Священомученик Іпатій Чудотворець, єпископ Гангрський

Місяця березня на 31-й день

Цей великий угодник Божий Іпатій святий, єпископ града Гангрського, Пафлагонійського краю, був один із трьохсот вісімнадцяти Святих Отців на Першому Вселенському Соборі, у Нікеї зібраному, за царювання Великого Константина. На ньому ж, з іншими отцями борючись за благочестя, сповнений Духа Святого, Арія в єресі викрив й анафемі його передав. Мав же велику від Бога силу чудотворення, недуги всілякі зцілював і проганяв бісів. В одному селі води гіркі, які з гір текли, у солодкі перетворив і на іншому місці джерело теплих вод на зцілення людям молитвою вивів. Коли ходив він темної ночі десь поблизу ріки, свічі палаючі з води являлися, путь йому освітлюючи, щоб не послизнувся і в водну не впав течію. Змія страшного умертвив. Після переставлення-бо Великого Константина, коли син його Констанцій воцарився, змій, великий вельми, невідомо звідки до царських палат приповзши, кімнати зі скарбами, де золото і ціле багатство царське лежало, собою оточив і голову на вході поклав, нікому не давав наблизитися. Цар Констанцій злякався вельми, через посланців своїх просив святителя Божого Іпатія прийти до Царгороду: славним було ім’я святого через чуда, які від нього траплялися благодаттю Христовою. Коли ж він входив, зустрів його цар, і до землі поклонився йому, і з усілякою шаною прийняв його, і просив, щоб молитвою своєю вигнав із сховищ царських змія. Його ж ніяка людська сила вигнати не може, навіть із духовного чину багато хто озброювався молитвою, насмілювався на нього, проте ніхто нічого не досягнув, а деякі й постраждали. Святий же мовив: “Хоч і не помагає молитва наша, о царю, проте поможе твоя в Бога віра”. І, поклонившись до землі, молився часу досить, тоді встав і сказав до царя: “Посеред іподрому, де поставлено образ батька твого, звели приготувати піч і розпалити її сильно. Хай чекають, поки я туди прийду”. І зразу, коли піч була приготована і розжарена, чудотворець Іпатій святий, взявши свій святительський жезл, пішов до кімнат царських і, ворота скарбниці відчинивши, бив палицею змія довго. Весь же люд із царем здалеку дивився, страхом і трепетом охоплені були: бачили-бо, що змій не відходить. І вже день схилявся до заходу, і сподівалися всі, що заморить змій святого, як же те з іншим єреєм сталося. Святитель же, очі на небо звівши і Господа на допомогу прикликавши, палицю в пащу змієві вклав і сказав: “В ім’я Господа мого Ісуса Христа іди за мною”. Змій же, зубами схопившись за палицю, пішов за святим, наче полоняник зв’язаний, — справді-бо зв’язав його Божою силою великий той чудотворець. І вийшов блаженний зі скарбниці царської, ціляй іподром і торжище обійшов, ведучи змія. Глядачі ж, бачивши змія, що за край палиці тримався і тягнувся, жахалися і дивувалися дуже. Був же змій вельми страшний, шістдесят ліктів завдовжки мав. І коли наблизився святий до вогненної печі, яка полум’ям великим горіла, сказав змієві: “В ім’я Христове, Його ж і я, менший, проповідую, наказую тобі увійти всередину вогню цього”. Страшний той змій, скрутившись, кинувся великим стремлінням у піч вогненну і згорів у ній. І всі, що на те дивилися, з жахом прославляли Бога, що такого світильника і чудотворця Іпатія святого у дні їхні показав світові. Тоді цар дяку велику віддав Богові й угодникові його Іпатію святому і шанував блаженного, як батька свого. Звелів же образ лиця його на дошці зобразити і в скарбницях своїх царських образ той поставив на проганяння супротивної сили. А святого, дарами вшанувавши і з любов’ю поцілувавши, відпустив. Коли відійшов святий на престол свій, погані люди новатійської єресі, заздрістю великою на святого розпалившись, засіли з мечами і дрючками на шляху його десь у тісному місці при кручі гірській і березі болотистому. Коли він йшов, несподівано на нього кинувшись, напали, як дикі звірі, і багато йому наклали ран, з високого берега у яр болотистий скинули. Святий же, ледь живий, руки увись простягнувши й очі до небес звівши, як же колись святий первомученик Стефан, молився за тих, що його убивали, кажучи: “Господи, не май то їм за гріх”. І ще він молився, як жінка одна нечестива, що Арієвої єресі була, камінь немалий взявши, вдарила в голову святого сильно і вбила його. Душа-бо свята зразу звільнилася від пут тілесних, до Бога перейшла. Убивці ж, взявши тіло святого, сховали в соломі, що там трапилася, і пішли. Не забарилася на них кара Божа, що помщає за невинну кров, бо спершу жінку ту охопив дух нечистий і мучив її, і тим же каменем жінка та билася в груди ненастанно. Тоді й усі збісилися і страждали люто. Після того селянин, чия була солома, нічого про сподіяне убивство не відаючи, прийшов взяти соломи для худоби своєї. І чув голоси ангелів співаючих, і дивувався з жахом. Беручи ж солому, знайшов тіло мертве, все зранене ранами, і ще більше вжахнувся. І пізнав єпископа свого — Іпатія святого, побіг до співмешканців своїх і сповістив швидко в граді, і зразу мешканці Гангрського града, зібравшись, прийшли з великим риданням, взяли чесне тіло святого отця і пастиря свого і поховали його чесно на місці почесному. А жінка-убивця пішла за тілом святого, яке на поховання несли, ідучи ж, била себе каменем тим, яким же убила Божого архиєрея, й ісповідала перед усіма гріх свій. Коли ж поховане було святе тіло, зцілилася від катування бісівського жінка та, також й інші спільники вбивства, які були біснуватими, всі отримали зцілення при гробі святого, який і по смерті показував незлостивість свою, ворогам своїм благодіяв. Й інших багато явилося там чуд і зцілень людям, які з вірою приходили до гробу святого, молитвами його святими.

Тропарі, кондаки, молитви та величання