...
Апостол від 70-ти Тит, єпископ Критський p1ardcqsc21q678h01vbs1bvaod43
Житія святих,  Серпень

Апостол від 70-ти Тит, єпископ Критський

Місяця серпня на 25-й день / січня на 4-й день

Святий апостол Тит родом був із Криту, від батьків, хоч і благородних, адже з племені Мироя, царя критського, але зловірних — трималися ідолопоклонницького нечестя. І сам спершу служив тому ж нечестю, і з юності виявив велике старання в елллінській філософії, і віддавався читанню книг давніх філософів та віршописців, як-от Гомера та інших. Жив у незлостивості й цнотливості добродійно, хоч і в невіданні Бога, зберігав дівственну чистоту свого тіла непорочно, як же пізніше свідчив про нього святий Ігнатій Богоносець у посланні до філадельфійців, дівственником його називаючи. І того Бога, Котрого не знав вірою, шанував Тит добрими ділами й угодним Йому був. Коли мав двадцять років від народження, почув голос з неба, який зійшов до нього й говорив: «Тите, належить тобі піти звідси й спасти душу свою. Не досить-бо тобі еллінського учення для спасіння». Той голос почувши, Тит і вдруге хотів почути його, знав-бо, що бувають часом і від ідолів голоси та слова, і не хотів їм вірити, остерігаючись від них бісівської зваби. І ще прожив там один рік. Тоді було йому уві сні Боже веління, аби прочитав єврейські книги. Після сонного того видіння почав шукати єврейські книги. Знайшов же книгу святого пророка Ісаї, розгорнув її і натрапив на главу сорок першу, початок її: «Замовкніть переді Мною, ост­­­­рови, і народи нехай онов­­лять свої сили» (Іс. 41:1). Читаючи її, знайшов у ній такі слова, наче Бог промовляв до самого серця його. У них було таке: «ти Мій раб, Я обрав тебе і не відкину тебе: Не бійся, бо Я з тобою»; не будь зваблений,  «бо Я Бог твій» (Іс. 41:9-10) І знову: «Я Господь, Бог твій; тримаю тебе за правицю твою» (Іс. 41:13). У кінці ж глави читав про ідольську звабу, де написано: «не було нікого, і між ними не зна­йшлося радника, щоб Я міг запитати їх, і вони дали відповідь. Ось, усі вони ніщо, нікчемні й діла їхні; вітер і порожнеча ідоли їхні» (Іс. 41:28-29).

Ці й інші пророчої книги слова були йому наче ключем, що відчиняє двері розуму до пізнання єдиного істинного Бога, до розуміння ідольської зваби і язичницького блуду. І горів серцем до Бога, Якого шанували євреї. Тим часом на Критському острові, де Тит жив, чутно стало про Христа Бога, Котрий явився в тілі, і поміж людей в Єрусалимі жив, і чудеса предивні й невимовні творив — розходилася про Нього слава у всі кінці землі.

Критський анфіпат (правитель), який був дядьком Титові, порадився зі старійшинами й послав до Єрусалима свого племінника, цього розсудливого любомудра Тита, як того, що може слухати й розуміти сказане з уст Христових та розмовляти з Ним і який все, що довідається про Христа, зможе докладно сповістити. Тит, прийшовши до Єрусалима й побачивши Христа, поклонився Йому й пішов за Ним і учнями Його, разом із людьми, яких багато ходило за Христом. І був самовидцем чудес, які Христос творив, і бачив страждання Спасителя, й у воскресінні Його впевнився. Після Господнього вознесіння, коли Дух Святий у вогненних язиках на апостолів зійшов і вони заговорили чужими мовами, чув Тит бесіду апостолів, які й критською говорили, і вельми дивувався, як про це написано і в книзі Діянь апостольських: «Ті, що прийшли… критяни (серед них був Тит) й аравітяни», дивуючись, казали один одному: «чуємо, що вони говорять нашими мовами про великі діла Божі» (Діян. 2:10-11). І все те сповістив після того, і проповідником був Тит на батьківщині своїй Криті.

