...
Житія святих,  Вересень

Мучениця Олена Чернова

Місяця вересня на 4-й день

Чернова Олена Іванівна. Рік народження 1874. Місце народження Калузька губернії, Таруський повіт, Богимовська волость (Калузька область, Ферзиківський район), село Олександрівка. Народилася в селянській родині. Згодом вийшла заміж.

Заарештована 28 вересня 1937 р. і відправлена в Бутирську в’язницю.

Звинувачення “член нелегальної контрреволюційної монархічної організації церковників, робота зі зв’язку керівників організації із зовнішнім світом”.

Із протоколу допиту (через місяць після арешту):

“- Кого Ви знаєте з осіб духовного звання, ченців, церковників і які у Вас із ними стосунки?

– Я людина віруюча і, як така, відвідувала свого часу церкву на Семенівському кладовищі, де служив о. Михайло. Де він тепер – не знаю. Після закриття цієї церкви стала відвідувати церкву Іллі Пророка в Черкізові. Там також служили диякон Микола, отець Симеон, отець Павло, отець Федір. Бувала в Єлоховській церкві, де служили священики Микола, Дмитро, Василь. Знала я їх, як тих, хто служив у церкві. Ніколи з ними ні на будь-які громадські теми не розмовляла.

– Кого Ви знаєте з так званих блаженних і Ваші стосунки з ними?

– Знала сліпу, років дев’яноста чотирьох, що жила на 4-му Донському проїзді, звали її Серафима. Дізналася я її років п’ять тому. Направила мене до неї теж одна паралізована, Мар’я, яка жила на Ірининській вул. і померла тоді ж, років п’ять тому. Бувала я в неї двічі-тричі на рік перед святами, прибирала квартиру і мила підлогу. Востаннє була в неї близько року тому. Ця ж Серафима порадила мені відвідувати церкву Ризоположення, що знаходилася за Донським монастирем, де служив о. Олександр Хотовицький. Мені дуже подобалася його служба, тому я і відвідувала у свята цю церкву. Де зараз отець Олександр, – я не знаю.

– За даними слідства, Ви займаєтеся антирадянською і контрреволюційною агітацією серед вірян. Чи визнаєте Ви себе в цьому винною?

– Ніякої антирадянської і контрреволюційної агітації серед віруючих я не займалася і в цьому винною себе не визнаю”.

Усіх цих звинувачень було недостатньо, але говорити що-небудь ще й обмовляти себе заарештована відмовилася. Не знаходилося проти неї і свідків. Лише 16 листопада 1937 р. було допитано якогось свідка – священика Павла Цвєткова. Він так охарактеризував Олену Іванівну: “Чернова – людина, вороже налаштована до Радянської влади, про що в розмовах із вірянами вона неодноразово говорила. Так, вона говорила: “Радянська влада влаштувала гоніння на релігію: духовенство невинно засуджують і висилають, закривають церкви”. Чернова була великою шанувальницею різних блаженних… Відвідувала також протоієрея Хотовицького, нині висланого за контрреволюційну діяльність, і блаженну Серафиму. Відвідуючи контрреволюційні елементи, Чернова після їхнього відвідування поширювала різні контрреволюційні чутки про війну, голод і швидку загибель Радянської влади”.

29 листопада 1937 р. трійка НКВС засудила Олену Іванівну до 8 років. Під час слідства утримувалася в Бутирській в’язниці.

27 грудня 1937 р. прибула з етапом до розподільчого пункту Сиблага НКВС.

1 травня 1942 р. її відправили до Маріїнських таборів (Кемеровська область, Маріїнський район, Сиблаг, Баїмське відділення).

Померла від голоду 17 вересня 1943 р. у Баїмському відділенні Сиблагу.

Знайшли помилку