Мученик Поліхроній, єпископ Вавилонський, Парменій, Єлимилій та Хрисотель пресвітери, Лука та Муко диякони, Авдон та Сенніс, князі Персидські, і мученики Олімпій та Максим

Місяця липня на 30-й день

Священномученик Поліхроній, єпископ Вавилонський, пресвітери Парменій, Елім, Хрисотель, диякони Лука і Муко, святі мученики Авдон і Сенніс, князі Перські, і святі мученики Олімпій і Максим постраждали в III столітті під час гоніння на християн імператора Декія (249-251). Декій, перемігши персів і оволодівши їхньою країною, знайшов там багато християн і почав їх переслідувати. Вавилонського єпископа, святого Поліхронія, його пресвітерів Парменія, Еліма, Хрисотеля і двох дияконів, Луку і Муко, схопили і привели до імператора. Той наказав їм принести жертву ідолам. Але святий Поліхроній сміливо відповів Декію: “Ми самих себе приносимо в жертву Господу нашому Ісусу Христу, а вашим нікчемним ідолам, зробленим людськими руками, ніколи не поклонимося”. За ці слова розгніваний Декій кинув сповідників у темницю. Під час вторинного допиту святий Поліхроній стояв мовчки. Тоді Декій сказав пресвітерам: “Начальник ваш онімів”. Святий Парменій заперечив: “Святий єпископ не занімів, але не хоче опоганювати своїх чистих вуст і “метати бісер перед свинями”” (Мф. 7:6). Роздратований Декій велів відрізати язик святому Парменію за ці слова. Незважаючи на це, Парменій, звернувшись до святителя Поліхронія, ясно вимовив: “Молися за мене, отче, я бачу на тобі Духа Святого”. За наказом Декія святого єпископа Поліхронія стали бити каменем по вустах, і він, піднявши очі свої до неба, випустив дух. Тіло його залишилося лежати перед храмом Сатурна. Вночі прийшли два перських князі, Авдон і Сенніс, таємні християни, і поховали тіло святого мученика біля міської стіни.

Незабаром Декій вирушив у місто Кордулу (Кордуену) і наказав вести за собою трьох пресвітерів і двох дияконів. У Кордулі він знову примушував мучеників принести жертву ідолам, але святий Парменій, незважаючи на відрізаний язик, голосно і твердо відповідав за всіх відмовою.

Декій, вважаючи, що святий Парменій говорить без язика силою чаклунства, наказав посилити муки і палити сповідників вогнем. У цей час почувся Голос із неба: “Прийдіть до Мене, смиренні серцем”. Декій визнав і цей голос дією чаклунства і наказав відсікти мученикам голови. Перські князі Авдон і Сенніс уночі викрали тіла мучеників і поховали у своєму селі поблизу Кордули. Про це було донесено Декію. Князів схопили і привели до імператора. Той, бачачи їхню твердість і мужнє сповідання Христа, повелів ув’язнити святих князів у в’язницю. Святі раділи і славили Бога за таку долю.

Того ж дня інших двох персів, Олімпія і Максима, привели до Декія як християн. За сміливе сповідання віри в Христа святі мученики після жорстоких катувань були усічені мечем. П’ять днів тіла їхні лежали непохованими, але на шостий день християни таємно вночі поховали останки їхні з честю.

Повертаючись до Риму, Декій повів із собою Авдона і Сенніса в кайданах. У Римі, закликавши жерця, Декій наказав святим принести жертву богам, обіцяючи свободу і почесті. Святі мученики відповіли: “Ми тільки себе приносимо в жертву Богові нашому Ісусу Христу, своїм же богам ти сам приноси жертву”. Тоді Декій засудив їх на поталу звірам. Випущені на них два леви, а потім чотири ведмеді не торкнулися святих мучеників і лягли біля їхніх ніг. Тоді Авдона і Сенніса зарубали мечами. Тіла їхні лежали три дні перед ідолом для залякування християн. Вночі таємний християнин, на ім’я Кірін, узяв тіла мучеників і поховав у своєму будинку. Святі мученики Авдон і Сенніс постраждали 251 року. Мощі їхні зберігаються в церкві святого Марка в Римі.