Приєднався ж до апостольського служіння блаженний Тит, коли і язичникам відкрилися двері віри. Спершу Корнилій сотник, після нього й інші елліни охрещені були, тоді й він, із язичницького необрізання бувши, прийняв хрещення святе від святого апостола Павла, що був раніше Савлом. Хоч Тит від початку повірив у Христа, проте спершу не охрестився: і тому, що тоді апостоли в первісній церкві ще не приймали необрізаних, і тому, що важко сприймав для себе старозавітне обрізання, яке іудеї, котрі вірували у Христа, вимагали від язичників, які Христа приймали, кажучи, що неможливо нікому без обрізання отримати спасіння, як же про те в апостольських Діяннях написано: «Деякі, ті, що прийшли з Іудеї, учили братів: якщо не обріжетесь за обрядом Мойсеєвим, не можете спастися» (Діян. 15:1). Такі нарікали на святого верховного апостола Петра за хрещення Корнилія сотника і сперечалися з ним, кажучи, що він пішов у дім мужів необрізаних і їв з ними. Коли ж святі апостоли на соборі розглянули це питання, то постановили не примушувати язичників обрізуватися — тоді й Тит блаженний до хрещення прийшов, ніхто вже до обрізання не примушував. Про те згадує Павло [у посланні] до галатів, кажучи: «Але вони й Тита, який був зі мною, хоч і елліна, не примушували обрізатися» (Гал. 3:2). Після хрещення освячений був від інших начальних апостолів на апостольське служіння, і до числа сімдесятьох менших апостолів зарахований, і посланий із Павлом святим на проповідь Божого слова серед язичників. І був Тит святий послідовником Павла святого не лише як учень учителя, але і як син батька улюбленого. Павло ж називав його дитиною своєю, що видно в посланні до нього: «Титу, істинному синові за спільною вірою: благодать, милість» (Тит. 1:4). Ходив Тит святий часом разом з Павлом святим, часом посилав його Павло окремо проповідувати, як-от до Далматії посланий був, про що Павло в посланні до Тимофея згадує, кажучи : «Тит до Далматії» (2Тим. 4:10), тобто: «Послав я його на проповідь у Далматські міста». Інколи посилав його з апостольськими своїми посланнями, як-от до коринфян, до яких говорить: «Я упросив Тита і послав з ним одного з братів» (2Кор. 12:18). Сказав же й це: «ми просили Тита, щоб він, як почав, так і закінчив» (2кор. 8:6). І знову каже: «Дяка Богові, Котрий поклав на серце Титове таку старанність до вас» (2Кор. 8:16). І видно Павлову до Тита духовну в Христі любов, коли його і дитиною, і братом своїм називає. Коли ж той затримався, тужить, кажучи про себе: «Прийшовши до Троади благовістити про Христа, хоч Господь і відчинив мені двері, я не мав спокою духу моєму, бо не знайшов там брата мого Тита» (2Кор. 2:12-13). А що без Тита великий апостол тужив духом, так само у його присутності мав духовну втіху. Говорить-бо: «Але Бог, Котрий втішає смиренних, утішив нас прибуттям Тита» (2Кор. 6:7). І ще каже: «зраділи радістю Тита» (2Кор. 7:13).

Ходячи багатьма краями з благовістям Божого Слова, досягнули на Криті батьківщини Титової. Був же тоді на Криті анфіпат Рустіл, чоловік сестри Титової. Він, чуючи проповідь апостольську в Христі Бозі, спочатку підсміхався. Коли ж помер син його, а святий апостол Павло воскресив його — повірив у Христа Рустіл і прийняв святе хрещення з усім домом своїм. Й інших багато із невірних на острові прийняли тому віру святу і хрещення. А Павло святий поставив блаженного Тита єпископом Критського острова й інших навколишніх островів. Доручив йому новоохрещених людей і залишив його там, а сам пішов в інші краї проповідувати Христа язичницьким народам. Прийшовши до Никополя, написав до святого Тита послання, яке навчало його добре керувати: «Для того я залишив тебе на Криті, щоб ти довершив недокінчене і поставив у всіх містах пресвітерів, як я тобі наказував» (Тит. 1:5).

