Березень,  Житія святих

Мученики Кодрат, Саторин і Руфин

[foogallery id=”42372″]
День пам'яті (н. ст.)

Місяця березня на 10-й день

Святі мученики Кодрат Нікомідійський, Саторін, Руфин та інші постраждали під час гоніння імператора Декія (249-251) і його наступника Валеріана (253-259).

Святий Кодрат походив зі знатної родини. Володіючи значним багатством, святий не шкодував коштів на допомогу братам-християнам, які перебували в ув’язненні за віру.

Коли до Нікомідії прибув посланець нечестивого Декія проконсул Перенній, то святий Кодрат добровільно постав перед ним, щоб своєю самовідданою рішучістю зміцнити мужність ув’язнених побратимів. Спочатку Перенній намагався відвернути Кодрата від Христа, обіцяючи йому нагороди і почесті. Потім, побачивши марність своїх спроб, він кинув святого у в’язницю і наказав покласти його спиною на дрібні цвяхи і придавити великим каменем.

Вирушивши до Нікеї, проконсул наказав вести за собою всіх ув’язнених християн, зокрема й святого Кодрата. Після прибуття в місто святий Кодрат попросив, щоб їх відвели до язичницького храму. Щойно йому розв’язали руки і ноги, він кинувся до ідолів і почав перекидати та розбивати їх. За наказом проконсула Кодрата піддали катуванню. Зазнаючи страшних мук, святий був твердий духом і своїм подвигом зміцнював інших мучеників, яким палили рани свічками, що горіли.

Під час страждань мучеників раптово осінила світла хмара, а язичники опинилися в цілковитій темряві. У тиші, що настала, було чути тихий спів Ангелів, які славили Бога. Багато хто із присутніх тут же визнав себе християнином. Перенній, приписавши чудо дії чарівництва, повелів відвести в темницю нових вибранців Божих.

Із Нікеї мученики вирушили слідом за проконсулом до Апамеї, потім до Кесарії, Аполлонії та Геллеспонта, де їх всіляко мучили, домагаючись зречення.

Святого Кодрата зав’язали в мішок, наповнений отруйними гадами, і кинули на ніч до глибокого рову. Наступного ранку всі з подивом побачили, що мученик цілий і неушкоджений.

Тоді проконсул у гніві знову наказав без пощади бити святого жилами по голому тілу, розтягнувши його на мучиличній колоді. Втім, били лише голі кістки, бо не було на них тіла.

Потім, трохи помовчавши, святий вигукнув:

– Слава Отцю, і Сину, і Святому Духу, нині і повсякчас, і на віки віків!

Присутній же при цьому народ кесарійський вигукнув: “Амінь!” – бо серед народу було багато християн. Тоді в скаженому гніві проконсул наказав схопити з-поміж народу якихось двох чоловіків, що стояли поблизу, які вирізнялися своєю шляхетністю і, оголивши, негайно повісити їх на місці мук, і бити, і стругати їхнє тіло. Кати, залишивши святого Кодрата, стали піддавати мукам тих двох християн, котрих звали Саторин і Руфин. Їх мучили доти, доки готові були випасти на землю їхні нутрощі. Під час мук Саторин і Руфин благали святого Кодрата й усю майбутню братію, щоб вони молилися за них до Господа.

Пысля довгих страждань мучитель наказав відв’язати їх і відсікти їм голови. Таким чином двійця святих мучеників, Саторин і Руфин, зійшли на небо до сущого у двох єствах Господа Христа, за Якого вони постраждали.

Перенній піддавав мученика все жорстокішим і витонченішим тортурам, але не міг зломити його дух. Святий втрачав сили і ледве міг пересуватися. Востаннє проконсул запропонував мученику зректися Христа. Зібравшись із силами, святий твердо відповів: “Я з дитинства визнаю одного тільки Бога – Христа й іншого не знаю”. Проконсул велів розпалити багаття, розжарити залізну решітку і кинути на неї мученика. Осінивши себе хресним знаменням, святий Кодрат опустився на розпечене ложе і, полежавши на ньому, наче на м’якому ліжку, неушкодженим вийшов із полум’я. У безсилій злобі проконсул велів обезголовити святого Кодрата.

Знайшли помилку