Мучениця Пелагія Жидко p1dv9cioj115ev1od1qo115h1nn43
Житія святих,  Червень

Мучениця Пелагія Жидко

Місяця червня на 13-й день

Мучениця Пелагія народилася 1897 року в селі Кучеряївка Бобровського повіту Воронезької губернії в сім’ї селянина Степана Степановича Жидка. Вона виросла, і серце її вже не знаходило повного задоволення в мирському житті, і вона вирішила цілком присвятити своє життя служінню Господу. У двадцятих роках було вже закрито всі монастирі у Воронезькій області, і ченці розійшлися по селах, багато хто з них служив у парафіяльних храмах, і навколо них стали збиратися християнські громади. Люди давали чернечі обітниці і приймали постриги, як у християнських громадах давнину під час перших гонінь; оселяючись у сільських будинках по дві-три однодумних людини, вони вели чернечий спосіб життя. Після того як були закриті всі найближчі храми, вони стали запрошувати священиків додому для здійснення богослужінь.
Гоніння на Російську Православну Церкву не припинялися, каральні органи безбожної держави заарештовували все нових і нових людей, і до кінця 1937 року вже не залишилося зовсім у Бутурлинівському районі священиків, але ті, хто шукали чернечого життя, як і раніше, збиралися разом для спільної молитви, обираючи собі за керівника старшу й у духовному плані більш грамотну та досвідчену людину.
У 1937 році співробітники Воронезького УНКВС приступили до знищення останніх християнських громад. “Управлінням НКВС у Воронезькій області, – писали вони, – викрито і ліквідовано контрреволюційну церковно-монархічну організацію на території п’яти районів Воронезької області… за якою заарештовано 127 осіб”. Серед інших 27 листопада 1937 року було заарештовано і Пелагію. Слідчий того ж дня допитав її.
– Вас заарештовано за контрреволюційну пропаганду, яку ви проводите. Визнаєте себе в цьому винною? – запитав він.
– Ні, – відповіла Пелагія, – винною себе в цьому не визнаю, тому що ніякою контрреволюційною діяльністю не займалася.
– Слідство має дані, що ви на своїх збіговиськах, крім співу церковних пісень, ведете контрреволюційну пропаганду. Визнаєте ви це?
– Ні, я цього не визнаю, тому що ніякої контрреволюційної пропагандою ми там не займалися.
– Ви продовжуєте брехати слідству. Наполягаю на дачі правдивих і вичерпних свідчень.
– Я вже вам говорила, що жодною контрреволюційною пропагандою я не займалася; я винна тільки в тому, що висловлювала невдоволення колгоспним життям, кажучи, що якби не було колгоспів, то життя було б кращим. Більше я нічого не говорила.
– Вам зачитуються свідчення свідків… які викривають вас у тому, що ви у вересні 1937 року серед колгоспників вели антиколгоспну пропаганду, при цьому зводили контрреволюційний наклеп на керівників партії і радянського уряду. Визнаєте себе в цьому винною?
– Ні, у цьому я себе винною не визнаю.
Були викликані штатні свідки; одна зі свідків засвідчила, що Пелагія під час розмови заявила їй, що ви, мовляв, дітей народжуєте, працюєте, страждаєте, а ми страждаємо від того, що нас тріпає радянська влада, комуністи.
Незважаючи на відкидання провини обвинуваченими, слідство, спираючись на свідчення свідків, визнало доведеним, що обвинувачені “є активними членами ліквідованої контрреволюційної церковно-монархічної організації… які проводили контрреволюційну діяльність, спрямовану на повалення радянської влади збройним шляхом, шляхом організації терору над вождями ВКП(б) і радянського уряду”.
15 грудня 1937 року трійка НКВС засудила Пелагію до десяти років ув’язнення у виправно-трудовому таборі.
У цей час вона почала сліпнути і, коли 16 січня 1942 року після багатьох в’язниць прибула в Карлаг у Казахстані, то була вже зовсім сліпою. Зовнішній світ померк для неї, і перед ревною християнкою відкрився простір для очей внутрішніх. Пелагія Жидко померла 26 червня 1944 року на ділянці Карлагу Джартас і була похована в невідомій могилі на табірному кладовищі.

Знайшли помилку