Роздумуючи про ці апостольські слова, Златоуст говорить: «З-поміж тих, що були з Павлом, він [Тит святий] був найвправніший. Якби не був вправний, не довірив би йому Павло цілого острова, не велів би йому впорядкувати незакінчене, не поклав би на нього суд єпископів, якби не покладався на мужа».

Коли Павло затримався в Нікополі, то знову прикликав до себе святого Тита, пишучи до нього в посланні: «Коли пришлю до тебе Артема чи Тихика, поспіши прийти до мене в Нікополь, бо я вирішив там провести зиму» (Тит. 3:12).

І прийшов до нього святий Тит у Нікополь, і, трохи з ним побувши, знову на Крит повернувся.

Невдовзі Павла святого в Єрусалимі ув’язнили, обклали веригами й відіслали до Рима. Почув про те святий Тит, пішов до Рима, аби стати свідком страдницького подвигу свого учителя. Перебував у Римі до кончини святого Павла, і тіло його чесне поховав після страти, що відбулася за велінням Нерона, потім знову до своєї пастви на Крит повернувся. І мав престол святительства свого в одному з критських чесних градів, що звався Гортина, і трудився ненастанно, навертаючи до Христа греків від блуду їхнього, словами повчаючи й чудесами переконуючи.

Був же на острові тому ідол відомий язичницької богині Діани. До нього багато грецького люду приходило на поклоніння з приношенням жертв. Під час зібрання нечестивих і святкування прийшов туди святий апостол Тит і промовив до них слово Боже, переконуючи навернутися до істинного Бога й пізнати ідольську звабу. Коли ж народ слів його не сприймав, помолився до Господа —і зразу впав ідол той, і на порох розсипався. Тоді вжахнулися люди — і повірило в Христа п’ятсот душ того дня.

Також коли велінням царя римського будували на Криті великий храм ідольський на честь нечистого бога Дія, уже завершували його, апостол Христовий Тит, ідучи поблизу, помолився до істинного Бога — і раптом впав храм той і до основ зруйнувався. Завдяки тому чудові багато еллінів до Христа навернулося, і церкву прекрасну в ім’я Іісуса Христа, істинного Бога, збудували.

Так святий апостол Тит, просвітивши Критський острів і навколишні острови світлом святої віри й старості глибокої досягнувши, переставився до Господа, маючи літ від народження дев’яносто чотири. Під час кончини ж своєї бачив святих ангелів, котрі прийшли взяти його душу, — і просвітилося лице його, як сонце. Його життя було світлом для світу, тож і кончину його вшанував Христос, Спас наш, сяйвом світла.

Тропарі, кондаки, молитви та величання

Гражданський шрифтЦерковнослов'янськоюУкраїнською

Тропарь апостолам, глас 3

Апо́столи святи́и,/ моли́те Ми́лостиваго Бо́га,/ да прегреше́ний оставле́ние// пода́ст душа́м на́шим.

Кондак апостолу от 70-ти Титу Критскому, глас 2

Па́влов яви́вся собесе́дник, апо́столе,/ с ним нам сло́во предвозвести́л еси́ Боже́ственныя благода́ти,/ тайноглаго́льниче Ти́те приснопа́мятне./ Сего́ ра́ди вопие́м ти:// не преста́й моля́ся о всех нас.

Тропaрь, глaсъ G:

Ґпcли с™jи, моли1те млcтиваго бGа, да прегрэшeній њставлeніе подaстъ душaмъ нaшымъ.

Кондaкъ тjта, глaсъ в7.
Под0бенъ: Вhшнихъ и3щS:

Пavловъ kви1всz собесёдникъ, ґпcле, съ ни1мъ нaмъ сл0во предвозвэсти1лъ є3си2 бжcтвенныz бlгодaти, тайноглаг0льниче тjте приснопaмzтне. сегw2 рaди вопіeмъ ти2: не престaй молsсz њ всёхъ нaсъ.

Ще в розробці