Мученик Ражден Перс, Карталинський, первомученик Грузинський

Місяця серпня на 3-й день

Мученик Ражден, перс, шанувальник Зороастрової релігії, походив зі знатної родини. Він був наставником перської принцеси Балендухти (дочки перського царя Ормізда), що вийшла заміж за благочестивого грузинського царя Вахтанга Великого (446-499). Разом із нею Ражден переселився до Грузії. З поваги до його високого походження цар обсипав вихователя дружини милостями і зробив своїм радником. Простого й добродушного іноземця незабаром полюбили всі придворні та народ. Коли він дізнався про християнство і прийняв Хрещення, то став часто розмовляти з архієпископом Михаїлом і відвідувати храми. Серце святого загорілося невимовною любов’ю до Христа. Він намагався осягнути Премудрість Божу, багато розмовляв з пастирями Церкви і з жадібністю слухав розповіді та повчання про подвиги християнських мучеників. Бажання з’єднатися з Христом непереборно вабило його прийняти страждання за Спасителя.

Кровопролитна війна між Персією і Грецією позначилася і на православній Грузії. Новий перський цар Фіруз (з 456 р.) зажадав від Грузії розірвати союз з єдиновірною Грецією. Отримавши відмову, він рушив війська проти Грузії, і почалася жорстока війна. За словами літописця, жінок піддавали безсоромній нарузі, а чоловіків – страшним тортурам і мукам. Незважаючи на це, християни залишалися твердими у вірі і, сподіваючись на допомогу Божу, давали відсіч ворогам. У цей час святий Ражден прийняв начальство над військом у столиці та в довколишніх фортецях. Чотири місяці він вів наполегливу боротьбу з ворогами християнства і відігнав їх від столиці. Перси вирішили помститися, захопивши ревного ватажка живим. Одного разу під час вилазки грузинського загону з фортеці Армаза святий Ражден був віроломно зраджений тими, хто заздрив його високому становищу. Бранця негайно доставили прямо до царя Фіруза. Поінформований про все, цар запитав святого Раждена про його походження і причину відступу від колишньої віри і народу. Мученик відповідав на це: “Справді так, царе, що я колись залишив свою вітчизну і її богів, які служать людині і створені для прикраси всесвіту, але я тепер служу Єдиному Істинному і Живому Богові, Який створив Небо й землю і все суще, Який один має безсмертя і перебуває у Світлі неприступному, Якого ніхто ніколи не бачив і не побачить. Це Єдиний Істинний Бог, Якого пізнав я в Трьох Особах і в Єдиній Істоті. Але одна з Осіб Святої Трійці, Слово і Син Отця, наприкінці віків для спасіння нашого зійшла на землю, втілилася від Святої Діви Марії, жила на землі, страждала, була прикута до Хреста, померла, на третій день після смерті воскресла, а на сороковий піднеслася на небо і сидить праворуч Отця. Наприкінці світу Цей же Син Божий, Ісус Христос, знову прийде на землю зі славою, щоб судити живих і мертвих, і тоді праведні просвітляться, як сонце, а нечестиві й неслухняні Йому вічно мучитимуться разом із дияволом”.

Знаючи мужність святого, цар Фіруз вирішив змусити його вклонитися сонцю і вогню не тортурами, а улесливими обіцянками. “Нехай буде тобі відомо, царе, – відповів мученик, – що я не відкину Господа мого Ісуса Христа, Який створив мене, і не поклонюся богам твоїм. Обіцяні мені скарби і слава нехай будуть з тобою, вони мені не потрібні і не потрібні, і я через них не залишу Бога мого, Який покликав мене до Світла Сина Свого, і не проміняю вічне, обіцяне нам Христом життя на життя тимчасове і швидкоплинне. Тому скільки не обіцяй і не радь мені, ти не змусиш у мене зректися Христа і Бога мого; пропоновані тобою скарби і честь я відкидаю і не послухаю тебе більше, ніж Господа мого”. Коли мученика схопили, щоб почати тортури, він знову звернувся до царя: “Ти кажеш, що віддаси мене спокусам, і думаєш, що тортури страшніші за вічні муки, знай, що для мене Христос і смерть – надбання”. Вогнепоклонники почали страшні тортури, а потім заточили мученика у в’язницю. Через деякий час цар Фіруз за порадою деяких грузинських зрадників-вельмож відправив святого Раждена до Мцхети, де жила його родина. Цар спокійно відпустив його, знаючи, що мученик виконає дане ним слово повернутися до персів. Сім’я благала його пощадити себе і близьких, але святий Ражден твердо відповідав: “Ніхто не відверне мене від любові до Господа мого Ісуса Христа”. Він повернувся до персів, і цар Фіруз відправив його до правителя Верхньої Карталінії, який проживав у містечку Цромі. Знову почалися безглузді вмовляння і жорстокі тортури. Понівеченого мученика кинули в смердючу темницю. Вночі йому явився Сам Спаситель і зцілив усі рани. Уражені перси вирішили тоді, що настав час виконати наказ царя – розіп’яти мученика на хресті.

“Радуйся, Животворяще Древо, яким умертвлений був стародавній змій і до якого прибиті були і мої гріхи, – вигукнув мученик, побачивши знаряддя смертної кари. – І я через тебе зійду до Господа мого Іісуса Христа, Який буде мені поміччю і дасть силу до кінця випити приготовлену мені чашу. Бо я свідчив істину перед ворогами Його і подібно до Нього буду прибитий на тобі”. Святого мученика роздягнули і пригвоздили до хреста серед чотирьох злочинців, розіп’ятих поруч. Бажаючи збільшити його страждання, перси випросили у правителя стрільців. Пронизаний отруйними стрілами, подібно до мученика Севастіана, святий Ражден помер на хресті 457 року. Вся земля під ним була обмочена святою кров’ю. На небі з’явилося знамення: сонце сховалося, і почалося довге затемнення, а вночі здійнялася страшна буря, так що нічого не можна було бачити навіть поруч. Лише тіло мученика таємниче сяяло Небесним світлом. Від скоєного злочину вартових охопив жах, і вони розбіглися по наметах. Християни, що ховалися неподалік, негайно ж зняли мученика з хреста і з честю поховали поблизу того місця, де він був розп’ятий.

Місце поховання святого довго залишалося невідомим, поки мученик сам не велів священикові, який ховав його, відкрити це Вахтангу Великому. З великою урочистістю мощі мученика Раждена були перенесені в Нікозійський храм (поблизу м. Цхінвалі).

Ім’я Ражден означає “світило віри”. Первомученик Церкви Грузинської своєю смертю, що супроводжувалася явленням Спасителя і небесними знаменнями, дає тверду надію на загальне воскресіння у другому пришесті Господа Ісуса Христа.