Мученик Василій Александрин p1aqh1cufem82rb69snes61tb33
Житія святих,  Серпень

Мученик Василій Александрин

Місяця серпня на 13-й день

Василь Опанасович Александрін народився 8 лютого 1872 року в селі Вертелім Інсарського повіту Пензенської губернії (згодом Старошайгівський район республіки Мордовія). З різних спогадів, що збереглися, ми можемо зробити висновок, що Василь Опанасович був людиною ґрунтовною в усьому. До революції він мав велике міцне господарство: йому належало 10 га власної землі і він орендував ще до 70-80 га; худоби тримали вдосталь (3-4 коні, 5 корів, 40 овець); у справах йому допомагали двоє постійних робітників і щорічно наймалося 10-15 сезонних робітників. Сім’я у Василя Опанасовича теж була чимала: дружина і троє дітей.
Односельці поважали Василя Опанасовича, і 1918 року парафіяльними зборами його було обрано псаломщиком до храму рідного села, а 14 серпня затверджено на посаді Пензенським єпархіальним управлінням. Парафіяни відзначали у Василя Опанасовича доброзичливість, працьовитість, вміння співчувати, надати необхідну підтримку. У серпні 1929 року священик храму, в якому служив майбутній мученик, на вимогу місцевої влади склав його характеристику, в якій зазначалося, що Александрін “поведінки відмінно – доброї, обов’язки псаломщика знає, читає, співає чудово, завідує хором, до служб церковних з’являється акуратно та вчасно, в небогослужебний час проводить життя належно православному християнину”.
Можливо, таке ставлення причту і вірян підштовхнуло 1929 року членів сільради не тільки розкуркулити і позбавити його виборчих прав, а й ухвалити рішення про необхідність виселення його за межі села. Однак Василь Опанасович виїхав із села сам у невідомому для односельців напрямку і повернувся лише 1932 року. У цей час його поновили в правах, і до нього знову потягнулися віряни.
У 1934 році влада вирішила віддати церковну будівлю під кузню МТС. Наприкінці липня парафіянки церкви села Вертелима відкрито заявили в сільраді, що храм не віддадуть, а Василь Опанасович став твердим заступником жінок у справі збереження церкви. Церкву вірянам залишили, але псаломщика, як основного винуватця непокори, рішенням сільради заарештували і деякий час утримували під вартою.
Опинившись на волі, Василь Опанасович знову акуратно й сумлінно виконував свої обов’язки в місцевій церкві, водночас його запрошували в село Шагаєве (нині Нижегородської області) брати участь у звершенні служб. Настільки тверда у своїх релігійних переконаннях людина на той час не могла не бути репресованою ще раз.
17 жовтня 1937 року Василя Опанасовича знову заарештували і звинуватили в “контрреволюційній діяльності та антирадянській агітації”. Під час арешту та обшуку в його квартирі було виявлено книги релігійного змісту в кількості 16 штук і “хрест мідний”. Усі зазначені предмети були конфісковані. На допитах Василь Опанасович тримався мужньо, не приховував своїх переконань і не очорняв інших людей. У грудні 1937 року було оголошено вирок: 10 років таборів.
З лютого 1938 року Василь Опанасович Александрін відбував ув’язнення в Унженському виправно-трудовому таборі на станції Сухобезводне Горьківської області, де помер 26 серпня 1942 року, не витримавши нелюдяно важких умов тримання ув’язнених.
Мученик Василь був прославлений Архієрейським ювілейним Собором РПЦ 2000 року.

Знайшли помилку