Первоверховний апостол Петро

День пам'яті (н. ст.)

Місяця січня на 16-й день — поклоніння чесним веригам / червня на 29-й день / червня на 30-й день — Собор славних і всехвальних дванадцяти апостолів

Апостол Петро, якого раніше звали Симон, був сином рибалки Іони із Віфсаїди Галілейської та братом апостола Андрія Первозванного, який і привів його до Христа. Святий Петро був одружений і мав будинок у Капернаумі. Покликаний Христом Спасителем під час ловитви риби на Генісаретському озері, він завжди висловлював особливу відданість і рішучість, за що й удостоєний був особливого наближення до Господа разом з апостолами Яковом та Іоанном Богословом.

Сильним і полум’яним духом, він, природно, зайняв впливове місце в лику Христових апостолів. Він перший рішуче сповідав Господа Іісуса Христа Христом, тобто Месією, і за це удостоївся іменування Камінь (Петро). На цьому камені Петрової віри Господь обіцяв створити Церкву Свою, яку ворота пекла не здолають.

Своє триразове зречення від Господа напередодні Його розп’яття апостол Петро омив гіркими слізьми каяття, унаслідок чого після Свого воскресіння Господь знову відновив його в апостольській гідності, триразово, за кількістю зречень, доручивши йому пасти ягнят і овець Своїх. Згідно з переданням, апостол Петро щоранку, коли кричав півень, згадував своє малодушне зречення від Христа і гірко плакав.

Апостол Петро перший сприяв поширенню і утвердженню Церкви Христової після Зішестя Святого Духа, виголосивши сильну промову перед народом у день П’ятидесятниці і навернувши три тисячі душ до Христа. Через деякий час, зціливши кульгавого від народження, він другою проповіддю навернув до віри ще п’ять тисяч іудеїв. Духовна сила, яка виходила від апостола Петра, була така сильна, що навіть тінь його зцілювала хворих, коли потрапляла на них (Діян. 5:15).

Про апостольські труди святого Петра йдеться в книзі Діянь з першого розділу до дванадцятого включно.

Онук Ірода Великого, Ірод Агриппа Перший, 42 року після Р. X. влаштував гоніння проти християн. Він умертвив апостола Якова Зеведєєва і ув’язнив апостола Петра. Християни, передбачаючи страту апостола Петра, гаряче за нього молилися.

Вночі сталося диво: у в’язницю до Петра зійшов ангел Божий, кайдани спали з Петра і він безперешкодно пішов із в’язниці, ніким не помічений. Після цього чудесного звільнення книга Діянь згадує про нього лише один раз, під час розповіді про Апостольський собор.

Інші відомості про нього збереглися тільки в церковному Переданні. Відомо, що він проповідував Євангеліє на берегах Середземного моря, в Антіохії, де висвятив апостола Єводія. Апостол Петро проповідував у Малій Азії іудеям і прозелітам, тобто язичникам, наверненим до іудаїзму; потім він проповідував у Єгипті, де висвятив Марка на першого єпископа Александрійської Церкви. Звідти він перейшов до Греції (Ахаїї) і проповідував у Коринфі, згодом проповідував у Римі, Іспанії, Карфагені та Британії. Згідно з переданням, апостол Марк написав своє Євангеліє для римських християн зі слів апостола Петра.

Серед новозавітних священних книг є два Соборних (окружних) Послання апостола Петра. Перше Соборне Послання апостола Петра звернене до «пришельців, розсіяних у Понті, Галатії, Каппадокії, Асії і Віфінії» (1Пет. 1:1) — провінціях Малої Азії. Причиною написання було бажання апостола Петра утвердити братів своїх в умовах виникнення негараздів у цих громадах і гонінь, що спіткали їх з боку ворогів Хреста Христового. З’явилися серед християн і внутрішні вороги в особі лжевчителів. Користуючись відсутністю апостола Павла, вони стали спотворювати його вчення про свободу християнську і потурати всякій моральній розбещеності.

Друге Соборне Послання написане до тих самих малоазійських християн. У цьому другому Посланні апостол Петро з особливою силою застерігає вірних від розпусних лжевчителів. Ці лжевчення схожі на ті, які викриває апостол Павло в посланнях до Тимофія і Тита, а також апостол Іуда у своєму Соборному посланні. Лжевчення єретиків загрожували вірі та моральності християн. У той час стали стрімко поширюватися гностичні єресі, що ввібрали в себе елементи іудейства, християнства та різних язичницьких учень. Це послання написано незадовго до мученицької кончини апостола Петра: «…знаючи, що незабаром повинен покинути оселю мою (тіло), як і Господь наш Іісус Христос відкрив мені» (2Пет. 1:14).

Наприкінці життя апостол Петро знову прибув до Рима, де і прийняв мученицьку кончину в 67 році через розп’яття головою донизу. Згідно з переданням, апостол попросив розіп’яти його саме так, бо вважав себе негідним померти так само, як Господь.

Тропарі, кондаки, молитви та величання