Мучениця Наталія Козлова

Місяця вересня на 1-й день

Свята мучениця Наталія (Наталія Іванівна Козлова) народилася 12 вересня 1895 року в благочестивій селянській сім’ї села Чурики Скопинського повіту Рязанської губернії.
У сім’ї, що мала п’ятьох дітей, Наталія була молодшою дитиною. Батьки змогли прищепити своїм дітям традиційну селянську працьовитість, любов до Бога і Церкви, дати можливу – для селянських дітей того часу – освіту. Так, Наталія успішно закінчила трикласну сільську школу, була грамотною і з великою цікавістю читала Книги Святого Письма та духовну літературу. Вона намагалася не пропускати жодного церковного богослужіння. Про благочестя селянської сім’ї Козлових говорить і той факт, що одна із сестер святої мучениці Наталії – Матрона – прийняла чернечий постриг.
Коли Наталія досягла повноліття, її видали заміж за свого односельця Степана Козлова – людину працьовиту і глибоко віруючу. У шлюбі у них народилося вісім дітей.
Російська селянська сім’я Козлових жила виключно своїми молитвами і працями. Вони мали наділ землі, домашню худобу і все необхідне для землеробських праць. У зимові місяці глава сім’ї займався відхожим промислом – він мав у Москві свою невеличку торгівлю готовою сукнею.
Але невблаганно згущувалися хмари над Руською землею. Росія занурювалася в жахливу прірву богоборства, невір’я і безбожництва.
До 1935 року з восьми дітей Козлових у живих залишилося тільки четверо. Той час був страшним і смутним, але наближалися ще тяжчі часи. Один із нині живих синів Наталії Іванівни – 79-річний Олександр Степанович – пише: “У ті далекі, жахливо трагічні роки постраждала і наша матінка Козлова Наталія Іванівна, мати вісьмох дітей, у виховання яких вона вкладала своє гаряче серце і добру щиру душу. З великою вдячністю ми зберігаємо її материнське тепло, турботу і ласку.
Глибоко, дуже глибоко, невиліковно вразливими залишилися наші дитячі душі після втрати батьків. У 1935 році, в січні місяці, забрали в нас дорогого нам татуся, нас залишилося на той час четверо неповнолітніх дітей зі скаліченими долями. Застрелили тата місцеві керівники (комуністи) за те, що він їх покритикував на загальних зборах селян, за те, що вони чинили неподобство”.
Після трагічної смерті батька сім’ю спіткало ще одне нещастя. У 1936 році за несплату так званих “державних платежів” у Козлових було вилучено коня. Що значив кінь для селянина в той час – неважко уявити. Наталії Іванівні тільки й залишалося, що самій ставати за плуг або соху, а малолітнім дітям – надриваючись, тягнути голоблі.
Однак свята мучениця Наталія в цей скорботний для сім’ї і для всієї нашої країни час стала взірцем непохитної віри, сповідництва, надії на милість Божу і, виливаючи невичерпну любов до ближніх, намагалася розрадити і своїх дітей, і зневірених односельців. Вона була обрана спочатку скарбником, а потім і старостою Богоявленської церкви села Чурики. За старанні труди на користь Святої Церкви 26 червня 1935 року вона була нагороджена благословенною Почесною грамотою правлячого архієрея. На посаді скарбника і старости свого рідного парафіяльного храму Наталія Іванівна несла великі труди із забезпечення всім необхідним для звершення богослужінь. Вона майже щотижня їздила до Москви, де купувала церковні свічки і кагор, у себе вдома пекла просфори.
У грудні 1936 року в Чуриках було організовано масову ходу понад 200 осіб вірян до сільської ради з вимогою звільнити з-під арешту священика Євгена Свєтлова, колишнього настоятеля Богоявленської церкви їхнього рідного села.
Небайдужою залишилася Наталія Іванівна і до того, що половину храму колгосп вилучив під зерносховище, і вона закликала народ домагатися повернення незаконно й безпідставно вилученого в Бога та вірян. У травні 1937 року з ініціативи Церковної Ради Богоявленського храму відбулися численні збори вірян села Чурики. У червні Наталія Іванівна разом із членом Церковної Ради Василем Матвійовичем Абрамкіним їздили до Москви в приймальню М.І.Калініна, куди передали понад 400 підписів своїх односельців із вимогою повернути вилучену половину храму вірянаймальню М.І.Калініна, куди передали понад 400 підписів своїх односельців із вимогою повернути вилучену половину храму вірянам.