Мученик Василій Шикалов

Місяця вересня на 9-й день

Священномученик Олексій народився 22 вересня 1879 року в селі Шоли Білозерського повіту Новгородської губернії в сім’ї псаломщика Гліба Успенського, який помер, коли Олексію ледь виповнилося півтора року. Після закінчення Духовної семінарії Олексія Глібовича висвятили в сан священика. Служив на різних парафіях. Гоніння кінця двадцятих – початку тридцятих років застали його в храмі Тверської єпархії.
Як і в більшості інших випадків, влада, маючи намір заарештувати священика, запропонувала заплатити державі величезний податок, і оскільки священик не зміг задовольнити їхніх вимог, ті заарештували його. Суд засудив о. Олексія до конфіскації майна та ув’язнення на шість місяців у виправно-трудовий табір. Для священика це було тим важче, що залишалися без засобів до існування його дружина, Віра Олександрівна, і діти – донька восьми років і два сини – шести і трьох років.
Але всяке випробування, яким би важким воно не було, він сприймав як послане Богом, як хрест, лагідне несення якого є шлях до спасіння. І тому йому ніколи не спадало на думку і не мучило серце бажання залишити своє служіння. Повернувшись з ув’язнення, о. Олексій став знову служити в храмі і незабаром був зведений у сан протоієрея.
На початку 1937 року архієпископ Тверський Никифор (Нікольський), призначений на Тверську кафедру наприкінці 1936 року, з огляду на те, що влада позбавила в цей час архієпископа Тверського Фаддея реєстрації, визначив о. Олексія у Вознесенську церкву села Вознесенья Бологівського району Тверської області. На загальну думку парафії, яка включала в себе село і кілька сіл, о. Олексій показав себе ревним прихожанином. Олексій показав себе ревним пастирем, справжнім опікуном про словесних овець стада Христового і сугубим молитовником. Усі свої сили він віддавав просвітництву парафіян. Траплялися випадки, коли під тиском безбожної влади та пропаганди селяни називали своїх дітей нехристиянськими іменами, але таких священик, не боячись відповідальності, відправляв у сільраду, щоб вони заздалегідь переписали імена своїх дітей на християнські, й тільки після цього приходили хрестити. У нього в храмі, незважаючи на велику кількість парафіян, ніколи не було загальної сповіді; о. Олексій намагався поговорити з кожним. Олексій намагався поговорити з кожним, а коли потрібно, то підтримати. Сам мав сім’ю християнського духу, він і парафіян навчав виховувати своїх дітей у дусі християнської любові. Священик навчав парафіян навичок церковної молитви і наставляв, щоб вони привчали до неї дітей. Навчав не зраджувати православній вірі й ніколи не знімати хреста. Час настав такий, що ні натільних хрестиків, ні дозвільних молитов, ні ікон було не дістати, і о. Олексій відправляв старосту храму. Олексій відправляв старосту храму Василя Яковича Шикалова у великі міста, щоб там закупити все необхідне. Ревне служіння священика скоро привернуло до себе увагу влади, і оскільки НКВС на той час пильно спостерігав за всіма храмами, найчастіше за допомогою донощиків, то один із них став писати про священика, що останнім часом, тобто з початком служіння о. Олексія у Вознесенському храмі, о. Алексія у Вознесенському храмі. Олексія у Вознесенському храмі, у парафії стало спостерігатися релігійне пожвавлення. Люди активно відвідують церкву, хрестять дітей, ті, хто не хрестили раніше, охрестили зараз. Наприклад, хрестив свою дитину високопоставлений офіцер Червоної Армії, який спеціально для цього приїхав у село. Парафіяни вже подейкують, щоб відновити дзвін. Навколо храму зібралося багато черниць, які ведуть активну місіонерську роботу. Храм стали відвідувати дружини партійних працівників. Цей донос не пустили в хід одразу, але, коли влітку 1937 року радянський уряд ухвалив рішення про повсюдні арешти священнослужителів, співробітники НКВС доносом скористалися і 2 вересня заарештували о. Олексія і старосту храму Василя. Олексія і старосту храму Василя Шикалова.
Василь Якович Шикалов народився 12 квітня 1875 року в селі Велика Дубрівна Бологівського повіту Тверської губернії, був парафіянином Вознесенської церкви і останнім часом виконував у ній обов’язки старости. Почавши гоніння на Православну Церкву наприкінці двадцятих років і переслідуючи православних мирян, безбожна влада зажадала від Василя Яковича виконання твердого завдання зі здавання сільськогосподарської продукції, яке було нездійсненним по суті. За невиконання його заарештували і засудили до п’яти років ув’язнення у виправно-трудовий табір, а все майно його було конфісковано. Повернувшись на початку 1937 року в рідне село, Василь Якович подав клопотання про перегляд своєї справи. Влітку 1937 року клопотання задовольнили, його визнали невинним, і майно йому було йому повернуто. Утім, земна справедливість торжествувала недовго – восени Василя Яковича знову заарештували.
6 вересня о. Олексія викликали на допит.
19 вересня Трійка НКВС засудила священика і старосту до розстрілу. Протоієрея Олексія Успенського і старосту Василя Шикалова розстріляли 21 вересня 1937 року.

Зараховані до лику святих Новомучеників і Сповідників Російських на Ювілейному Архієрейському Соборі Руської Православної Церкви в серпні 2000 року для загальноцерковного шанування.