Житія святих,  Червень

Мученик Никита Сухарьов

Місяця червня на 21-й день

Мученик Никита народився 1876 року в селі Починки Єгор’ївського повіту Рязанської губернії в сім’ї селян Андрія Кузьмича та Анісії Олексіївни Сухарьових. Никита закінчив сільську школу і працював ткачем на одній з горіхово-зуївських фабрик. На час арешту Никита Андрійович через похилий вік був на пенсії; його допитали тієї самої ночі, що й старосту.
– Що бажаєте заявити слідству з приводу вашого арешту? – запитав його слідчий.
– Хочу заявити, – сказав Никита Андрійович, – що, можливо, мене заарештовано за зберігання церковної літератури, за те, що я перебував у церковній громаді й брав активну участь у відкритті церкви в місті Оріхово-Зуєво.
– Ви заарештовані за активну контрреволюційну діяльність. Визнаєте себе в цьому винним?
– Я контрреволюційних дій не вчиняв.
– А поширення серед оточуючих вас осіб наклепницьких антирадянських вигадок, спрямованих на зганьблення радянської дійсності? Хіба це не контрреволюційні злочини?
– Я цього ніколи не говорив.
– Поясніть тоді, чому люди з вашого оточення, коли їх допитали як свідків, показали, що ви особистість, антирадянськи налаштована і ведуча антирадянську агітацію?
– Я не знаю, чому так про мене показують, оскільки я антирадянськими розмовами не займався.
2 липня 1941 року слідчий знову допитав Никиту Андрійовича.
– Ви в Москву їздили клопотати про відкриття церкви?
– Так, їздив двічі.
– Ви особисто церковний податок із населення збирали?
– Ні, церковний податок я не збирав, а самі віряни приходили і приносили гроші.
– Але ви висловлювали при цьому контрреволюційні думки й агітували за відкриття церкви?
– Контрреволюційних дій не було. Тільки говорив, що в Писанні сказано, що настане час, коли піде син на батька і дочка на матір.
7 липня 1941 року Никиті Андрійовичу було пред’явлено обвинувачення в контрреволюційній діяльності.
– Визнаєте себе винним по суті пред’явленого обвинувачення? – запитав його слідчий.
– Ні, не визнаю. Я тільки висловлював своє невдоволення неможливістю відкрити церкву.
– Слідство ще раз пропонує продумати свою поведінку і на наступних допитах приступити до дачі правдивих свідчень, – заявив на завершення допиту слідчий.
У липні 1941 року німецькі війська почали стрімко просуватися до Москви, і місто було оголошено на воєнному стані. Слідчі, які вели справи заарештованих, відбули в глибокий тил, у місто Омськ, туди ж етапом слідом за ними відправили і підслідних. Співробітники НКВС за клопотами евакуації не встигли допитати як свідків секретних інформаторів, і справа виявилася позбавленою показань свідків. Дмитра Івановича і Никиту Андрійовича було ув’язнено в омську в’язницю, і з 3 вересня 1941 року цілодобові виснажливі допити поновилися.
– Слідству відомо, що ви в присутності Савінова, Брітенкова та інших висловлювали невдоволення радянською владою, заявляючи, що за конституцією дозволяється вільне відправлення релігійних обрядів, а насправді цього нібито робити не дають. Визнаєте себе в цьому винним? – запитав слідчий Никиту Андрійовича.
– Така розмова з мого боку мала місце за таких обставин. На одне із засідань двадцятки в травні 1940 року Брітенков приніс конституцію СРСР і зачитав статтю про вільне віросповідання… Коли Брітенков закінчив читати, то я сказав: “За конституцією-то ми маємо право на вільне віросповідання, а насправді, скільки ми не клопочемося, у нас нічого не виходить, і церкву нам відкрити не дають. Значить, конституція це одне, а на ділі радянська влада проводить зовсім інше”. На мої слова ніхто нічого не відповів, і незабаром ми всі розійшлися.
– Чи визнаєте ви себе винним у тому, що були активним учасником антирадянської групи церковників, яка існувала в Оріхово-Зуївському районі?
– Я був учасником групи церковників, але антирадянської діяльності наша група не проводила.

