Мученик Юрій Новицький | Благовіст

Місяця липня на 31-й день

Юрій Петрович Новицький – юрист, історик права, професор Санкт-Петербурзького університету, православний громадський діяч, сподвижник митрополита Веніаміна (Казанського).

Юрій Петрович Новицький народився 23 (10 ст.ст.) листопада 1882 р. в Умані, куди його батько Петро Георгійович, випускник Санкт-Петербурзького імператорського університету – титулярний радник, був призначений мировим суддею. Він належав до старовинного дворянського роду, девізом якого був вислів: “Честь і совість – понад усе!”. Своє дитинство він провів у домі дядька – відомого професора-богослова Київського університету та Духовної Академії Ореста Новицького.

Після закінчення гімназії Ю. П. Новицький вступив на юридичний факультет Київського Імператорського університету. Вибір визначився професією батька, домашніми розмовами про правознавство та проблеми судової реформи, а також масою прочитаних книжок. Ідеї правди і добра надихали юнака. Навчальний заклад Новицький успішно закінчив 1908 року з дипломом 1-го ступеня і був залишений стипендіатом для “приуготовления к профессорскому званию”.

Коло наукових інтересів молодого вченого було різноманітним і широким. До нього органічно входили розслідування злочинів проти особистості та історія прокурорського нагляду, спеціальні суди для малолітніх злочинців та законодавство про пресу і цензурні статути ХІХ-ХХ ст., права помсти за “Руською правдою” та основи законодавства Російської Радянської республіки. Найбільше, однак, його приваблювали проблеми історії вітчизняного права, які він розглядав на тлі суспільних і державних відносин.

У Києві Юрій Петрович познайомився з майбутньою дружиною Ганною Гаврилівною Сусловою, дочкою відомого фахівця з теоретичної механіки, професора Г. К. Суслова. У 1909 народилася дочка Ксенія. З початком Першої світової війни професор Суслов на свої гроші укомплектував гуманітарний поїзд, на якому Ганна Гаврилівна Новицька і поїхала на війну, ставши сестрою милосердя. Вчинок, безсумнівно героїчний, але для сім’ї був потрясінням. У 1921 р. Ганна Гаврилівна померла від тифу. Після загибелі Ю. П. Новицького про доньку подбали його друзі.

У 1911 р. Юрій Петрович створює притулок для дітей засланців-каторжників, які залишилися сиротами, а в 1912 р. створив у Києві суд у справах малолітніх. З 1910 р. по 1914 р. Ю. П. Новицький працював у в’язниці як член “Патронажу” над ув’язненими, засновником якого був.

Також Юрій Петрович працював у в’язниці, а потім – професором кафедри кримінального права Петроградського університету. Через кілька років Юрій Петрович переїхав до столиці і став приват-доцентом Санкт-Петербурзького університету, а трохи пізніше – професором, здобувши популярність як видатний учений-криміналіст.

Багато років Юрій Петрович читав серію курсів з історії західноєвропейського і російського права, історії російського державного і суспільного ладу у зв’язку з історією господарства, а також спецкурс “Київський період історії державного і суспільного ладу”. Великою популярністю у студентів користувалися практичні заняття з історії російського права, які вів Ю. П. Новицький.

Спільнота університетської професури характеризувалася неординарністю наукових інтересів, різноманітністю філософських поглядів і водночас теплотою людських стосунків. Новицький був частиною цієї спільноти. Він збирав гроші на допомогу сім’ям заарештованих професорів і викладачів, допомагав домагатися їхнього звільнення.

Добрі теплі стосунки склалися в Юрія Петровича з істориком М. Д. Приселковим, істориком і філософом Л. П. Карсавіним, соціологом П. А. Сорокіним. Їх об’єднувала не тільки спільна робота в університеті, а й подібні філософські погляди щодо створення цілісної системи християнського світогляду. Дочка Ю. П. Новицького Ксенія Георгіївна Колосова згодом згадувала останню розмову з Карсавіним. Уже йдучи з квартири, у коридорі Лев Платонович продовжував умовляти Юрія Петровича: “Я раджу тобі виїхати в Європу”. Новицький відмовився: “Тут моя Батьківщина, і я розділю її долю”.

