Мучениця Антоніна Брянських

Місяця грудня на 27-й день

Мучениця Антоніна народилася 10 червня 1891 року в Іркутську у великій дружній родині купця Другої гільдії та Потомного почесного громадянина міста Арсенія Петровича Брянських. Старші брати Антоніни — у майбутньому єпископ Парфеній та протоієрей Інокентій опікувалися сестрою, допомагали їй у навчанні. Сім’я Брянських була відома не лише своїм достатком та заповзятливістю, але насамперед щедрістю, благочестям та любов’ю до Церкви. Арсеній Петрович намагався дати дітям добру освіту, запрошував додому вчителів. У 1901—1908 роках. Антоніна навчалася у 8-класній Київській жіночій гімназії Дучинській, а у 1913 році за порадою старшого брата вступила вчитися на історико-філософський факультет Московських вищих жіночих курсів. Закінчити їх через події 1917 року вона не встигла.

У ті роки прийняття священного сану, тим паче архієрейського сану, було рівносильне обранню мученицького шляху. Така доля чекала і на єпископа Парфенія. Наприкінці 1922 року його вислали з Ананьєва і оселився у Москві.

У 1924 році Антоніна Арсеньївна разом з матір’ю Ганною Василівною відвідала в московському Свято-Даніловому монастирі гнаного брата — на той час єпископа Ананьєвського, вікарія Одеської єпархії Парфенія, який, як і багато, позбавлених своїх кафедр, архієреї знаходився. Антоніна Арсеньївна разом із близькими пережила чимало принижень через своє непролетарське походження: жодна радянська установа не погоджувалась брати на роботу Антоніну — дочку купця, сестру єпископа.

Поки Антоніна Брянських дбала про московську прописку, чекісти заарештували єпископа Парфенія і вислали його до Казахстану. 1931 року до нього разом із матір’ю приїхала Антоніна, яка вирішила присвятити себе допомоги братові-сповіднику. Антоніна листувала, систематизувала наукові праці владики Парфенія. Більше того, саме вона доставляла йому й матері засоби для існування, хоча це було пов’язано з чималими труднощами.

Після закінчення терміну заслання до Казахстану, єпископа Парфенія було знову заарештовано і відправлено на заслання, цього разу — на п’ять років до Північного краю. Разом з матір’ю та сестрою владика став жити в будинку №253 по вулиці Петроградській (нині пр. Ломоносова) в Архангельську. У цьому будинку відбувалися його зустрічі з місцевим та засланцем духовенством. Крім цього, єпископ звершував таємні богослужіння в будинкових храмах парафіян Соломбали, Маймакси, Ломоносівського району. У тому, що ці зустрічі та богослужіння довго були таємницею для чекістів та їхніх шпигунів, була заслуга його сестри та сподвижниці Антоніни Арсеніївни. Вона, як і раніше, доставляла матері та братові кошти для існування, працюючи то рахівником у міській друкарні, то вчителькою німецької мови в школі підвищеного типу №1 для дорослих, то на випадкових приробітках. Так вона робила свій щоденний, непомітний для людей подвиг, що закінчився мученицькою смертю.

3 липня 1937 року єпископа Парфенія було заарештовано за звинуваченням у «контрреволюційній діяльності». Завдяки передбачливості сестри під час обшуку у квартирі владики Парфенія чекісти не знайшли не лише якоїсь антирадянської, а й навіть релігійної літератури. Але й розумна пильність не допомогла – 16 листопада 1937 року заарештували й Антоніну Арсеньївну. Звинувачення їй не було пред’явлено. Свідчення проти неї дав лише один лжесвідок, який був негласним співробітником НКВС. Допитували Антоніну лише один раз. На цьому єдиному допиті вона трималася дуже мужньо і навідріз заперечувала те, що її брат і сама займалися «контрреволюційною діяльністю». Однак її доля, як і доля єпископа Парфенія, була вирішена заздалегідь: 29 грудня 1937 року трійка УНКВС по Архангельській області визнала Антоніну Брянських «активною церковницею та активною учасницею контрреволюційної групи церковників єпископа Парфенія Брянських, яка серед оточуючого населення». її до розстрілу.

9 січня 1938 року, у святкові святкові дні, вирок було виконано.

Мучениця Антоніна прославлена в лику святих новомучеників та сповідників Руських Архієрейським Собором Руської Православної Церкви 13-16 серпня 2000 р. Визначення Священного Синоду від 21 серпня 2007 р.