Праведна Іуліанія діва

Місяця вересня на 28-й день

У дні блаженної пам’яті архімандрита Печерської Лаври Єлисея Плетенецького в Києві померла незаймана дівчина якась, яку хотіли поховати в Печерському монастирі. Стали копати гроб біля Печерської церкви Успіння Пресвятої Богородиці, перед приділом святого Іоанна Предтечі. І ось копачі несподівано знайшли чесні мощі святої богоугодної княжни Іуліанії, що спочивають в нетлінні. Померла лежала ніби жива — неначе заснула; тіло її було благовидне і біле.

Спочила була одягнена в дорогоцінну, прикрашену шовковими і золототканими обкладеннями одежу; на шиї були вдягнені золоті гривні з безліччю бісеру, на руках — золоті дорогоцінні кільця, на голові її — дівочий золотий вінець з бісером; в вухах були золоті сережки, прикрашені золотим бісером і дорогоцінними каменями. Лежала вона при церковній стіні, головою на південь і ногами на північ. Над ракою її був покладений камінь, на якому було накреслене знамено або герб благочестивих князів Ольшанських. На самій же раці прибита срібна позолочена дощечка, на ній зображений герб, а під ним напис: «Іуліанія, княжна Ольшанська, дочка князя Григорія Ольшанського, яка преставилася дівою, в літо від народження свого 16-е».

Все її вбрання здавалося абсолютно новим, немов ніхто не торкався до нього. Святі ці мощі були покладені в церкві Печерській. Минуло небагато часу, коли митрополитом Київським і архімандритом Печерським був преосвященний отець Петро Могила, з’явилася йому в чудесному видінні ця свята богоугодна княжна Іуліанія, викриваючи за нехтування її святих мощей і за маловір’я до них. Тоді той ревний пастир наказав негайно майстерним і благочестивим цнотливим дівам іночеського чину приготувати для святих мощей гідні шати і благоліпне начиння. За його велінням також була зроблена нова рака, в яку і були покладені благочинно святі мощі; вони були урочисто перенесені в інше місце. Одягнувшись в святительський одяг і скликавши весь освячений собор, Петро Могила звершив святкове моління і спів з подякою Богу і Богородиці, і преподобним отцям Печерським за явлення чесних мощей святої діви. З тих пір ці мощі надають допомогу кожному, хто з благоговінням і вірою притікає до них. Збереглася наступна розповідь про диво, що сталося від святих мощей.

Одного разу прибув в монастир якийсь чоловік. Архімандритом монастиря був в той час Єлисей Плетенецький. Хто був прибулий, — не знали. Як виявилося потім, він був єретик, послідовник Арія, на ім’я Василь. Прикинувшись віруючим і прийнявши зовнішній вигляд благоговіння, він явився в монастир, нібито з метою відвідати святі місця і поклонитися чудотворним мощам святих Печерських угодників.

Він увійшов дерзновенно у велику Печерську церкву. Приховуючи своє лукавство, він звернувся до диякона Ліверія, на той час екклесіарха, з проханням відкрити йому раку блаженної княжни Іуліанії. Лицемірний прибулець висловлював при цьому бажання вклонитися тим мощам. Прохання його було виконане; він почав лицемірно поклонятися. Але ось екклесіарх на час відлучився. Лестивець тоді і зважився привести у виконання задумане ним. Приступивши до чесних мощей святої Юліанії і як би старанно цілуючи їх, він примудрився зняти дорогоцінний перстень з пальця правої руки святої княжни. Вчинивши крадіжку і радіючи придбанню, викрадач став виходити з церкви. Тільки-но він ступив за церковні двері, як раптом сказився; з ним стався страшний напад біснування; він впав на камінь і став кричати, як шалений віл, і болісно кидався на всі боки. У таких муках святотатець незабаром і помер. Екклесіарх, жахнувшись, сповістив про це архімандрита. Негайно той з’явився з братією; всі дивувалися раптовій і страшній кончині прибульця. Бажаючи дізнатися причину такої події, ігумен наказав уважно оглянути померлого: чи немає при ньому будь-якої викраденої церковної речі. Його оглянули і в пазусі знайшли перстень. Архімандрит запитав екклесіарха: звідки міг бути цей перстень? Той подивився, почитав і знайшов на всіх іконах усе в цілості. Тоді йому спало на думку відкрити раку святої Іуліанії. Він пригадав, що раптово померлий особливо ревно молився і прикладався до чесних мощей діви. І ось, коли він відкрив раку і оглянув її, то відразу ж переконався, що перстень знятий з перста правої руки святої Іуліанії. Про це було повідомлено настоятелю. Коли це відбувалося, прийшов випадково до церкви благовірний чоловік Варфоломій. Поглянувши на бездушно лежачого, він одразу впізнав його, назвав на ім’я і розповів про його рід і походження. Архімандрит після цього наказав викрадений перстень для більшої похвали того дива докласти до ікони Пресвятої Богородиці між іншим священним начинням. А святотатця і грішника повелів поховати поза монастирем. Завдяки такому чуду всі переконалися і впевнилися в святості і богоугожденіі діви Іуліанії.