Близьким другом Юрія Новицького був протоієрей Миколай Чуков, настоятель університетської домової церкви, а потім – Казанського собору, ректор Богословського інституту (у майбутньому митрополит Ленінградський Григорій), прогресивний священнослужитель, співробітник Академії наук з дослідження Півночі Росії. Прот. Миколай був багатодітним батьком. Після його арешту професор Новицький втішав і підбадьорював друга, переживаючи за долю його сім’ї. Під час слідства Юрій Петрович сказав, що не визнає себе винним у приписуваних йому звинуваченнях, але, бажаючи врятувати друга, додав: “Якщо комусь потрібна в цій справі жертва, я готовий без нарікань зустріти смерть, прошу лише про те, щоб цим обмежилися і пощадили решту залучених…”. Так і вийшло: професора Новицького розстріляли, а багатодітному батькові життя зберегли.

Ю. П. Новицький був членом Фребелівського товариства, яке пропагувало передові гуманні ідеї виховання, професором Інституту дошкільної освіти, заснованого цим товариством. Пізніше, вже за радянських часів, Юрій Петрович був серед організаторів Петроградського педагогічного інституту соціального виховання нормальної і дефективної дитини, керував курсами з охорони та захисту дитинства. У липні 1916 р. став чиновником з особливих доручень при Головному управлінні у справах друку Міністерства внутрішніх справ. Юрій Петрович брав активну участь у створенні та був членом Ради Петроградського богословського інституту.

Юрій Петрович Новицький був членом Парафіяльних зборів Скорбященської, що за Ливарним двором, церкви. У цій якості підписував звернення до товариша Народного комісара з освіти Союзу Комун Північної області про відкриття Богословського інституту. Брав участь у передачі справ від колишнього настоятеля храму о. Сергія Соллертинського обраному новому настоятелю о. Григорію Сербаринову (сщмч.).

У 1919 р. Ю. П. Новицький брав активну участь в організації в місті Костромі Робітничо-Селянського університету в пам’ять Жовтневої революції (нині Юридичний інститут ім. Ю. П. Новицького) і кілька років регулярно читав там лекції з радянського законодавства. Створив в університеті юридичну бібліотеку.

У 1920 р. Ю. П. Новицький взяв жваву участь у створенні Товариства об’єднаних Петроградських православних парафій і одностайно був обраний головою правління. 16 лютого 1922 р. ВЦВК ухвалив постанову про “вилучення церковних цінностей” під приводом допомоги голодуючим. Юрій Петрович, як голова Товариства православних парафій і професійний юрист допомагав митрополиту Петроградському Веніаміну (Казанському) вести переговори з радянською владою.

Вилучення цінностей у церквах Петрограда супроводжувалося хвилюванням народу. 24 березня 1922 р. у “Красной газете” з’явився дуже різкий “лист дванадцяти”, у якому петроградське духовенство звинувачували в контрреволюційних настроях і бажанні “відтягнути” здачу цінностей. У ніч із 28 на 29 квітня 1922 р. майже все правління Товариства православних парафій було заарештовано у справі “про опір вилученню церковних цінностей”.

На суді митрополиту Веніаміну було пред’явлено звинувачення в тому, що заворушення мали організований характер, що керівну роль у цьому зіграло правління Товариства православних парафій, що діє з благословення митрополита. На підставі цих звинувачень було притягнуто 89 осіб до відповідальності за ст.ст. 62 і 119 нового Кримінального Кодексу, що передбачають застосування вищої міри покарання.

Засідання трибуналу відбувалися в будівлі колишнього Дворянського зібрання (нині Велика зала Філармонії) з 10 червня до 5 липня 1922 р. Підсудних обвинувачували в організації злочинної контрреволюційної групи, яка протидіяла виконанню декрету Радянської влади про вилучення церковних цінностей. Справжня ж причина розправи полягала у величезному авторитеті серед народу митрополита Веніаміна та його незалежній політиці.

Під час процесу Юрій Петрович поводився дуже спокійно, відповіді його були ясними і чіткими. Не визнаючи свою провину, він докладно охарактеризував діяльність правління Товариства, наголошуючи, що вона полягала у вирішенні церковних питань і проблем парафіяльного побуту.

Трибунал засудив до розстрілу десятьох осіб, зокрема Ю. П. Новицького. П. Новицького. Після клопотання про помилування 3 серпня шістьом підсудним розстріл було замінено на довгострокові тюремні ув’язнення. Однак, смертний вирок залишився чинним для чотирьох засуджених. Це були митрополит Петроградський Веніамін, архімандрит Сергій (Шеїн), Юрій Петрович Новицький та Іван Михайлович Ковшаров. Почувши вирок, митрополит Веніамін виголосив: “Слава Тобі, Боже, за все!”. У ніч на 13 серпня 1922 р. четверо новомучеників були розстріляні. Архієрейський собор 1992 р. зарахував митрополита Петроградського і Гдовського Веніаміна та іже з ним постраждалих до лику святих мучеників.