Житія святих,  Серпень

Мученик Понтій Римлянин, Кимельський

Місяця серпня на 5-й день

Мученик Понтій жив у III столітті, був сином римського сенатора, язичника Марка, і його дружини Юлії. Під час вагітності Юлії вона разом із чоловіком увійшла в язичницький храм Юпітера. Біс, що мешкав у храмі, вустами язичницького жерця закричав, що немовля, яке Юлія носила в утробі, знищить Юпітера і його капище. Коли народився хлопчик, мати хотіла його вбити, боячись пророцтва, але батько чинив опір цьому, і дитина залишилася живою. Його назвали Понтієм, він ріс розумним і здібним до навчання. Дорогою до язичницької школи Понтій проходив повз будинок, де християни здійснювали ранкове богослужіння. Вслухавшись у слова псалма, який співали християни – “Ідоли язик срібло і злато, справи рук людських…” (Пс. 113:12), Понтій дуже зацікавився цими віршами і постукав у ворота. Папа Понтіан, який звершував службу, велів впустити Понтія і його супутника Валерія. Після служби папа довго розмовляв з юнаками, відкриваючи їм євангельське вчення, і через деякий час хрестив їх. Святий Понтій навернув до Христа батька, якого папа Понтіан також хрестив з усіма його домашніми. Після смерті батька святий Понтій, якому на той час було 20 років, був призначений імператором Олександром Севером (222-235) сенатором замість свого померлого батька. У сенаті і в оточенні імператора Понтій користувався загальною повагою за свою добру вдачу, розсудливість і справедливість. За наступника імператора Олександра – Максиміна (235-238) мученицьки закінчив своє життя святий папа Понтіан († 235 р.).

Після святого папи Понтіана був обраний єпископом Рима святитель Анфір, який незабаром після свого обрання теж прийняв страждання і смерть за Христа († 236 р.). Наступником його став святий папа Фавій, який, будучи пресвітером, безстрашно ховав тіла мучеників. Він любив святого Понтія, як свого рідного сина. Святий Понтій роздав через святого Фавія весь свій маєток на потреби бідних. Після загибелі нечестивого Максиміна імператор Гордіан (238-244) не переслідував християн, а його наступник, імператор Пилип (244-249), переконаний бесідами й проповіддю святого Понтія, увірував у Христа та прийняв Хрещення від святого папи Фавія разом із сином-співправителем Пилипом. З дозволу імператорів святий Понтій і святитель Фавій скинули в язичницькому капищі статую Юпітера і на цьому місці спорудили церкву. 4 роки Церква Християнська перебувала в мирі та спокої. Потім запанував Декій (249-251), який влаштував заколот і вбив імператора Філіпа та його сина. У той час прийняв смерть за Христа і святитель Фавій, папа Римський († 250), а святий Понтій віддалився з Риму в місто Кімелу (на кордоні Італії та Галлії) і жив там як мандрівник. Тим часом імператор Валеріан (253-259) розіслав в усі кінці жорстоких мучителів з повноваженням шукати і вбивати всіх християн. У місто Кімелу з цією метою з’явилися Клавдій і Анавій. Святий Понтій безстрашно сповідав себе християнином і відмовився принести жертву ідолам. Його закували в ланцюги і кинули в темницю. До початку катувань святий спокійно попередив мучителів, що Господь не дасть здійснитися тортурам і вони побачать силу Божу. Дійсно, щойно слуги спробували прив’язати святого Понтія до диби, знаряддя негайно ж розпалося на частини, а мучителі впали на землю, немов мертві.

“Переконайся, маловір, у силі мого Господа”, – говорив святий Понтій Клавдію, але той за порадою Анавія віддав святого Понтія на поталу двом ведмедям у цирку. Звірі, не зачепивши святого, накинулися на сторожів і розтерзали їх. Глядачі стали кричати: “Єдиний є Бог, Бог християнський, у Якого вірує Понтій!” За наказом мучителів було влаштовано багаття, але воно прогоріло, а святий залишився живий, і навіть одяг його не згорів. Ще сильніше народ закричав: “Великий Бог християнський!” Тоді присутні на видовищі юдеї стали кричати: “Убий швидше цього волхва!”, – а святий Понтій подякував Господу, згадуючи, що юдеї так само кричали Понтію Пилату: “Розіпни, розіпни Його”, – вимагаючи смерті Христа. Святий Понтій був засуджений до усічення мечем, і страта відбулася за містом 257 року. Тіло святого Понтія поховав його одноліток і друг Валерій на місці страти.