Про святість княжни Іуліанії свідчить ще й наступна обставина. Одного разу Феодосій Сафонович, ігумен монастиря святого Архистратига Михаїла, Київського Золотоверхого, нарочито прийшов в обитель Печерську. Він звернувся до екклесіарха з проханням — відкрити йому мощі святої Іуліанії. Ігумен пояснив, що він ні разу не удостоївся поклонитися ним, а мав видіння. Після ранкового співу і виходу з церкви він трохи заснув, і ось, уві сні з’явився в променистому світлі лик багатьох святих дів. Одна з них, звернувшись, сказала: «Я Іуліанія, мощі якої лежать у святій Печерській церкві. Ти ж чому маєш мене і мощі мої ні за що? Заради цього Господь і явив тобі знак, щоб ти зрозумів, що і я Господом Богом прилучена до святих дів, що догодили Йому». З тих пір той всечесний ігумен, приходячи в святу обитель Печерську, ніколи не забував поклонитися благочестиво, з усякою ревністю, зі смиренним і розчуленим цілуванням нетлінним мощам святої угодниці Божої Іуліанії.

У своїй «Тератургімі» 1638 року лаврський інок Афанасій Кальнофойський помістив написану ним надгробну епітафію «святій Юліані Георгіївні Дабровській, княжні Ольшанській, нетлінно в церкві Пречистої Богородиці Печерської визначення Праведного Судді чудотворно очікуючої». В епітафії угодниця Божа згадана як «Юліана помічниця, сильна на небі заступниця», а до читача звернені слова: «Проти смерті і нездоров’я ти знайдеш собі рецепт в цьому св. гробі».

Присвячена святій Іуліанії глава «Патерика» містить також звістку про те, як в 1667 році ігумен Київського Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря Феодосій Сафонович прийшов в Печерську церкву і розповів, що раніше не удостоювався молитися коло гроба подвижниці, але недавно вона явилась йому в сновидінні і докоряла за недбальство до її мощей.

За словами митрополита Самуїла (Миславського), в 1718 році мощі святої Іуліанії постраждали від пожежі і були перенесені в Ближні печери, де спочивають донині в малій закритій раці. У XIX ст. історик М. Максимович висловив припущення, що св. Іуліанія жила не раніше першої половини XVI століття.

У цьому випадку, на думку О. Чумаченко, подвижниця могла доводитися донькою Георгію (Юрію) Івановичу Ольшанському-Дубровицькому, сину Івана Юрійовича, який першим здобув прізвище Дубровицького, організував змову проти панування литовців в Південній Русі, але був викритий і страчений в Києві в 1481 році.

У свою чергу Н. Яковенко вважає, що свята Іуліанія була не онукою, а сестрою Івана Юрійовича. Якщо це так, то час земного життя подвижниці має бути віднесено до більш ранньої епохи.

Тропарі, кондаки, молитви та величання