Святитель Митрофан, патріарх Константинопольський
День пам'яті (н. ст.)
Місяця червня на 4-й день
Святитель Митрофан, патріарх Константинопольський, був сучасником святого Константина Великого (306–337). Батько ж його, Дометій, був рідним братом римського імператора Проба (276–282). Зрозумівши хибність язичницької віри, Дометій увірував у Христа. Під час жорстоких переслідувань християн у Римі святий Дометій з двома своїми синами, Пробом і Митрофаном, віддалився до міста Візантія, де став навчатися закону Господнього у єпископа Тита (242–272), мужа святого життя. Бачачи палке бажання Дометія потрудитися для Господа, єпископ Тит висвятив його на пресвітера. Після смерті Тита на єпископський престол був зведений Дометій (272–303), а згодом на нього були зведені його сини, Проб (303–315) і, в 316 році, Митрофан.
Прибуши одного разу до Візантія, імператор Константин Великий був захоплений красою і зручним розташуванням міста. Побачивши святість життя й мудрість святого Митрофана, імператор взяв його з собою до Рима. Невдовзі ж Константин Великий переніс столицю із Рима до Візантія і перевів туди святителя Митрофана.
У 325 році для подолання єресі Арія в Нікеї зібрався Перший Вселенський Собор. Константин Великий випросив у святих отців Собору титул патріарха для святителя Митрофана. Таким чином, святитель став першим патріархом Константинопольським.
Сам він, будучи тоді вже глибоким старцем, не міг бути присутнім на Соборі, а послав замість себе хор’єпископа (вікарія) Олександра. Після завершення Собору імператор разом з отцями Собору навістив хворого патріарха. На прохання правителя імперії той назвав свого гідного наступника — єпископа Олександра, передрікши, що після Олександра патіарший престол посяде Павло, на той час чтець, а патріарху Александрійському Олександру передбачив, що його наступником буде архідиякон Афанасій.
Святитель Митрофан мирно преставився до Бога в 326 році, у віці ста сімнадцяти років. Мощі його спочивають в Константинополі, у храмі, спорудженому на його пам’ять.
Тропарі, кондаки, молитви та величання
Кондак святителю Митрофану, патриарху Константинопольскому, глас 2
Ве́ру Христо́ву я́сно ты пропове́дал еси́/ и, сию́ соблюда́я,/ во мно́жество вои́стинну возрасти́л еси́ ве́рное твое́ ста́до./ Те́мже со А́нгелы, Митрофа́не, сра́дуешися,// Христу́ моля́ся непреста́нно о всех нас.
Ин кондак святителю Митрофану, патриарху Константинопольскому , глас 4
От младе́нства яви́лся еси́ че́стен сосу́д,/ святи́тель быв избра́н Бо́гу, Ему́же с весе́лием взыва́л еси́:// ра́вен еси́, Христе́, Отцу́ и Ду́ху.
Тропaрь, глaсъ д7:
Прaвило вёры, и3 џбразъ кр0тости, воздержaніz ўчи1телz, kви1 тz стaду твоемY, ћже вещeй и4стина. Сегw2 рaди стzжaлъ є3си2 смирeніемъ высHкаz, нищет0ю бог†таz, џтче сщ7енноначaльниче митрофaне, моли2 хrтA бGа, сп7сти1сz душaмъ нaшымъ.
Кондaкъ, глaсъ в7.
Под0бенъ: Вhшнихъ и3щS:
Вёру хrт0ву ћснw ты2 проповёдалъ є3си2, и3 сію2 соблюдaz, во мн0жество вои1стинну возрасти1лъ є3си2 вёрное твоE стaдо. тёмже со ѓгGлы, митрофaне, срaдуешисz, хrтY молsсz непрестaннw њ всёхъ нaсъ.
Ще в розробці