Мученик Василій Александрин

Місяця серпня на 13-й день

Василь Опанасович Александрін народився 8 лютого 1872 року в селі Вертелім Інсарського повіту Пензенської губернії (згодом Старошайгівський район республіки Мордовія). З різних спогадів, що збереглися, ми можемо зробити висновок, що Василь Опанасович був людиною ґрунтовною в усьому. До революції він мав велике міцне господарство: йому належало 10 га власної землі і він орендував ще до 70-80 га; худоби тримали вдосталь (3-4 коні, 5 корів, 40 овець); у справах йому допомагали двоє постійних робітників і щорічно наймалося 10-15 сезонних робітників. Сім’я у Василя Опанасовича теж була чимала: дружина і троє дітей.
Односельці поважали Василя Опанасовича, і 1918 року парафіяльними зборами його було обрано псаломщиком до храму рідного села, а 14 серпня затверджено на посаді Пензенським єпархіальним управлінням. Парафіяни відзначали у Василя Опанасовича доброзичливість, працьовитість, вміння співчувати, надати необхідну підтримку. У серпні 1929 року священик храму, в якому служив майбутній мученик, на вимогу місцевої влади склав його характеристику, в якій зазначалося, що Александрін “поведінки відмінно – доброї, обов’язки псаломщика знає, читає, співає чудово, завідує хором, до служб церковних з’являється акуратно та вчасно, в небогослужебний час проводить життя належно православному християнину”.
Можливо, таке ставлення причту і вірян підштовхнуло 1929 року членів сільради не тільки розкуркулити і позбавити його виборчих прав, а й ухвалити рішення про необхідність виселення його за межі села. Однак Василь Опанасович виїхав із села сам у невідомому для односельців напрямку і повернувся лише 1932 року. У цей час його поновили в правах, і до нього знову потягнулися віряни.
У 1934 році влада вирішила віддати церковну будівлю під кузню МТС. Наприкінці липня парафіянки церкви села Вертелима відкрито заявили в сільраді, що храм не віддадуть, а Василь Опанасович став твердим заступником жінок у справі збереження церкви. Церкву вірянам залишили, але псаломщика, як основного винуватця непокори, рішенням сільради заарештували і деякий час утримували під вартою.
Опинившись на волі, Василь Опанасович знову акуратно й сумлінно виконував свої обов’язки в місцевій церкві, водночас його запрошували в село Шагаєве (нині Нижегородської області) брати участь у звершенні служб. Настільки тверда у своїх релігійних переконаннях людина на той час не могла не бути репресованою ще раз.
17 жовтня 1937 року Василя Опанасовича знову заарештували і звинуватили в “контрреволюційній діяльності та антирадянській агітації”. Під час арешту та обшуку в його квартирі було виявлено книги релігійного змісту в кількості 16 штук і “хрест мідний”. Усі зазначені предмети були конфісковані. На допитах Василь Опанасович тримався мужньо, не приховував своїх переконань і не очорняв інших людей. У грудні 1937 року було оголошено вирок: 10 років таборів.
З лютого 1938 року Василь Опанасович Александрін відбував ув’язнення в Унженському виправно-трудовому таборі на станції Сухобезводне Горьківської області, де помер 26 серпня 1942 року, не витримавши нелюдяно важких умов тримання ув’язнених.
Мученик Василь був прославлений Архієрейським ювілейним Собором РПЦ 2000 року.