Мученик Никита Сухарьов | Благовіст

День пам'яті (н. ст.)

Місяця червня на 21-й день / у неділю, найближчу до 25 січня, — Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне) / місяця лютого на 13-й день — Собор святих Омської митрополії

Мученик Никита народився 1876 року в селі Починки Єгор’євського повіту Рязанської губернії в сім’ї селян Андрія Кузьмича та Анісії Олексіївни Сухарьових. Никита закінчив сільську школу і працював ткачем на одній із орєхово-зуєвських фабрик. На час арешту Никита Андрійович через похилий вік був на пенсії; його допитали тієї самої ночі, що й старосту церкви.

— Що бажаєте заявити слідству з приводу вашого арешту? — запитав його слідчий.

— Хочу заявити, — сказав Никита Андрійович, — що, можливо, мене заарештовано за зберігання церковної літератури, за те, що я перебував у церковній громаді й брав активну участь у відкритті церкви в місті Орєхово-Зуєво.

— Ви заарештовані за активну контрреволюційну діяльність. Визнаєте себе в цьому винним?

— Я контрреволюційних дій не вчиняв.

— А поширення серед вашого оточення наклепницьких антирадянських вигадок, спрямованих на заплямування радянської дійсності? Хіба це не контрреволюційні злочини?

— Я цього ніколи не говорив.

— Поясніть тоді, чому люди із вашого оточення, коли їх допитали як свідків, показали, що ви особистість, яка антирадянськи налаштована і веде антирадянську агітацію?

— Я не знаю, чому так про мене показують, оскільки я антирадянськими розмовами не займався.

2 липня 1941 року слідчий знову допитав Никиту Андрійовича, а 7 липня 1941 року Никиті Андрійовичу було пред’явлено обвинувачення в контрреволюційній діяльності.

— Визнаєте себе винним по суті пред’явленого обвинувачення? — запитав його слідчий.

— Ні, не визнаю. Я тільки висловлював своє невдоволення неможливістю відкрити церкву.

— Слідство ще раз пропонує продумати свою поведінку і на наступних допитах приступити до дачі правдивих свідчень, — заявив на завершення допиту слідчий.

У липні 1941 року німецькі війська почали стрімко просуватися до Москви, і місто було оголошено на воєнному стані. Слідчі, які вели справи заарештованих, відбули в глибокий тил, до міста Омськ, туди ж етапом слідом за ними відправили і підслідних. Співробітники НКВС в умовах евакуації не встигли допитати як свідків секретних інформаторів, і справа виявилася позбавленою показань свідків. Дмитро Іванович і Никита Андрійович були ув’язнені до омської в’язниці, і з 3 вересня 1941 року цілодобові виснажливі допити поновилися.

— Слідству відомо, що ви в присутності Савінова, Брітенкова та інших висловлювали невдоволення радянською владою, заявляючи, що за конституцією дозволяється вільне відправлення релігійних обрядів, а насправді цього нібито робити не дають. Визнаєте себе в цьому винним? — запитав слідчий Никиту Андрійовича.

— Така розмова з мого боку мала місце за таких обставин. На одне із засідань двадцятки в травні 1940 року Брітенков приніс конституцію СРСР і зачитав статтю про вільне віросповідання… Коли Брітенков закінчив читати, то я сказав: «За конституцією-то ми маємо право на вільне віросповідання, а насправді, скільки ми не клопочемося, у нас нічого не виходить, і церкву нам відкрити не дають. Отже, конституція це одне, а на ділі радянська влада проводить зовсім інше». На мої слова ніхто нічого не відповів, і невдовзі ми всі розійшлися.

— Чи визнаєте ви себе винним у тому, що були активним учасником антирадянської групи церковників, яка існувала в Орєхово-Зуєвському районі?

— Я був учасником групи церковників, але антирадянської діяльності наша група не проводила.

— У чому полягала практична діяльність вашої групи?

— Наша діяльність полягала в тому, що ми вели активну агітацію серед жителів міста Орєхово-Зуєво за відкриття бездіяльної там церкви.

— Слідству відомо, що у квітні 1941 року ви в присутності Савінова та інших у приміщенні орєхово-зуєвської церкви висловлювали наклеп на радянську владу, заявляючи, що за радянської влади є нібито таке саме гоніння, як за часів Римської імперії. У цьому ви визнаєте себе винним?

— Така розмова була у мене з Анною Кулешовою. Вона сказала, що нам не дадуть відкрити церкву, і стала ображатися на це. Я їй відповів, що ще за часів Римської імперії були гоніння на християн і що таке саме гоніння переживають християни зараз, за радянської влади. Але, як скінчилася Римська імперія і запанувало християнство, так скінчиться і теперішнє гоніння на християн. Під час цієї розмови, як я пам’ятаю, був присутній Савінов і ще хтось із двадцятки.

— Слідству відомо, що голова вашої двадцятки, Дмитро Іванович Волков, неодноразово допускав у вашій присутності антирадянські висловлювання. Дайте свідчення з цього питання.

— З цього питання я показати нічого не можу, оскільки антирадянських висловлювань я від нього не чув.

На цьому допити Никити Андрійовича було закінчено. 4 вересня 1941 року слідство було закінчено, і слідчий в обвинувальному висновку написав: «З огляду на те, що в контрреволюційній діяльності Сухарьова і Волкова викривають оперативні матеріали, які не можуть бути використані в судовому засіданні, слідчу справу доцільно направити на розгляд Особливої Наради при НКВС СРСР».

27 грудня 1941 року Особлива Нарада при НКВС засудила Дмитра Івановича Волкова і Никиту Андрійовича Сухарьова до п’яти років заслання в Омську область. Попри це вони не були звільнені із в’язниці. Похилий вік, ледве стерпні умови етапу, виснажливі цілодобові допити, тримання у в’язниці на голодному пайку та ще й під час війни, коли і солдати не отримували в достатку продуктів, швидко наблизили їхню смерть. Церковний староста Дмитро Іванович Волков помер 4 березня 1942 року в омській в’язниці і був похований у безвісній могилі. Член церковної двадцятки Никита Андрійович Сухарьов помер за чотири місяці в тій самій в’язниці, 4 липня 1942 року, і також був похований у безвісній могилі.