– У чому полягала практична діяльність вашої групи?
– Наша діяльність полягала в тому, що ми вели активну агітацію серед мешканців міста Оріхово-Зуєво за відкриття бездіяльної там церкви.
– Слідству відомо, що у квітні 1941 року ви в присутності Савінова та інших у приміщенні орехово-зуївської церкви висловлювали наклеп на радянську владу, заявляючи, що за радянської влади є нібито таке саме гоніння, як за часів Римської імперії. У цьому ви визнаєте себе винним?
– Така розмова була в мене з Анною Кулешовою. Вона сказала, що нам не дадуть відкрити церкву, і стала ображатися на це. Я їй відповів, що ще за часів Римської імперії були гоніння на християн і що таке саме гоніння переживають християни зараз, за радянської влади. Але, як скінчилася Римська імперія і восторжествувало християнство, так скінчиться і теперішнє гоніння на християн. Під час цієї розмови, як я пам’ятаю, був присутній Савінов і ще хтось із двадцятки.
– Слідству відомо, що голова вашої двадцятки, Дмитро Іванович Волков, неодноразово допускав у вашій присутності антирадянські висловлювання. Дайте свідчення з цього питання.
– З цього питання я показати нічого не можу, оскільки антирадянських висловлювань я від нього не чув.
На цьому допити Никити Андрійовича було закінчено. У тих самих числах в омській в’язниці слідчі допитали церковного старосту.
– Слідству відомо, що церковна двадцятка, головою якої ви були, проводила активну боротьбу з організації виступів за відкриття бездіяльної церкви в Оріхово-Зуєві. Це ви підтверджуєте? – запитав його слідчий.
– Я визнаю, що наша двадцятка проводила активну боротьбу за відновлення служби в бездіяльній церкві в Оріхово-Зуєві.
– З якою метою ви відкривали церкву, адже служби в ній не було?
– Церкву ми відкривали для того, щоб там могла зібратися двадцятка. В той самий час церкву відвідували парафіяни.
– Чи визнаєте ви себе винним у тому, що є учасником антирадянської групи церковників у місті Оріхово-Зуєво?
– Я був учасником групи церковників у місті Оріхово-Зуєво, але ніякої антирадянської діяльності наша група не проводила.
– Слідству відомо, що, крім активної релігійної пропаганди, ви систематично проводили антирадянську агітацію. У цьому ви визнаєте себе винним?
– Ні. В антирадянській агітації я себе винним не визнаю.
4 вересня 1941 року слідство було закінчено, і слідчий в обвинувальному висновку написав: “З огляду на те, що в контрреволюційній діяльності Сухарьова і Волкова викривають оперативні матеріали, які не можуть бути використані в судовому засіданні, слідчу справу доцільно направити на розгляд Особливої Наради при НКВС СРСР”.
27 грудня 1941 року Особлива Нарада при НКВС засудила Дмитра Івановича Волкова і Никиту Андрійовича Сухарьова до п’яти років заслання в Омську область. Незважаючи на вирок до заслання, вони, однак, не були звільнені з в’язниці. Похилий вік, ледве стерпні умови етапу, виснажливі цілодобові допити, утримання у в’язниці на голодному пайку та ще й під час війни, коли й солдати не отримували в достатку продуктів, швидко наблизили їхню смерть. Церковний староста Дмитро Іванович Волков помер 4 березня 1942 року в омській в’язниці № 1 і був похований у безвісній могилі. Член церковної двадцятки Никита Андрійович Сухарьов помер за чотири місяці в тій самій в’язниці, 4 липня 1942 року, і також був похований у безвісній могилі.

Знайшли помилку