Преподобний Георгій сповідник, митрополит Мітиленський

День пам'яті (н. ст.)

Місяця квітня на 7-й день

Цей преподобний отець наш Георгій, змолоду Христа полюбивши, чернече прийняв життя і всі чесноти пройшов, смиренномудрість здобув, як ніхто інший. І став сповідником Христовим за царювання Льва Ісаврянина, гоніння і кривду терпів від іконоборців. Тоді, за царювання Константина й Ірини правовірних, на престол архієрейський зведений був у місті Мітилені, митрополії острову Лесбос, і був милостивий вельми, щедрим подаванням голодних утішав. За велику стриманість ангелам співдружником став і чудотворцем явився, невиліковні лікуючи недуги й виганяючи нечистих духів. Досягнув же царствування Льва Вірменина, який іконоборство відновив, знову за святі ікони зазнав гоніння у старості глибокій. Перед царюванням того Льва Вірменина, відновленням іконоборства і вигнанням Георгія святого було знамення в місті тому, яке провіщало біду, котра мала бути, і збентеження Христової Церкви. Одного разу в храмі святої великомучениці Феодори, що поблизу пристані, під час співу вечірнього співали люди “Кіріє елейсон” (“Господи, помилуй”). Хрест святий, який на Божественному престолі стояв, раптом невидимою якоюсь силою з великим звуком знявся з місця свого і піднісся вгору під склепіння, тоді схилив верх свій донизу й впав на землю. Люди ж, те побачивши, великим страхом і жахом охоплені були, очі ж і руки свої вгору піднявши, велегласно “Кіріє елейсон” довгий час взивали й не хотіли з церкви вийти — чекали-бо, що раптова якась згуба найде на острів той Лесбос. Був там у час той преподобний Симеон з братом своїм молодшим Георгієм (став же той Георгій пізніше у свій час спадкоємцем престолу цього Георгія-старшого). Симеон-бо той ясновидець говорив з плачем до людей:

— Не так буде, браття, як же сочікуєте. Не згубить зовсім Бог цей край, а вступить на престол на днях богоненависний і богопротивний цар, який забере красу церковну, чесні ікони на землю скинувши.

Через декілька днів, коли тієї ж церкви двері випадково незамкнені були, вепр якийсь великий і страшний, котрий вуха і хвіст відрізані мав, забіг до церкви у вівтар і на вгорньому місці ліг. Слуги ж церковні, одразу те побачивши, почали вепра виганяти — і не могли його вигнати, бо скажений був, і на всіх кидався, і виганяв тих, що хотіли вигнати його з вівтаря. Принісши ж палиці великі, били його довгий час аж до крові й, стомившись, ледве з великою силою змогли його вигнати. Про те довідавшись, той же Симеон блаженний сказав:

— Повірте мені, чада, що вепр той знаменує єпископа, який має бути тут з попущення Божого. Він матиме свинську вдачу і життя.

І збулося те швидко. Коли-бо посів престол вищезгаданий Лев Вірменин, коли підняв гоніння на Церкву Божу і скликав до Царгорода багатьох єпископів, зваблюючи їх на свою іконоборчу єресь, тоді й преподобного отця нашого Георгія, Мітиленського митрополита, прикликано було — хоробрим воїном Христовим виявився. Коли багато хто погоджувався зі злочестям царевим, він щедрою премудрістю осоромив царя і лжепатріарха Феодота, прозваного Касситер, й інших з ними єретиків, і зробив так, що деякі з них пізнали свою звабу.

Цар же і лжепатріарх, викриття від нього не стерпівши, вигнали його до Херсонесу, а замість нього єретика якогось Лесбійському острову в Мітиленський град митрополитом поставили, котрий, подібно до вепра, що із лугу вийшов, спустошив і збезчестив виноград Христовий, ікони святі топчучи й бентежачи по-звірячому словесних овець. А святий Георгій, у вигнанні решту днів життя свого проживши, багато чудес здійснив, благодаттю Христовою. Коли настав час його преставлення, засяяла на небі пресвітла зоря, що й на Лесбійському острові видно її було, і завдяки їй в Мітилені вівці словесні дізналися про відхід до Господа пастиря їхнього — Георгія святого. Його ж бо життя світлом для світу було добрими ділами, його блаженну кончину світлою Бог прославив зорею і після кончини чудесні джерела зцілення із мощей його виточив на прославлення угодника Свого.