від життєвих турбот, він цілком присвятив себе молитві. Він виглядав тоді вже старим, маленького зросту, худим і зігнутим. Але обличчя його, що дуже нагадувало обличчя преподобного Серафима Саровського, випромінювало духовну радість, яка переповнювала його і тому освітлювала все навколо. Його погляд був настільки проникливим, що, здавалося, він читає в душах людей, які приходять до нього.

Протягом останніх 30 років свого життя святий Олексій не мився і, наближаючись до кінця життя, носив волосяницю, в якій і був похований згідно зі своїм бажанням. У його келії не було іншої обстановки, крім маленької грубки, грубого ліжка, столу з кількома стільцями та аналоя перед іконою з лампадою, що грілася. За апостольською заповіддю отець Олексій молився невпинно (див.: 1Сол. 5:17). У який би час люди не приходили до нього в келію, вони заставали його в молитві. Він приймав їжу не частіше ніж один раз на день, суворо дотримувався всіх постів, не їв ні риби, ні рослинної олії навіть тоді, коли це було дозволено. Ніхто не знав, чим святий харчувався на першому й останньому тижні Великого посту, бо на його прохання йому взагалі не приносили їжі в ці дні.

Настільки великою була віра і любов праведного Олексія до Бога, настільки гарячими були його молитви, що ворог роду людського вирішив піддати його багатьом випробуванням. Так, коли святий вночі молився і клав поклони, ворог піднімав його в повітря і кидав на землю, а коли він намагався заснути хоч на хвилинку, біси не давали йому спокою. Тоді отець Олексій прокидався, творив численні поклони або читав Псалтир. Одного разу диявольські спокуси стали настільки жорстокими, що отець Олексій взявся гаряче молитися перед іконою Спасителя, – тоді він побачив, як по іконі течуть сльози, і почув голос, який обіцяв йому вінець праведників.

Отримавши таке підбадьорення в брані, яку він вів проти сил темряви, святий Олексій міг і сам втішати скорботних, закликаючи їх до терпіння. Одній ігумені, яка була його духовною донькою, він писав: “Будь терплячою і поклади надію на допомогу Божу, завдяки якій ти можеш відбити всі напади ворога людських душ. Якби не було випробувань, не було б і вінців!”

У роки служіння він завжди охоче приходив до тих, хто просив його прийти помолитися за нього, але уникав дозвільних візитів і розмов. В останні роки життя, присвячені виключно посту і молитві, він залишав свою келію тільки щоб піти до церкви.

Місцеві поміщики і навіть землевласники із сусідніх губерній шанували його за святе життя. Вони приходили до праведника, писали йому листи, просили благословення. Усі шанували його за великого святого і молитовника, що володіє даром зцілення. Так, він зцілив дівчинку з міста Курмиша, яка від народження не могла ходити, і воскресив хлопчика зі своєї парафії гарячою молитвою. Звідусіль до святого приводили душевнохворих і одержимих – і всі вони зцілювалися його молитвами.

1 січня 1848 року отець Олексій відчув, що сили залишають його. Сам він уже не міг звершувати церковних служб, але попросив близьких відвести його до церкви. Незважаючи на слабкість, він вважав великим гріхом не приймати людей, які приходили до нього, і збирав останні сили, щоб наділити їх пахощами настанов. Дійшовши до повного виснаження, він завершив свій життєвий шлях, сповнений скорбот, у Великий Четвер 1848 року, сидячи біля вікна, до якого підійшов, щоб благословити безліч людей, які прийшли попрощатися з ним. Одні схилили коліна, інші тихо плакали. Отець Олексій благословляв їх доти, доки його рука не опустилася востаннє, щоб уже більше не піднятися. Його поховали в саду при Успенській церкві села Бортсурмани, навпроти вівтаря. Не минало жодної неділі, жодного свята, коли б на його могилі не служили панахиду, і майже всі парафіяни взяли по жменьці землі з його могили.

Преподобний Серафим Саровський мав глибоку повагу до подвижницьких трудів святого Божого. Хоча вони ніколи не зустрічалися, святий Серафим знав про нього завдяки дару прозорливості і говорив так: “Ця людина своїми молитвами подібна до свічки, запаленої перед престолом Божим. Ось трудівник, який, не маючи обітниць чернечих, стоїть вище багатьох ченців. Він як зірка горить на християнському горизонті”. Коли християни з тих місць, де жив святий Олексій, приходили до преподобного Серафима, він відсилав їх назад, смиренно переконуючи, що вони мають ревного заступника перед Господом – отця Олексія, священика із села Бортсурмани…

Тропарі, кондаки, молитви та величання

Гражданський шрифтЦерковнослов'янськоюУкраїнською

Тропарь праведному Алексию, Бортсурманскому чудотворцу, глас 4

Вознесе́ Госпо́дь бе́здну смире́ния твоего́ превы́ше небе́с и дарова́ нам и́мя твое́ во исто́чник преди́вных чуде́с. Те́мже во Христе́ во ве́ки живы́й, чудотво́рче, моли́твою спаса́я су́щия в беда́х, слы́ши ча́да твоя́, ве́рою призыва́ющия тя, Алекси́е пра́ведне, возлю́бленный па́стырю наш.

Кондак праведному Алексию, Бортсурманскому чудотворцу, глас 4

К пресви́терству усе́рдному виде́нием А́нгела при́званный, па́стырь ди́вный Це́ркве Христо́вы яви́лся еси́, пра́ведне о́тче на́ш Алекси́е. Моли́ Христа́ Бо́га на́шего, грехо́в оставле́ние на́м дарова́ти и с тобо́ю в Ца́рствии Бо́жием бы́ти.

Молитва праведному Алексию, Бортсурманскому чудотворцу

Святы́й пра́ведный о́тче на́ш Алекси́е, сохрани́ и соблюди́ на́с моли́твами твои́ми от искуше́ний диа́вольских и паде́ний грехо́вных, испроси́ на́м свы́ше по́мощь во вре́мя уны́ния и безпомо́щия на́шего, да не преткне́мся о ка́мень собла́зна, но неукло́нно ше́ствуем путе́м за́поведей Христо́вых, до́ндеже дости́гнем о́ных блаже́нных оби́телей ра́йских, иде́же ты́ ны́не водворя́ешися и весели́шися. И я́ко предуме́ршую ду́шу о́трока моли́твою твое́ю воскреси́л еси́, та́ко и душа́м на́шим испроси́ у Го́спода к усе́рдию воззва́ние, да избежа́вше моли́твами твои́ми мыта́рств возду́шных и вла́сти лю́таго мироде́ржца, унасле́дуем Ца́рство Небе́сное и просла́вим великоле́пое И́мя Отца́, и Сы́на, и Свята́го Ду́ха во ве́ки веко́в. Ами́нь.

Ще в розробці

Ще в розробці

Знайшли помилку